ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" червня 2016 р. м. Київ К/800/6981/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: Головуючої: Калашнікової О.В., Суддів: Васильченко Н.В., Леонтович К.Г. секретар судового засідання - Маджар О. за участю представника позивача - Васьків І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за касаційною скаргою Державної екологічної інспекції у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2015 року у справі № 813/3515/13-а за позовом Державного підприємства "Стрийський вагоноремонтний завод" до Державної екологічної інспекції у Львівській області про визнання протиправним та скасування припису, - ВСТАНОВИЛА:ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" звернулось в суд з позовом до Державної екологічної інспекції у Львівській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати пункт 10 припису від 05.04.2013 року за №352-04 (заборона щодо використання водних ресурсів при відсутності дозвільного документа: спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) для видобування прісної підземної води з власного шахтного колодязя, для водопостачання на виробничі потреби).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем за результатами перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Актом №494/04/586 від 13.03.2013р. - 01.04.2013р. та приписом Інспекції №352-04 від 05.04.2013р. (п.10) позивача неправомірно зобов'язано отримати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземні води) для видобування прісної підземної води з власного шахтного колодязя, для водопостачання на виробничі потреби з підстав та обґрунтувань, оскільки відповідно до чинного законодавства дозвіл на користування надрами не вимагається у випадках, коли добовий видобуток води не перевищує 300 м. куб. та дана вода використовується для задоволення господарсько-побутових потреб підприємства.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2015 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано п.10 припису Державної екологічної інспекції у Львівській області № 352-04 від 05.04.2013 року.

Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями, Державна екологічна інспекція у Львівській області звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуальною права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в термін з 13.03.2013 року по 01.04.2013 року, на підставі наказу від 11.03.2013 року №144-і/п та направлення № 494 Державної екологічної інспекції у Львівській області проведено планову перевірку дотримання ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» вимог законодавства у сфері навколишнього природного середовища.

За наслідками перевірки складено Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами №494/04 від 01.04.2013р. Перевіркою виявлено ряд порушень, зокрема: ст.ст.16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра (далі- КУпН) - відсутній спеціальний дозвіл на користування надрами у зв'язку з цим, на адресу ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» було скеровано Припис Інспекції № 352-04 від 05.04.2013р.

Згідно п.10 Припису позивача зобов'язано отримати спеціальний дозвіл на користування надрами з підстав, передбачених ст.ст. 16 19 21 23 КУпН.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що пункт 10 припису № 352-04 від 05.04.2013 р. винесений без врахування того, що ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» є власником земельної ділянки, на який розташований шахтний колодязь на воду, видобування підземних вод відбувається для власних господарсько-побутових потреб підприємства, а продуктивність водозабору підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, що має наслідком звільнення позивача від обов'язку отримання спеціального дозволу на користування надрами.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до Водного кодексу України (далі ВК) підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра вони є частиною надр (є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року № 827).

Стаття 2 ВК містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України.

Тобто прісні підземні води це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Відповідно до положень статей 46, 48 ВК водокористування може бути двох видів загальне або спеціальне. Спеціальне водокористування це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (пункт 9 частини першої статті 44, стаття 49 ВК).

Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування право на їх використання.

Разом із тим Кодекс України про надра передбачає випадки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу (стаття 21).

Статтею 23 зазначеного Кодексу закріплено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 куб. м на добу.

Однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб.

Водночас чинне законодавство не містить норм, які б тлумачили поняття «господарсько-побутові потреби».

Проте із системного аналізу приписів глави 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), глави 13 (особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки) ВК та приписів глави 2 (надання надр у користування), глави 4 (плата за користування надрами) Кодексу України про надра вбачається, що законодавець відносить господарсько-побутові потреби до потреб населення, натомість виробничі потреби підприємства охоплюються поняттями «водокористування для потреб галузей економіки» та «промислові потреби».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивач здійснює наступні види діяльності: ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів (КВЕД 33.17).

Згідно представленої позивачем довідки про кількість використаних підземних прісних вод, за 2012 рік підприємством було використано 72,33 тис. м куб. технічної води з власного шахтного колодязя, з яких 12,5 тис. куб. м води для забезпечення виробничих потреб, а решта - для задоволення господарсько-питних потреб.

Колегія суддів зазначає, що незаперечними доказами забору води для виробничих потреб є звіти про використання води (форма 2-ТП), подані у Львівський облводресурсів. Відповідно до таких звітів позивач у колонці фактичного використання води для виробничих потреб зазначив 12,5 тис. куб.м води.

Відповідно, відображення позивачем в звітах форми №2-ТП (водгосп) факту використання води на виробничі цілі свідчить про спеціальне водокористування, пов'язане безпосередньо із технологічним забезпеченням виробництва, а не лише на господарсько-побутові цілі.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів прийшла до висновку, що видобувати підземні води без отримання спеціального дозволу на користування надрами при використанні підземних вод за умови неперевищення продуктивності забору води в обсязі 300 куб. м на добу мають право суб'єкти господарювання тільки для власних господарсько-побутових потреб, а видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу.

Аналогічну правову позицію при вирішенні питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм права Верховний Суд України висловив, зокрема, в постанові від 23 червня 2015 року у справі № 21-431а15.

За правилами ст.229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Львівській області - задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2015 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: