ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" квітня 2016 р. м. Київ К/800/44037/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Маслія В.І.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 червня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року у справі за позовом Державного підприємства «Василівське лісове господарство» до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області, треті особи - Васильківська районна державна адміністрація Запорізької області, Головне управління Держземагенства у Запорізькій області, про скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року Державне підприємство «Василівське лісове господарство» (далі - позивач, ДП «Василівське ЛГ») звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної фінансової інспекції (далі - ДФІ) в Запорізькій області, треті особи - Васильківська районна державна адміністрація Запорізької області, Головне управління Держземагенства у Запорізькій області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просило скасувати пункт 2 обов'язкової для виконання вимоги Контрольно-ревізійного відділу в Василівському районі від 2 грудня 2011 № 006-11/1520 (далі - Вимога № 006-11/1520) щодо забезпечення повернення зайво витрачених коштів у сумі 111 785,27 грн. на заліснення за рахунок винних осіб у зайвих витратах коштів, у порядку та розмірах, встановлених статтями 136 Кодексу законів про працю України та статті 1166 Цивільного кодексу України.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 2 вимоги Контрольно-ревізійного відділу в Василівському районі Запорізької області від 2 грудня 2011 року № 006-11/1520 щодо відшкодування зайво виплачених коштів на загальну суму 111 785,27 грн.

Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ДФІ в Запорізькій області, яка є правонаступником КРУ в Запорізькій області, звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просила скасувати вказані рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

Позивачем були надіслані до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 2 частини першої статті 222 КАС України у зв'язку з неприбуттям належним чином повідомлених про час і місце судового засідання осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної посадовими особами КРВ в Василівському районі планової ревізії фінансово-господарської діяльності ДП «Василівське ЛГ» за період з 1 червня 2010 року по 1 жовтня 2011 року складено акт від 8 листопада 2011 року № 310/013 (далі - Акт ревізії).

На підставі зафіксованих в Акті ревізії даних та з метою усунення виявлених порушень, попередження їх виникнення у подальшому, відповідач виніс обов'язкові вимоги «Про усунення виявлених ревізією фінансово-господарської діяльності в ДП «Василівське ЛГ» від 2 грудня 2011 року № 006-11/1520.

У пункті 2 Вимоги № 006-11/1520 зазначено, що в ході ревізії встановлено, що на порушення статей 17 і 19 та Прикінцевих положень Лісового кодексу України, статті 126 Земельного кодексу України, пункту 4 Порядку використання коштів державного бюджету, що виділяються для створення захисних лісових насаджень та полезахисних лісових смуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 253, за рахунок бюджетних коштів проведено роботи залісення на не лісовпорядкованих землях (на які в установленому порядку не оформлено правовстановлюючі документи та на які відсутні планово-картографічні матеріали), що призвело до зайвих витрат бюджетних коштів на загальну суму 111 785,27 грн. У зв'язку з чим позивачу необхідно забезпечити повернення зайво витрачених коштів на залісення за рахунок осіб, винних у зайвих грошових витратах коштів у сумі 111 785,27 грн., в порядку та у розмірах, встановлених статтями 136 Кодексу законів про працю України та статті 1166 Цивільного кодексу України.

Вважаючи пункт 2 Вимоги № 006-11/1520 незаконним, ДП «Василівське ЛГ» звернулось до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач під час прийняття пункту 2 Вимоги № 006-11/1520 діяв необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Відповідачем, всупереч положенням статті 72 КАС України, не доведено правомірність винесення пункту 2 № 006-11/1520, а тому позов підлягає задоволенню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із остаточним висновком судів попередніх інстанцій та вважає його помилковим з огляду на таке.

Згідно з пунктом 50 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550, за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.

Пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 20 липня 2011 року № 765 «Про утворення територіальних органів Державної фінансової інспекції» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фінансової інспекції шляхом перетворення територіальних органів Головного контрольно-ревізійного управління за переліком згідно з додатком. Установлено, що територіальні органи Головного контрольно-ревізійного управління, які перетворюються, продовжували виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам, які утворюються згідно з пунктом 1 цієї постанови.

Відповідно до підпункту 3.1.12 пункту 3.1 Положення про Контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, затвердженого наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 9 січня 2001 року № 111 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 січня 2001 року за № 37/5228; чинного на час виникнення спірних відносин), КРУ в Запорізькій області, відповідно до покладених на нього завдань, а також через підпорядковані йому контрольно-ревізійні підрозділи, має право, зокрема, звертатись до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Водночас, згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (чинним на час виникнення спірних відносин, далі - Положення), Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, зокрема: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пунктів 7, 10 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), згідно з якими органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, КРУ в Запорізькій області у пункті 2 Вимоги 006-11/1520 пред'явила позивачу вимоги про усунення порушень, виявлених під час ревізії.

При цьому оскаржуваний пункт 2 Вимоги № 006-11/1520 вказує на виявлені збитки, їхній розмір, їх стягнення та відшкодування.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема у постановах від 15 квітня 2014 року (справи №№ 21-40а14, № 21-63а14), від 13 травня 2014 року (справа № 21-89а14), від 21 квітня 2015 року (справа № 21-76а15), від 10 лютого 2015 року (справа № 21-632а14) і колегія суддів бере її до уваги.

З урахуванням викладеного, у задоволенні цього позову про скасування пункту 2 Вимоги № 15-006-11/1520 необхідно відмовити.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову та скасування пункту 2 Вимоги 006-11/1520, а тому рішення цих судів підлягають скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Запорізькій області задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 червня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року - скасувати, ухваливши нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Кравцов О.В.

Маслій В.І.

Цуркан М.І.