ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

П О С Т А Н О В А

"03" грудня 2015 р. м. Київ К/9991/18665/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М. (доповідач), Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

здійснивши в порядку письмового провадження касаційний розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), Державного казначейства України (далі - ДК України), треті особи: Міністерство фінансів України, Кабінет Міністрів України, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої заробітної плати за касаційною скаргою представника ДСА на судові рішення Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2010 року, Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2011 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

зобов'язати ДК України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені ДСА України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів» в розмірі 177614,42 грн. для виплати їй як судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим недоплаченої заробітної плати;

стягнути з ДСА України заборгованість з заробітної плати та щомісячного грошового утримання за період з 01 січня 2006 року по день прийняття рішення.

Посилалась на незаконність відповідачів по нарахуванню і виплаті їй заробітної плати та щомісячного грошового утримання.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2010 року, залишеною без змін Севастопольським апеляційним адміністративним судом від 1 березня 2011 року, позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано ДК України провести фінансування видатків з Державного бюджету України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів» для виплати ОСОБА_4 коштів у сумі 205615,60грн. Стягнуто з ДСА недоплачену суму посадового окладу та щомісячного грошового утримання за період з 01 грудня 2007 року по 31 жовтня 2010 року у розмірі 205615,60 грн. (без урахування утримання податків та обов'язкових платежів).

У касаційній скарзі представник ДСА України, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Вказує на те, що асигнування, визначені для виплати судами попередніх інстанцій, не були передбачені в Державному бюджеті України і, відповідно, не передбачені в кошторисі ДСА України.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Як установлено судами, ОСОБА_4 з липня 2003 року працює на посаді судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим. Відповідно до довідки з місця роботи від 22.07.2010 року № 98/6.1 заробітна плата позивачки з січня 2006 року розраховувалась з посадового окладу, розмір якого становив 3154 грн. Крім того, вона за вказаний період отримувала щомісячне грошове утримання у розмірі від 80 % заробітної плати, розмір якого щорічно збільшується на два відсотки.

Не погоджуючись з розміром заробітної плати, яка їй виплачувалася з 2006 року, звернулася до суду із зазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ДСА України не привела посадові оклади суддів у відповідність до вимог статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-XII «Про статус суддів», чим допустила протиправну бездіяльність.

Висновок судів не відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Постановою Кабінету Міністрів України №856 від 3 вересня 2005 року «Про оплату праці суддів» (далі - постанова КМУ №856), яка набрала чинності з 1 січня 2006 року, затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховані з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

У пункті 4-1 зазначеної постанови (доповненого постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865») установлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Аналогічні обмеження щодо розміру посадових окладів, в тому числі суддів, встановлювалися і постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» (далі - постанова КМУ № 1243).

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року, яка набрала законної сили 03 грудня 2007 року, визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 Постанови КМУ № 865.

Проте не зазнали змін і не були одночасно визнані незаконними та нечинними положення постанови КМУ №1243, які теж визначали розмір посадових окладів суддів, виходячи з мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при її підвищенні перерахунку не підлягали.

Судовими рішеннями Окружного адміністративного суду від 21 травня 2008 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, постанова КМУ №1243 визнавалася лише незаконною щодо встановлення розміру посадового окладу суддів. Крім того, постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року попередні рішення скасовані і в задоволенні позову про визнання постанови незаконною відмовлено.

За правилами пункту 1 частини другої статті 162, частини одинадцятої статті 171 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Виходячи зі змісту наведених норм, суд, визнавши оскаржуваний акт нормативного характеру протиправним, повинен визначити правові наслідки цього порушення, тобто визнати його нечинним. При цьому, такий нормативний акт втрачає чинність з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

Статтею 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Розміри посадових окладів, премій встановлювалися Кабінетом Міністрів України, розміри надбавок за кваліфікаційні класи суддів та інших надбавок у різні періоди визначалися указами Президента України та (або) постановами Кабінету Міністрів України.

При цьому, відповідно до статті 13 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Статтею 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України.

Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом та беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Таким чином, Кабінет Міністрів України при визначенні розміру заробітної плати працівників бюджетних установ, у тому числі і суддів, повинен виходити з обсягів витрат на оплату праці, затверджених Державним бюджетом України на відповідний рік.

Встановивши сталу величину посадових окладів суддів, Кабінет Міністрів України регулював розмір заробітної плати суддів у спірний період за рахунок розміру премій та інших доплат у межах визначених Державним бюджетом України обсягів.

Отже, вимоги позивачки про стягнення недоплачених коштів задоволенню не підлягають, тому рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з підстав, передбачених статтею 229 КАС України, і ухваленню нового про відмову в задоволенні позову.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.

Скасувати судові рішення Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2010 року, Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2011 року і постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, треті особи: Міністерство фінансів України, Кабінет Міністрів України, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої заробітної плати.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

Ю.Й.Рецебуринський

І.В. Штульман