ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" жовтня 2015 р. м.Київ К/800/17374/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Заяць В.С.,

Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року у справі за позовом Комунального підприємства «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради до Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області про визнання нечинним пункту вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2013 року Комунальне підприємство «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради звернулося з позовом до Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області, в якому просило визнати нечинним п.2 вимогу від 03 червня 2013 року № 04-06-05-15/6915.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність, необґрунтованість та безпідставність листа-вимоги в оскаржуваній частині, оскільки порушень п.4.2.1.4 ДНБ Д.1.1-4-2000 (Розділ 4 ДНБ Д.1.1-4-2000) не допускалося.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року, адміністративний позов задоволено повністю; визнано нечинним п.2 вимог Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області від 03 червня 2013 року № 04-06-05-15/6915, висунутих Комунальному підприємству «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що оскаржуваний пункт вимоги щодо відшкодування зайвих витрат коштів підприємства в сумі 70652,40 грн. є правомірним та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню.

Комунальне підприємство «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради у поданих запереченнях просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, судові рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 04 березня 2013 року по 30 квітня 2013 року Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Самарського району м.Дніпропетровська за період з 01 вересня 2010 року по завершений звітний період 2013 року. За результатами ревізії 15 травня 2013 року складено акт ревізії № 06-19/64.

На підставі акту ревізії від 15 травня 2013 року №06-19/64 відповідачем листом від 03 червня 2013 року за вих.№04-06-05-15/6915 надіслано позивачу вимогу «Про направлення обов'язкових вимог».

Комунальним підприємством «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради оскаржується п.2 вимоги, відповідно до якої ревізією встановлено проведення зайвих витрат коштів підприємства, внаслідок завищення обсягу та вартості виконаних ремонтно-будівельних робіт, на загальну суму - 70652,40 грн., чим порушено вимоги п.4.2.1.4 ДБН Д.1.1-1-2000, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІ-V. У зв'язку з чим зобов'язано відшкодувати в повному обсязі зайві витрати коштів підприємства в загальній сумі 70652,40 грн. шляхом поновлення в обліку дебіторської заборгованості фізичних осіб та стягнення з них грошових коштів шляхом перерахування на розрахунковий рахунок підприємства, в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як передбачено ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року №499/2011 (далі - Положення), Державна фінансова інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Згідно п.п.4 п.4 Положення Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У п.6 Положення Держфінінспекція України встановлено, що для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями п.п.7, 10, 13 ст.10 Закону України №2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право: пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Таким чином, у органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, що розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, підстави та правильність їх обчислення перевіряє суд при розгляді справи за позовом про їх стягнення, а не в порядку визнання такої вимоги протиправною та її скасування.

Вищевказані висновки відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-461а14, від 25 листопада 2014 року у справі №21-442а14, від 20 січня 2015 року у справах №№ 21-601а14, 21-603а14, від 27 січня 2015 року у справі №21-436а14.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновків, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанції при ухваленні судових рішень щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування пункту 2 вимоги ДФІ порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованих рішень, які підлягають скасуванню з винесенням нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року скасувати; ухвалити нове рішення; у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді