ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/15187/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Юрченко В.П.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - Інспекція)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2013

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014

у справі № 813/4508/13-а

за позовом приватного підприємства "Хітал Сервіс" (далі - Підприємство)

до Інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.05.2013 № 0000332210 та № 0000342210.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2013, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014, позов задоволено.

Названі судові рішення мотивовано тим, що платником подано належні первинні документи на підтвердження реальності виконання операцій з поставки Підприємству меблів та підрядних робіт у рамках господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеграл Ай Ті», товариством з обмеженою відповідальністю «БК «АТР Груп» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант-Буд-Сервіс».

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що позивачем не підтверджено фактичного виконання спірних операцій належними документами, представлені платником первинні документи містять суперечливі та неповні відомості щодо конкретних виконавців, часу здійснення спірних операцій; на думку відповідача, вказані обставини у сукупності з установленими фактами фіктивної реєстрації названих контрагентів підтверджують номінальний характер спірних операцій виключно з ціллю одержання платником сприятливих податкових наслідків.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань здійснення господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеграл Ай Ті», товариством з обмеженою відповідальністю «БК «АТР Груп» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант-Буд-Сервіс» за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, оформлену актом від 17.05.2013 № 778/22-10/31977682.

Під час цієї перевірки Інспекцією зроблено висновок про відсутність реальних фінансово-господарських операцій між Підприємством та цими контрагентами, що виключає правомірність формування позивачем у податковому обліку витрат та податкового кредиту за операціями з придбання у перелічених постачальників товарів та робіт.

Наведений висновок слугував підставою для прийняття Інспекцією податкового повідомлення-рішення від 31.05.2013 № 0000332210, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 271 222 грн., та податкового повідомлення-рішення від 31.05.2013 № 0000342210 про збільшення Товариству грошового зобов'язання з ПДВ на 145 305 грн. за основним платежем та на 36326,25 грн. за штрафними санкціями.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, суди обох попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що Підприємством дотримано умови, з якими чинне податкове законодавство пов'язує право платника на податковий кредит з ПДВ та на відображення у податковому обліку витрат, тоді як Інспекцією не представлено належних доказів вчинення Підприємством дій, спрямованих на необґрунтоване одержання податкової вигоди.

Втім з такою правовою оцінкою обставин даної справи погодитися не можна.

Так, згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

Аналізовані законодавчі положення пов'язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та ПДВ на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та з наявністю первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

При цьому реальність господарської операції визначається не лише наявністю активу, який виступав предметом поставки, але й виконанням такої поставки саме задекларованим контрагентом, тобто наявністю прямого зв'язку з конкретним постачальником; наведене зумовлює обов'язок платника належним чином довести реальне виконання господарської операції конкретним платником.

Якщо податковий орган надає докази того, що насправді господарські операції із заявленими платником контрагентами не виконувалися та не могли бути виконаними, суд не повинен обмежуватися перевіркою формальної відповідності поданих платником документів вимогам чинного законодавства, а має оцінити усі докази у справі у сукупності та взаємозв'язку з метою усунення протиріч між ними.

У справі, що переглядається, висновок Інспекції про відсутність фактичних господарських правовідносин між позивачем та розглядуваними контрагентами мотивований установленими перевіркою обставинами щодо: неможливості виконання спірними постачальниками задекларованих поставок в силу відсутності майна, основних фондів, виробничих приміщень та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для вчинення дій, що становлять зміст розглядуваних операцій; неможливості встановити місцезнаходження спірних контрагентів; під час вжиття Інспекцією заходів з їх розшуку було встановлено, що власники приміщень (в яких нібито перебувають ці постачальники) ніколи не передавали цим особам в оренду відповідні об'єкти.

Також Інспекція встановила, що особи, які значаться керівниками спірних підприємств-постачальників, заперечують свою причетність до діяльності керованих ними юридичних осіб, до підписання від їх імені первинних документів; платником не представлено первинних документів на підтвердження факту транспортування товарів у процесі виконання розглядуваних операцій; подані Підприємством документи первинного обліку не дозволяють ідентифікувати конкретних виконавців спірних операцій.

Наведені факти, які у сукупності та взаємозв'язку свідчать про відсутність реальних правовідносин між платником та спірними контрагентами, були відхилені судами з посиланням на подані Підприємством первинні документи (договори, акти приймання-передачі виконаних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, податкові накладні, платіжні доручення). Втім власне наявність таких документів не спростовує висновки та доводи Інспекції, покладені в основну оспорюваних нарахувань. Судами не встановлено, якими силами, за рахунок яких ресурсів фактично виконувалися розглядувані операції.

Під час розгляду справи позивачем не надано пояснень, яким чином ним було встановлено ділові стосунки з товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеграл Ай Ті», товариством з обмеженою відповідальністю «БК «АТР Груп» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант-Буд-Сервіс», з ким саме контактував позивач при прийнятті товару та підрядних робіт на об'єктах, оформленні зазначених первинних документів тощо.

Слід зазначити, що платник, укладаючи правочини з іншими суб'єктами господарювання, повинен виходити з того, що такі правочини тягнуть для нього не лише цивільно-правові, але й податкові наслідки; наведене вимагає від платника прояву достатнього ступеня обережності та обачливості, що дозволяло б йому розраховувати на належну поведінку контрагента у сфері податкових правовідносин. Відсутність належної обачливості у платника при виборі контрагента з урахуванням провадження платником господарської діяльності на власний ризик не звільняє його від несприятливих наслідків - у тому числі й податкових.

Прояв належної обачливості при виборі контрагента передбачає перевірку його правоздатності, тобто встановлення юридичного статусу. При цьому виникнення юридичного статусу зумовлено не лише державною реєстрацією юридичної особи, але й встановленням особи, яка діє від імені такого суб'єкта господарювання, наявністю у такої особи відповідних повноважень на вчинення юридично значимих дій.

Установлені у справі обставини свідчать про відсутність прояву з боку платника належної обачливості у правовідносинах зі спірними постачальниками.

Крім того, слід зазначити, що у постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта» до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень викладено правову позицію, відповідно до якої виписані від їх імені контрагентів (які зареєстровані за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів) податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

З урахуванням наведеного висновку Верховного Суду України, який в силу вимог статті 2442 КАС є обов'язковим для всіх судів України, подані Підприємством податкові накладні, які підписані невстановленими особами, не можна розцінювати як належне документальне підтвердження сформованого податкового кредиту.

Пояснення ж директора Підприємства Коваля Р.М. та заступника директора з будівництва Коваля А.М. щодо реальності виконання спірних операцій слід розцінювати критично, позаяк вказані особи є зацікавленими у позитивному вирішенні даної справи.

Так само і власне факт подальшої поставки позивачем придбаних підрядних робіт третій особі також не може підтверджувати реальне виконання спірних операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «БК «АТР Груп» і товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант-Буд-Сервіс», позаяк може свідчити про виконання цих робіт самим Підприємством, у тому числі шляхом залучення фізичних осіб без укладення договірних відносин з проведенням неофіційних виплат.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає, що у визнанні податкової вигоди, на яку претендує платник, слід відмовити.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 КАС, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 у справі № 813/4508/13-а скасувати.

3. У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько В.П. Юрченко