ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2015 року м. Київ К/800/54382/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області та публічного акціонерного товариства «Запорізький домобудівний комбінат»

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20.03.2012 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 року

у справі № 2а-0870/12200/11

за позовом публічного акціонерного товариства «Запорізький домобудівний комбінат» (далі - позивач, ПАТ «Запорізький домобудівний комбінат»)

до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач, ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «Запорізький домобудівний комбінат» звернулось у грудні 2011 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.07.2011 року № 0001522305/10772 та № 0001532305/10774.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20.03.2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 року, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 27.07.2011 року № 0001522305/10772 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 133 128,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 33 282,00 гривні; № 0001532305/10774 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 942 917,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 235 729,25 гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилається порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Також, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Посилається порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, судом апеляційної інстанції замінено первинного відповідача правонаступником у зв'язку із реорганізацією Держаної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби на Держану податкову інспекцію в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року, за результатами якої складено акт від 30.06.2011 року № 226/23-508/01240137, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 1.7 ст. 1, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), у зв'язку з чим занижено суму податкового кредиту за перевіряємий період у загальному розмірі 2 658 619,00 гривень; пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР), з урахуванням вимог ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 року № 514-V1 (далі - Закон № 514-V1), в результаті чого занижено податок на прибуток в частині несплати до бюджету авансового внеску за півріччя 2010 року, нарахованого на суму дивідендів, призначених для виплати, у сумі 133 128,00 гривень; п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, у зв'язку з чим занижено суму податку на прибуток за перевіряємий період у загальному розмірі 184 626,00 гривень.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.07.2011 року: № 0001522305/10772, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 317 754,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 79 438,50 гривень; № 0001532305/10774, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 2 685 619,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 671 404,75 гривні.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обіг (валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Положеннями ч. 1 пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону № 334/94-ВР визначено, що крім випадків, передбачених пп. 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої п. 10.1 ст. 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

За приписами пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями(іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Також, положеннями ст. 1 Закону № 996-XIV визначено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що у перевіряємий період позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з ВАТ «Рассвет» (постачальник) за договором поставки від 09.06.2008 року № 11-08/06, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити продукцію. У січні 2010 року позивачем на виконання вказаного договору здійснено передоплату на користь ВАТ «Рассвет» на загальну суму 56 205,83 гривень та отримано податкову накладну від 29.01.2010 року № 0062.

На підтвердження факту отримання товару позивачем долучено до матеріалів справи копії специфікації, рахунку-фактури та видаткової накладної.

При дослідженні зазначених документів судами встановлено, що на момент здійснення передоплати, а також включення позивачем сум до валових витрат між сторонами не були погоджені ні номенклатура продукції, а ні її вартість, що унеможливлює складання податкової накладної у січні 2010 року та не свідчить про наявність зв'язку між здійсненими витратами та господарською діяльністю позивача.

При цьому, судами вірно зауважено, що позивачем не надавались до перевірки товарно-транспортні накладні на перевезення матеріальних цінностей з території ВАТ «Рассвет» на територію ПАТ «Запорізький домобудівний комбінат», які є складовою частиною комплекту необхідних перевізних документів, які також відсутні у матеріалах справи.

Крім того, судами встановлено, що позивачем віднесено до валових витрат у II кварталі 2010 році (декларація за півріччя 2010 року), а також до податкового кредиту червня 2010 року передплату здійснену у безготівковій формі відповідно до укладеного з ВАТ «Рассвет» (координатор) договору від 01.06.2010 року № 1-01/06-10 з розробки проекту містобудівної концепції по забудові кварталу площею 13,4272 га. у м. Львові.

Як свідчать матеріали справи, зокрема, відповідно до акту від 02.07.2010 року № 420 проектно-кошторисна документація за вказаним договором виконана ТОВ «Буд Ворк» та передана замовнику. Проте судами встановлено, що вказана проектна документація або її копії, які б підтверджували факт створення такої документації та її отримання позивачем, як до перевірки так і до матеріалів справи не надавалася.

При цьому судами вірно зауважено, що будівельна діяльність віднесена до видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а інвестиційні програми і проекти будівництва підлягають незалежно від джерел фінансування обов'язковій комплексній державній експертизі, однак, матеріали справи не містять підтвердження надання позивачем та його контрагентами створеної документації до уповноважених органів для проведення державної експертизи та подальшого отримання висновку, а у кожного з суб'єктів господарювання, які є учасниками відносин зі створення проектної документації, відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості для виконання відповідних робіт, вимоги до наявності яких встановлено Ліцензійними умовами, а також відсутні ліцензії на здійснення відповідного виду діяльності.

Також, позивачем не надано документального підтвердження наявності підстав (економічної обґрунтованості), мети створення проекту містобудівної концепції, зокрема, доказів наявності права власності, користування земельною ділянкою, договору з власником або користувачем тощо, а також результатів використання розробленого проекту містобудівної концепції у власній господарській діяльності.

Таким чином, судами попередніх інстанцій вірно встановлено наявність у позивача формально складених, але не достовірних бухгалтерських документів, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновками судів про безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за вказаними операціями.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємий період позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Таврія-Січ» за договором купівлі-продажу від 17.12.2008 року гуртожитку, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Республіканська, 73, загальною вартістю 3 300 000,00 гривень (у т.ч. ПДВ 550 000,00 гривень), за рахунок яких в грудні 2008 року позивачем частково сформовано податковий кредит.

Як свідчать матеріали справи, рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя керівника ТОВ «Таврія-Січ» ОСОБА_4 визнано винним в скоєні злочину передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України.

Положеннями ст. 127 Житлового кодексу України передбачено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

За змістом пп. 5.1.20 п. 5.1 ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість», звільняються від оподаткування операції з поставки житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першої поставки.

Для цілей цього підпункту під першою поставкою житла (об'єкта житлового фонду) розуміється: а) перше передання готового новозбудованого житла (об'єкта житлового фонду) у власність покупця або поставка послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника; б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об'єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об'єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв'язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або поставка послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) з такої реконструкції чи капітального ремонту за рахунок замовника.

Так, норми цього підпункту поширюються також на першу поставку дачних або садових будинків, а також будь-яких інших об'єктів власності, зареєстрованих згідно із законодавством як житло (житловий фонд), індивідуальних гаражів чи індивідуальних місць на гаражних стоянках.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що на момент придбання об'єкт нерухомості мав статус гуртожитку, він є об'єктом житлового фонду і за таких обставин операція з його придбання звільняється від оподаткування податком на додану вартість, що виключає можливість нарахування податкового кредиту за наслідками такого придбання, а тому висновки податкового органу в частині неправомірного віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за вказаною господарською операцією ґрунтуються на законодавстві.

Крім того, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставності включення позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2010 року 1 045 000,00 гривень за результатами здійснення господарської операції з придбання інтелектуальної власності, за укладеним з ТОВ «Завод залізобетонних конструкцій і матеріалів» (продавець) договором від 23.12.2010 року № 23/12-1-10 купівлі-продажу об'єкта інтелектуальної власності у вигляді технології та освоєння виробництва конструкцій для будівництва швидкозводжувальних багатофункціональних споруд модульного типу, загальна вартість якого, з урахуванням податку на додану вартість, становить 6 270 000,00 гривень, з огляду на наступне.

За приписами ст. 420 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Відповідно до ст. 462 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом. Умови та порядок видачі патенту встановлюються законом.

Статтею 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993 року № 3687-ХІІ дано визначення наступним поняттям: патент (патент на винахід, деклараційний патент на винахід, деклараційний патент на корисну модель, патент (деклараційний патент) на секретний винахід, деклараційний патент на секретну корисну модель) - охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід (корисну модель); ліцензія - дозвіл власника патенту (ліцензіара), що видається іншій особі (ліцензіату), на використання винаходу (корисної моделі) на певних умовах.

Відповідно до ч. 7 ст. 28 вказаного Закону, власник патенту має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, а щодо секретного винаходу (корисної моделі) такий дозвіл надається тільки за погодженням із Державним експертом.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що у разі придбання для подальшого використання об'єкта інтелектуальної власності, як про це стверджує позивач, ним мав бути укладений ліцензійний договір з власником патенту, який має виключне право на створену корисну модель, а тому у даному випадку не відбулось операцій ані з поставки товарів, ані послуг, що виключає право позивача за формування податкового кредиту за наслідками відображеної операції.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у перевіряємий період позивач за договором від 01.12.2009 року № 19/12-2009 про виконання проектних робіт «Розробка нової серії енергозберігаючого доступного житла з будівництвом автономного житлового комплексу в мікрорайоні «Південний» міста Запоріжжя» та актів виконаних робіт придбав у ВАТ НПО «Рассвет- Енерго» послуги по проектній документації на загальну суму 5 657 503,74 гривні.

Судами встановлено, що після підписання актів виконаних робіт, а також перерахування коштів позивачем отримано від ВАТ «НПО «Рассвет-Енерго» податкові накладні та включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість сплачені в ціні отриманих послуг.

При дослідженні наявних у матеріалах справи документів суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що такі у повній мірі підтверджують реальність здійснення зазначених господарських операцій, обумовлених вказаним договором.

При цьому, судами вірно зауважено, що матеріали акту перевірки містять лише посилання на порушення податкового законодавства ТОВ «Буд Ворк», однак не містять зазначення про наявність встановлених фактів порушення податкового законодавства, як позивачем та і його безпосереднім контрагентом ВАТ «НПО «Рассвет-Енерго» під час виконання умов зазначеного правочину.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки у ході судового розгляду встановлено дотримання позивачем вимог податкового законодавства, бухгалтерського обліку та у повній мірі документально підтверджено реальність виконання умов зазначеного правочину, судами обґрунтовано визнано підставність та правомірність формування позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість за спірними господарськими операціями з ВАТ «НПО «Рассвет-Енерго».

Разом з тим, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставності доводів податкового органу про порушення позивачем вимог пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7, п. 10.1 ст. 10 Закону № 334/94-ВР, що виразилось у не нарахуванні і не сплаті до бюджету авансового внеску з податку на прибуток в сумі 133 128,06 гривень з суми дивідендів, з наступних підстав.

Обов'язок акціонерних та господарських товариств по виплаті дивідендів з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку передбачений ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI (далі - Закон № 514-VI) з одночасною сплатою до бюджету авансового внеску з податку на прибуток.

Проте положеннями п. 2 Розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 514-VI встановлено, що через два роки з дня набрання чинності цим Законом втрачають чинність статті 1-49 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 року № 1576-XII в частині, що стосується акціонерних товариств.

За змістом абз.1 п. 5 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 514-VI статути та інші внутрішні положення акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність з нормами цього Закону не пізніше ніж протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом (тобто до 30.04.2011 року).

За період з 29.04.2009 року до 28.04.2011 року акціонерні товариства до приведення у відповідність до норм Закону № 514-VI статуту та інших внутрішніх положень акціонерного товариства мають керуватись у своїй діяльності Законом України «Про господарські товариства» та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами.

Отже, Законом № 514-VI надано можливість діючим акціонерним товариствам до приведення у відповідність своїх установчих документів, згідно із встановленим Законом строком, керуватися нормами Закону України «Про господарські товариства» у частині, що стосується акціонерних товариств.

Оскільки до Закону України «Про господарські товариства» не було внесено змін, аналогічних внесеним до Закону № 514-VI та Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік», то застосовуватися норми Закону № 514-VI до ВАТ та ЗАТ до приведення ними своїх установчих документів у відповідність до Закону № 514-VI не повинні.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про акціонерні товариства» щодо вдосконалення механізму діяльності акціонерних товариств» від 03.02.2011 року № 2994-VI у розділі XVII «Прикінцеві та перехідні положення» абзац перший пункту 4 доповнено словами «крім статей 1-49 Закону України «Про господарські товариства» у частині, що стосується акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом».

При цьому, пункт 11 розділу VII «;Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 року № 2154-VI, що є ідентичним до положень ст. 4 Закону України «Про деякі питання організації бюджетного процесу у 2010 році» від 03.12.2010 року № 2747-VI, рішенням Конституційного Суду України від 30.11.2010 року № 22-рп/2010 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у перевірений період на позивача обов'язок виплати дивідендів, передбачений положеннями ст. 30 Закону № 514-VI з одночасною сплатою до бюджету авансового внеску з податку на прибуток, не поширювався, оскільки товариство у своїй діяльності керувалося нормами Закону України «Про господарські товариства».

На підставі викладеного, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, а тому правомірно скасували спірні податкові повідомлення-рішення від 25.07.2011 року: № 0001522305/10772 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 133 128,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 33 282,00 гривні; № 0001532305/10774 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 942 917,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 235 729,25 гривень, а в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовили.

Доводи касаційних скарг не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає за доцільне зауважити, що під час ухвалення рішення судом першої інстанції допущено технічну помилку, а саме: у першому, другому та третьому абзацах резолютивної частини постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 20.03.2012 року помилково зазначено дату прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень « 27.07.2011 року», замість « 25.07.2011 року».

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо необхідності зміни резолютивної частини постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 20.03.2012 року.

Відповідно до ст. 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим лише в частині.

З урахуванням викладеного, рішення судів попередніх інстанцій слід змінити лише у відповідній помилковій частині. В той же час, в іншій частині оскаржувані рішення є законними та такими, що підлягають залишенню без змін із наведених вище мотивів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-232, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області та публічного акціонерного товариства «Запорізький домобудівний комбінат» - задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20.03.2012 року, залишену без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 року у справі № 2а-0870/12200/11 змінити, виклавши абзаци перший, другий та третій резолютивної частини постанови в такій редакції: «Адміністративний позов публічного акціонерного товариства «Запорізький домобудівний комбінат» до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.07.2011 року № 0001532305/10774 та № 0001522305/10772 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 25.07.2011 року № 0001532305/10774 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість частково в сумі 1 178 646 грн. 25 коп., в частині визначення суми основного платежу у розмірі 942 917 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 235 729 грн. 25 коп.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 25.07.2011 року № 0001522305/10772 про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток частково в сумі 166 410 грн., в частині визначення суми основного платежу у розмірі 133 128 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 33 282 грн.».

В іншій частині постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20.03.2012 року, залишену без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 року у справі № 2а-0870/12200/11 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько