ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" червня 2016 р. м. Київ К/800/10290/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,секретаря судового засідання Кальненко О. І.,

за участю: представника позивача - Дяченко Л. Л.,

представника третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Башарова В. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року у справі за позовом Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_7, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Старокиївський банк", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити певні дії,

встановив:

Вишгородське районне комунальне підприємство «Вишгородтепломережа звернулося до суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Старокиївський банк» про визнання протиправними дій відповідача щодо відхилення і неакцептування вимоги ВРКП «Вишгородтепломережа» на суму 102 618 грн 57 коп. та зобов'язання відповідача акцептувати вимогу кредитора ВРКП «Вишгородтепломережа» в сумі 102 618 грн 57 коп. і включити її до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Старокиївський банк».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Утім суд вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав відповідача розглянути заяву ВРКП «Вишгородтепломережа» про задоволення вимог кредитора від 02 жовтня 2014 року № 1732/08 з урахуванням висновків судового рішення в частині можливості ВРКП «Вишгородтепломережа» заявляти кредиторські вимоги на отримані, але не перераховані на поточний рахунок Підприємства готівкові кошти від фізичних осіб - платників ВРКП «Вишгородтепломережа».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заперечень не надходило.

Заслухавши доповідача, пояснення представників позивача і третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 11 вересня 2014 року постановою Правління Національного банку України № 563 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Старокиївський банк», про що 18 вересня 2014 року опубліковано відповідне оголошення в газеті «Голос України».

Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 вересня 2014 року № 92 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Старокиївський банк» та призначено ОСОБА_7 уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку на 1 рік: з 18 березня 2014 року по 18 вересня 2015 року.

У зв'язку з початком процедури ліквідації ПАТ «Старокиївський банк», 03 жовтня 2014 року позивач звернувся до Уповноваженої особи ОСОБА_7 із заявою від 02 жовтня 2014 року № 1732/08 про задоволення вимог кредитора, в якій просив прийняти та розглянути кредиторські вимоги ВРКП «Вишгородтепломережа» до ПАТ «Старокиївський банк» у сумі 102 618 грн 57 коп.; визнати ВРКП «Вишгородтепломережа» кредитором банку на суму 102 618 грн 57 коп. та задовольнити кредиторські вимогу шляхом включення їх до реєстру акцептованих вимог кредиторів в порядку черговості та перерахувати суму 102 618 грн 57 коп. на розрахунковий рахунок позивача.

Розглянувши заяву ВРКП «Вишгородтепломережа», відповідач у листі від 13 жовтня 2014 року № 326/01-02 повідомив про неможливість включення вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів, посилаючись, що ВРКП «Вишгородтепломережа» не набуло прав власника на грошові кошти, перераховані платниками клієнта за договором № 413 про надання послуг з прийому платежів від 26 червня 2008 року, а право звернутись з кредиторськими вимогами до банку мають ініціатори платежів.

Не погоджуючись із діями відповідача, позивач заявив цей позов.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що за наявності документального підтвердження вимог щодо прийнятої, але не перерахованої банком готівки, позивач може бути кредитором ПАТ "Старокиївський банк". Водночас вказав, що надані позивачем документи не дають змогу суду достовірно встановити документальне підтвердження вимог ВРКП "Вишгородтепломережа" та розміру суми 102 813 грн 80 коп., зокрема: наявні в матеріалах справи корінці квитанцій з відміткою банку, реєстр прийнятих комунальних платежів та повідомлення банку про перерахування коштів згідно платіжних доручень підтверджують прийняття банком готівки від споживачів згідно з рахунками ВРКП "Вишгородтепломережа" та перерахування на рахунок позивача відповідних сум готівки, однак не вказують про наявність заборгованості ПАТ "Старокиївський банк" перед позивачем щодо не перерахування готівкових коштів на суму 102 813 грн 80 коп.

Апеляційний суд дійшов іншого висновку. Зазначив, що позивачем не набуто право власності на кошти, внесені до ПАТ «Старокиївський банк» окремими фізичними особами в якості платежів за комунальні послуги, і він не є кредитором по відношенню до банку в розумінні ст. 2 Закону України № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність», тому відсутні жодні правові підстави для акцептування Уповноваженою особою Фонду кредиторської вимоги, поданої в порядку ст. 49 Закону України № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновками судів.

Згідно із ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Визначення кредитора у зобов'язаннях міститься у загальній нормі ст. 509 ЦК України, де - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статті 525, 526 Цивільного кодексу України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України визнається його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пункт 1.24 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначає переказ коштів (далі - переказ) як рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.

Пункт 24.1 ст. 24 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачає, що подання ініціатором до банку або іншої установи - учасника платіжної системи документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі здійснюється протягом операційного часу.

Згідно із пунктом 24.3 статті 24 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" при використанні документа на переказ готівки ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття до виконання банком або іншою установою - учасником платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі. Прийняття документа на переказ готівки до виконання засвідчується підписом уповноваженої особи банку або іншої установи - учасника платіжної системи чи відповідним чином оформленою квитанцією.

Отже, з моменту прийняття від ініціатора до виконання банком документа на переказ готівки разом із сумою готівки ініціювання переказу вважається завершеним; тому після закінчення строків, передбачених для виконання доручення клієнта, прийнята до переказу сума готівки належить отримувачу, а ініціатор втрачає свої права на таку готівку.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що за умовами договору № 413 про надання послуг з прийому платежів від 26 червня 2008 року, укладеного між ВРКП "Вишгородтепломережа" (клієнт) та Акціонерним банком "Старокиївський банк", правонаступником якого є ПАТ "Старокиївський банк", позивач є кредитором по відношенню до відповідача, а останній, відповідно, боржником, оскільки отримані банком готівкові кошти від фізичних осіб - платників ВРКП "Вишгородтепломережа" і не перераховані останньому на його поточний рахунок належать саме ВРКП "Вишгородтепломережа".

Таким чином, на думку суду касаційної інстанції, висновки судів обох інстанцій ґрунтуються на помилковому застосуванні норм матеріального права та спростовуються вищевикладеним.

Оскільки висновки судів ґрунтуються на помилковому застосуванні норм матеріального права, то скаргу позивача слід задовольнити.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_7 щодо відхилення і неакцептування вимоги Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» на суму 102 618 грн 57 коп.

Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб акцептувати вимогу кредитора Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» в сумі 102 618 грн 57 коп. (сто дві тис. шістсот вісімнадцять грн. 57 коп.) і включити її до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк».

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: