ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" листопада 2016 р. м. Київ К/800/44087/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Калашнікової О.В.,

Єрьоміна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Закарпатській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2014 року у справі за позовом міського Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради до Державної фінансової інспекції в Закарпатській області про скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2013 року Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Управлення) звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Закарпатській області (далі - Інспекція) про скасування пунктів 2, 3 та 6 Вимоги щодо усунення порушень від 30 вересня 2013 року № 07-08-3-15/6401.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2014 року, позов задоволено.

Не погодившись із судовими рішеннями, Інспекція звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неприбуттям належним чином повідомлених про час і місце судового засідання осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної Інспекцією ревізії фінансово-господарської діяльності Управління за 2011, 2012 роки та з 1 січня по 31 липня 2013 року складено акт від 9 вересня 2013 року № 07-08/48 (далі - Акт ревізії). На підставі зафіксованих в Акті ревізії даних та з метою усунення виявлених порушень позивачу пред'явлена обов'язкова до виконання Вимога № 07-08-3-15/6401.

В пункті 2 вимоги зазначено, що в порушення вимог статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», пунктів 4, 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, внаслідок визначення базового періоду та проведення нарахування індексації заробітної плати на премію, нараховану в поточному місяці за попередній місяць, тобто за місяць, в якому доходи працівників вже були проіндексовані, бухгалтерією Управління за період з 1 січня 2011 року по 31 липня 2013 року проведено зайве нарахування індексації заробітної плати в сумі 13837,36 грн.

З урахуванням утриманих коштів, зобов'язано Управління стягнути кошти в сумі 11869,52 грн з винних осіб, які допустили порушення при нарахуванні заробітної плати.

Відповідно до пункту 3 вимоги ревізією встановлено порушення при здійсненні відрахувань до державних цільових фондів, зайвого нарахування та сплати внесків внаслідок нарахування внесків на незаконно сплачену зарплату в сумі 5467,18 грн.

Зобов'язано провести перерахунок та відповідні взаємозвірки, щодо сум внесків до фонду та повернути зайво сплачені кошти в сумі 4308,62 грн. (зарахувати в рахунок майбутніх платежів).

В пункті 6 вимоги вказано, що в порушення частини третьої статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пунктів 1.3, 1.8 та 2.1 «Порядку залучення, розрахунок розміру і використання коштів пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури м. Рівного», затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 27 грудня 2012 року № 2703, внаслідок несплати коштів від пайової участі 6 замовниками будівництва на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Рівного, проведено розрахунок та донараховано до міського бюджету міста Рівне коштів на суму 75660 грн.

Зобов'язано забезпечити повернення коштів до міського бюджету в сумі 75660 грн в порядку визначеному чинним законодавством.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що оскаржувані пункти вимоги є протиправними, а Інспекція діяла не у межах та не у спосіб передбачений Конституцією та законами України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає висновки судів помилковими.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-XII) здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (Положення) Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, зокрема: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимогу про усунення порушень, виявлених під час ревізії.

При цьому оскаржувана вимога вказує на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає цей позов, а не шляхом заяви підконтрольною установою позову про скасування вимоги.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема у постановах 9 червня 2015 року (справа № 2а/2570/614/2012, 21-54а15), 23 червня 2015 року (справа № 818/1858/14, 21-358а15), від 17 листопада 2015 року (справа № 21-3498а15), від 2 грудня 2015 року (справа № 21-3609а15) та від 27 січня 2016 року (справа № 2а-4367/10/0770) і колегія суддів бере її до уваги.

Тому у задоволенні цього позову необхідно відмовити.

За правилами частини першої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 222, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Закарпатській області задовольнити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2014 року скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді