ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/67572/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, суддіГорбатюка С.А. (доповідач) СуддівКалашнікової О.В. Стрелець Т.Г. провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом Військової частини 3039 Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (далі - В/ч 3039) до Державної фінансової інспекції (далі - ДФІ) у Миколаївській області, Миколаївської об'єднаної державної фінансової інспекції (далі - Миколаївська ОДФІ), за участю прокурора Миколаївській області про визнання протиправними дій за касаційною скаргою ДФІ у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року

в с т а н о в и л а :

У січні 2014 року В/ч 3039 в Миколаївському окружному адміністративному суді пред'явила позов до ДФІ у Миколаївській області, Миколаївської ОДФІ, за участю прокурора Миколаївській області про визнання протиправними дій.

Просила:

- визнати протиправними дій ДФІ у Миколаївській області щодо визначення фінансових порушень з боку позивача відповідно до "Вимоги про усунення порушень" від 25 грудня 2013 року № 01-14/1727, що призвели до фінансових та матеріальних втрат у сумі 1 886 030,90 грн.;

- скасувати абзаци 3, 4, 5, 6 та пункти 2, 3 вказаної вимоги;

- визнати, за загальними підсумками планової виїзної ревізії по перевірці фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01 липня 2011 року по 30 вересня 2013 року, відповідно до вказаної вимоги, порушення позивача на суму

1 840 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року, залишеною без зміни ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року, адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано пункт 2 вимоги про усунення порушень Миколаївської об'єднаної ДФІ від 25 грудня 2013 року № 01-14/1727.

Визнано протиправним та скасовано пункт 3 вимоги про усунення порушень Миколаївської ОДФІ від 25 грудня 2013 року № 01-14/1727 в частині відшкодування відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України шкоду завдану командиром військової частини та начальником квартирно-експлуатаційної служби під час виконання службових обов'язків в розмірі

112 900 грн.

У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій ДФІ в Миколаївській області подала касаційну скаргу.

В касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ДФІ в Миколаївській області просить рішення судів скасувати та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

За приписами частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ДФІ в Миколаївській області підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДФІ в Миколаївській області здійснена ревізія фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01 липня 2011 року по 30 вересня 2013 року.

04 грудня 2013 року за наслідками перевірки ДФІ в Миколаївській області складено акт № 01-24/28.

25 грудня 2013 року ДФІ в Миколаївській області винесено вимогу

№ 01-14/1727 з вимогою до позивача усунути виявлені під час перевірки порушення, а саме:

пунктом 2 Ревізією з питання наявності фактів утримання понадштатних чи понаднормових посад працівників та військовослужбовців встановлено, що в порушення абзацу 4 статті 7 Закону України від 26 березня 1992 року № 2235-ХІІ "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ" (далі - Закон № 2235), наказів командуючого ВВ МВС України, якими затверджувалась штатна чисельність військової частини, за період з 01 липня 2011 року по 30 вересня 2013 року, військовою частиною за рахунок загального фонду державного бюджету проводились зайві виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільнені військовослужбовцям строкової служби, які знаходились поза штатом в загальній сумі 203 700 грн. та витрат на речове та харчове забезпечення військовослужбовців строкової служби, які знаходились поза штатом склали в загальній сумі 533 000 грн.

- відшкодувати відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України шкоду завдану командиром військової частини під час виконання службових обов'язків в розмірі 736 700 грн.

пунктом 3 Ревізією розрахунків за послуги теплопостачання встановлено, що в порушення вимоги пункту 2 Постанови КМУ від 21 липня 2005 року № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водопостачання" (далі - Правила), внаслідок завищення опалювальної площі, військовою частиною протягом липня-грудня 2011 року, 2012 та січня-вересня 2013 року зайво сплачено за послуги теплопостачання коштів в сумі 112 900 грн.

- провести взаємозвірку з надавачем послуг теплопостачання - КЕВ

м. Миколаєва та відобразити дебіторську заборгованість за КЕВ м. Миколаєва на суму 112 900 грн.

- відшкодувати відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України шкоду завдану командиром військової частини та начальником квартирно-експлуатаційної служби під час виконання службових обов'язків в розмірі 112 900 грн.

Не погодившись з вимогами відповідача В/ч 3039 звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги В/ч 3039, та апеляційний суд, залишаючи таке рішення без зміни, виходили з того, що вимоги є необґрунтованими.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів та зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

Згідно з пунктом 7 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Пунктом 10 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах також надається право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

Отже, органу державного фінансового контролю надана можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

В органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства, і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

З матеріалів справи вбачається, що ДФІ у Миколаївській області пред'явлені вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та необхідність їх стягнення.

Оскільки збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення та можливість повернення майна перевіряє суд, який розглядає такий позов, а не за позовом органу державного фінансового контролю про зобов'язання виконати вимогу або позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 28 жовтня 2014 року № 21-462а14, який згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Суди при розгляді зазначеної справи не врахували наведених вимог матеріального права.

За приписами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи те, що у справі обставини встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального і процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, а тому, вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції у Миколаївській області задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року у справі за позовом Військової частини 3039 Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України до Державної фінансової інспекції у Миколаївській області, Миколаївської об'єднаної державної фінансової інспекції, за участю прокурора Миколаївській області про визнання протиправними дій, скасувати та ухвалити нову постанову.

У задоволенні позову Військової частини 3039 Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України відмовити.

Постанова э остаточною, оскарженню не підлягає і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Горбатюк С.А.

Калашнікова О.В.

Стрелець Т.Г.