ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

П О С Т А Н О В А

"03" грудня 2015 р. м. Київ К/9991/10231/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М. (доповідач), Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

здійснивши в порядку письмового провадження касаційний розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Територіального управління державної судової адміністрації в Донецькій області (далі - ТУ ДСА) про стягнення недоплаченої суми заробітної плати за касаційною скаргою представника Міністерства фінансів на судові рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року, Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з ТУ ДСА заборгованість по заробітній платі за період з 01 січня 2006 року по 26 квітня 2010 року.

Посилалася на незаконність дій відповідачів по нарахуванню і виплаті заробітної плати з січня 2006 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року позов задоволено частково. Зобов'язано ТУ ДСА здійснити нарахування та за рахунок фінансування з Державного бюджету України, провести виплату ОСОБА_4 за період з 19 серпня 2009 року по 26 квітня 2010 року суми недоплаченої заробітної плати з розрахунку 7,5 мінімальних заробітних плат з врахуванням фактично здійснених виплат та з утриманням податків та інших обов'язкових платежів. У решті в задоволенні позову відмовлено.

Донецький апеляційний адміністративний суд рішенням від 11 лютого 2011 року зазначену постанову скасував і ухвалив нову про задоволення позову частково. Зобов'язано Міністерство фінансів України виділити з Державного бюджету України грошові кошти на додаткове фінансування Державної судової адміністрації України на бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів» для здійснення виплати позивачу заборгованості по заробітній платі та щомісячного грошового утримання за період з 19 серпня 2009 року по 26 квітня 2010 року включно. Зобов'язано ТУ ДСА за рахунок додатково отриманого від Державної судової адміністрації України фінансування здійснити виплату ОСОБА_4 недоплаченої за вказаний період заробітної плати з розрахунку 7,5 мінімальних заробітних плат з врахуванням фактично здійснених виплат та з утриманням податків та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі представник Міністерства фінансів України, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Вказує на те, що відсутні підстави для фінансування заборгованості по заробітній платі судді з Міністерства фінансів України.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Як установлено судами, ОСОБА_4 з грудня 2004 року працює суддею, з червня 2007 року йому присвоєно другий кваліфікаційний клас. Заробітна плата обчислювалася виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. без її підвищення протягом спірного періоду.

Не погоджуючись з розміром виплат, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що задоволенню підлягають позовні вимоги лише за періоди, коли заробітна плата судді не відповідала законодавчо встановленому рівню, а саме на суму недоплаченого посадового окладу, розрахованого у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, починаючи з 19 серпня 2009 року.

Апеляційний суд прийшов до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову до Міністерства фінансів України.

Висновок судів не відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Постановою Кабінету Міністрів України №856 від 3 вересня 2005 року «Про оплату праці суддів» (далі - постанова КМУ №856), яка набрала чинності з 1 січня 2006 року, затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховані з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

У пункті 4-1 зазначеної постанови (доповнено постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865») установлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Аналогічні обмеження щодо розміру посадових окладів, в тому числі суддів, встановлювалися і постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» (далі - постанова КМУ № 1243).

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року, яка набрала законної сили 03 грудня 2007 року, визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 Постанови КМУ № 865.

Проте не зазнали змін і не були одночасно визнані незаконними та нечинними положення постанови КМУ №1243, які теж визначали розмір посадових окладів суддів, виходячи з мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при її підвищенні перерахунку не підлягали.

Судовими рішеннями Окружного адміністративного суду від 21 травня 2008 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, постанова КМУ №1243 визнавалася лише незаконною щодо встановлення розміру посадового окладу суддів. Крім того, постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року попередні рішення скасовані і в задоволенні позову про визнання постанови незаконною відмовлено.

За правилами пункту 1 частини другої статті 162, частини одинадцятої статті 171 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Виходячи зі змісту наведених норм, суд, визнавши оскаржуваний акт нормативного характеру протиправним, повинен визначити правові наслідки цього порушення, тобто визнати його нечинним. При цьому, такий нормативний акт втрачає чинність з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

Статтею 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» в редакції, станом на 1 січня 2006 року, було встановлено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Розміри посадових окладів, премій встановлювалися Кабінетом Міністрів України, розміри надбавок за кваліфікаційні класи суддів та інших надбавок у різні періоди визначалися указами Президента України та (або) постановами Кабінету Міністрів України.

При цьому, відповідно до статті 13 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Статтею 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України.

Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом та беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Таким чином, Кабінет Міністрів України при визначенні розміру заробітної плати працівників бюджетних установ, у тому числі і суддів, повинен виходити з обсягів витрат на оплату праці, затверджених Державним бюджетом України на відповідний рік.

Встановивши сталу величину посадових окладів суддів, Кабінет Міністрів України регулював розмір заробітної плати суддів у спірний період за рахунок розміру премій та інших доплат у межах визначених Державним бюджетом України обсягів.

Отже позовні вимоги про стягнення недоплачених коштів задоволенню не підлягають, тому рішення апеляційної інстанцій підлягає скасуванню з підстав, передбачених статтею 229 КАС України, і ухваленню нового про відмову в задоволенні позову.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Міністерства фінансів України задовольнити.

Скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року і постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Територіального управління державної судової адміністрації в Донецькій області про стягнення недоплаченої заробітної плати.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

Ю.Й.Рецебуринський

І.В. Штульман