ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" листопада 2016 р. м. Київ К/800/44758/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Калашнікової О.В.,

Єрьоміна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2013 року у справі за позовом Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області до державного підприємства «Смоли» про зобов'язання виконати вимогу,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2011 року Контрольно-ревізійне управління в Дніпропетровській області (далі - КРУ) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ДП «Смоли» (далі - Підприємство) про зобов'язання відповідача виконати Вимогу про усунення виявлених порушень від 22 листопада 2010 року № 27/2300 (далі - Вимога).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року позов задоволено частково.

Зобов'язано ДП «Смоли» виконати Вимогу КРУ, а саме відшкодувати у безпідставному наданні благодійної допомоги на суму 7200,00 грн, та здійсненні представницьких витрат на суму 1578,65 грн в порядку передбаченому статтями 133 - 136 Кодексу законів про працю України. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2013 року змінено абзац другий рішення суду першої інстанції та зобов'язано відповідача виконати Вимогу КРУ в сумі 8778,65 грн. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погодившись із судовими рішеннями, Підприємство звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неприбуттям належним чином повідомлених про час і місце судового засідання осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної КРУ ревізії фінансово-господарської діяльності Підприємства за період з 1 січня 2008 року по 31 грудня 2009 року складено акт від 22 лютого 2010 року № 04-19/03 (далі - Акт ревізії). На підставі зафіксованих в Акті ревізії даних та з метою усунення виявлених порушень відповідачу пред'явлена обов'язкова до виконання Вимога.

Зокрема, Вимогою зобов'язано Підприємство стягнути з осіб, винних у безпідставному наданні благодійної допомоги на суму 7200,00 грн, та здійсненні представницьких витрат на суму 1578,65 грн кошти у порядку і розмірі, встановлених статтями 133-136 Кодексу законів про працю України; провести перерахування та утримання з заробітної плати працівників суми доплат в розмірі 8809,76 грн та відпускних в розмірі 135,30 грн на підставі заяв працівників, в іншому випадку стягнути з особи, винної у здійсненні непередбачених законодавством доплат та зайвих грошових виплатах, кошти у порядку і розмірі, встановлених статтями 133-136 Кодексу законів про працю України, а також провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо повернення зайво сплачених сум внесків до державних цільових фондів.

Частково задовольнивши позов, суди попередніх інстанцій виходили з обґрунтованості вимог КРУ щодо відшкодування безпідставної благодійної допомоги на суму 7200 грн, та здійсненні представницьких витрат на суму 1578,65 грн.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає висновки судів помилковими.

Згідно з пунктом 50 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи служби вживають заходів для забезпечення звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-XII) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

За змістом пунктів 1, 7, 10 статті 10 Закону № 2939-XII контрольно-ревізійним управлінням в областях надається право перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до підпункту 3.1.12 пункту 3.1 Положення про Контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, затвердженого наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 9 січня 2001 року № 111 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 січня 2001 року за № 37/5228; чинного на час виникнення спірних відносин), управління, відповідно до покладених на нього завдань, а також через підпорядковані йому контрольно-ревізійні підрозділи, має право, зокрема, звертатись до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Водночас, положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (далі - Положення, Держфінінспекція відповідно), визначено, що Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах (пункт 7 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 15); у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підпункт 18); при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підпункт 21).

Положенням установлено, що Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб і, у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми узгоджуються з положеннями статті 10 Закону № 2939-ХІІ.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на приведення роботи підконтрольної організації у відповідність із вимогами законодавства у майбутньому і є обов'язковою до виконання. Що ж стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути кошти на відшкодування виявлених в ході перевірки збитків.

У цій справі КРУ пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, вони не можуть бути стягнуті за адміністративним позовом про зобов'язання вчинити певні дії.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема у постановах від 28 жовтня та 25 листопада 2014 року, (справи №№ 21-462а14, № 21-442а14 відповідно), 23 червня 2015 року (справа № 21-358а15) і колегія суддів бере її до уваги.

Тому у задоволенні цього позову необхідно відмовити.

За правилами частини першої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 222, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства «Смоли» задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2013 року скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді