ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2016 року м. Київ Н/800/54/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Острович С.Е. Цвіркун Ю.І.,за участю секретаря:Шевчук П.О.,за участю представників позивача:Набокова А.М., Шабатенко А.М., відповідача:Демченка С.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнізаяву Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський стрілочний завод»

про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вищого адміністративного суду України від 09 грудня 2015 року

у справі №804/12851/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський стрілочний завод»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровський стрілочний завод» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року, позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20 вересня 2013 року №0000252110, №0000262110. Також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 294,00 грн.

Вищий адміністративний суд України постановою від 09 грудня 2015 року скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 20 вересня 2013 року №0000252110 та прийняв у цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог. У решті рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2016 року у справі №904/11048/15 відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача до Дніпропетровської міської ради про визнання недійсними з 01 січня 2011 року наступних правочинів: договір оренди земельної ділянки площею 0,8643 га від 25 жовтня 2002 року №2416; договір оренди земельної ділянки площею 26,9878 га та 4,3308 га від 25 жовтня 2002 року №2417; договір оренди земельної ділянки площею 0,0369 га від 05 жовтня 2009 року №041010400025; договір оренди земельної ділянки площею 0,3063 га від 25 жовтня 2002 року №2418; договір оренди земельної ділянки площею 0,0280 га та 0,0016 га від 25 жовтня 2002 року №2422; договір оренди земельної ділянки площею 0,0237 га від 25 жовтня 2002 року №2419; договір оренди земельної ділянки площею 0,1822 га від 05 жовтня 2009 року №041010400024, укладені між позивачем та відповідачем.

Разом з тим, приймаючи вказане рішення, господарський суд встановив, що зазначені договори є невчиненими та неукладеними відповідно до вимог статей 15 Закону України «Про оренду землі» та положень статей 210, 640, частини першої статті 638 Цивільного кодексу України. Вказане рішення набрало законної сили 11 березня 2016 року.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача з заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 09 грудня 2015 року за нововиявленими обставинами, мотивуючи її наявністю істотних для справи обставини, що не були і не могли бути відомі позивачу на час розгляду справи.

Відповідач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на заяву позивача, в яких зазначив, що наведені у цій заяві обставини не спростовують висновків суду, покладених в основу рішення, та просив залишити заяву без задоволення.

Дослідивши матеріали поданої заяви, заслухавши суддю-доповідача по справі та присутніх у судовому представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення цієї заяви з огляду на таке.

Частиною першою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Відповідно до частини 1 статті 245 КАС України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Отже, за змістом наведеної норми процесуального права, до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, по-перше, їх наявність на час розгляду справи, а по-друге, це те, що такі обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.

З огляду на зазначену процесуальну норму закону, як нововиявлені можуть розглядатись обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, які існували на час постановлення судового рішення, але про них не знали і не могли знати заявник і суд.

Не можуть бути визнані нововиявленими нові, тобто такі, що виникли чи змінилися після постановлення рішення, обставини, а також обставини, які могли бути встановлені у ході судового розгляду справи.

Крім того, за своєю юридичною суттю нововиявлені обставини є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення.

Так, в обґрунтування заяви про перегляд судового рішення від 09 грудня 2015 року за нововиявленими обставинами позивач посилається на факт неукладання договорів оренди, що встановлено рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2016 року у справі №904/11048/15.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням, яке переглядається за нововиявленими обставинами, було встановлено, що починаючи з 01 січня 2011 року, на адміністрування орендної плати та відносини, що виникають при оренді земельної ділянки комунальної та державної власності, поширюються приписи Податкового кодексу України з усіма правилами обрахування орендної плати та наслідками недотримання порядку нарахування та справляння даного обов'язкового платежу.

При цьому, суд зазначив, що саме із зазначеного часу мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить не менше 3 % від їх грошової оцінки.

Зважаючи на законодавче закріплення мінімального та максимального розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вказала на те, що після набрання чинності Податковим кодексом України позивач мав самостійно перерахувати розмір орендної плати з урахуванням обмежень, визначених підпунктами 288.5.1 та 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Разом з тим, беручи до уваги факт неукладення договорів оренди земельних ділянок, що є істотною при розгляді даної справи обставиною, яка не була відома особі, що звертається з заявою на час розгляду справи, колегія суддів вважає за необхідне переглянути постанову Вищого адміністративного суду України від 09 грудня 2015 року у справі №804/12851/13 (К/800/11376/14) за нововиявленими обставинами.

Отже, спірним питання при перегляді справи за нововиявленими обставинами є розмір плати за землю, який мав сплачувати позивач на час проведення перевірки контролюючим органом за земельні ділянки, що знаходились у нього в користуванні.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами перевірки позивача контролюючий орган зробив висновок про порушення платником вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України та встановив заниження податкового зобов'язання зі сплати орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2011 - 2012 роки та січень-липень 2013 року на загальну суму 14 024 099,24 грн.

Визначаючи розмір заниженого податкового зобов'язання, податковий орган виходив із того, що мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, має становити 3% від їх грошової оцінки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішень Дніпропетровської міської ради між останнім та позивачем укладено договори оренди земельних ділянок, а саме - від 25 жовтня 2002 року №2416, від 25 жовтня 2002 року №2417, від 25 жовтня 2009 року №041010400025, від 25 жовтня 2002 року №2418, від 25 жовтня 2002 року №2422, від 25 жовтня 2002 року №2419 та від 05 жовтня 2009 року №041010400024.

Зважаючи на те, що вказані договори оренди, на підставі грошової оцінки яких визначено контролюючим органом податкове зобов'язання з орендної плати за землю, є неукладеними на час перевірки позивача, що встановлено рішенням суду, слід зробити висновок про те, що по ним не виникає прав і обов'язків сторін, зокрема, щодо нарахування орендної плати за землю, у розмірі визначеному Податковим кодексом України.

Тобто, позивач повинен сплачувати земельний податок, відповідно до вимог статей 269-271, 274 Податкового кодексу України.

Так, за змістом підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до норм Податкового кодексу України, річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної і комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України тобто, не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Таким чином, річна сума платежу орендної плати за землю не може бути меншою розміру, визначеного підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, а саме - трикратного розміру земельного податку.

Отже, починаючи з 01 січня 2011 року, на адміністрування орендної плати та відносини, що виникають при оренді земельної ділянки комунальної та державної власності, поширюються приписи Податкового кодексу України з усіма правилами обрахування орендної плати та наслідками недотримання порядку нарахування та справляння даного обов'язкового платежу.

Саме із зазначеного часу мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить не менше 3 % від їх грошової оцінки.

Разом з тим, за змістом пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

Відповідно до статті 9 Податкового кодексу України, плату за землю віднесено до загальнодержавних податків і зборів.

У відповідності до приписів підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.

За змістом підпунктів 14.172 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Враховуючи, що договори оренди земельних ділянок є невчиненими та неукладеними, позивач зобов'язаний був сплачувати саме земельний податок у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на підставі фактичного користування земельними ділянками у відповідності до приписів пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України, оскільки, правових підстав для сплати орендної плати у позивача не було.

З огляду на встановлені обставини, висновок відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податкового зобов'язання зі сплати орендної плати за землю є безпідставним.

У відповідності до частини першої статті 253 КАС України, суд може скасувати постанову чи ухвалу у справі і прийняти нову постанову чи ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення.

Зважаючи на вищевикладене, зазначені обставини мають значення для вирішення справи і є істотними для постановлення правильного рішення.

Частиною першою статті 71 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із частиною другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на те, що договори оренди земельних ділянок не були укладені, у податкового органу відсутні правові підстави для визначення позивачу податкового зобов'язання з орендної плати за користування земельними ділянками у трикратному розмірі земельного податку, а відтак спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 159, 160, 245-253 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський стрілочний завод» про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вищого адміністративного суду України від 09 грудня 2015 року у справі №804/12851/13-а (К/800/11376/14) задовольнити.

2. Постанову Вищого адміністративного суду України від 09 грудня 2015 року у справі №804/12851/13 (К/800/11376/14) скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 20 вересня 2013 року №0000252110.

3. Прийняти у цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити, скасувати податкове повідомлення-рішення від 20 вересня 2013 року №0000252110.

В решті постанову Вищого адміністративного суду України від 09 грудня 2015 року у справі №804/12851/13 (К/800/11376/14) залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута в порядку, випадках та строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Острович С.Е. Цвіркун Ю.І.