ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" листопада 2015 р. м. Київ К/800/13838/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Бутенка В.І.,

Загороднього А.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015 у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії,

встановила:

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015, позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо прийняття рішення про відмову у виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги. Зобов'язано Міністерство внутрішніх спав України прийняти рішення про призначення виплати відповідно до пункту 7 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 № 707. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Міністерство внутрішніх справ України просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015 скасувати, як такі що не відповідають нормам чинного законодавства та винести нове рішення, яким відмовити в позовних вимогах ОСОБА_2

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України з 01 жовтня 1972 року по 20 грудня 1997 року. Наказом УМВС України в Полтавській області від 09.121997 № 80о/с звільнений з органів внутрішніх справ через хворобу.

Полтавською обласною МСЕК 21.01.1998, після звільнення позивача з органів внутрішніх справ, на підставі свідоцтва про хворобу від 16.12.1997, вперше була встановлена ІІ група інвалідності за захворювання, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ зі ступенем втрати професійної працездатності - 70%. 01.11.1998 ВАТ Національною акціонерною страховою компанією «Оранта» позивачеві виплачена страхова сума.

Після повторного звернення позивача до Полтавської обласної МСЕК 26.04.2013 згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії 10 ААА №186222 позивачу була підтверджена ІІ група інвалідності з втратою професійної працездатності - 70% за травмою пов'язаною з виконанням службових обов'язків.

ОСОБА_2 05.12.2013 звернувся до УМВС України в Полтавській області з заявою (рапортом) щодо виплати грошової допомоги, у зв'язку з отриманням травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, але отримав відмову.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України від 20 грудня 1990 року №565-XII «Про міліцію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 565-XII) працівник міліції підлягає обов'язковому державному страхуванню на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, яку він займає, за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також коштів, що надходять на підставі договорів від міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій. Порядок та умови страхування працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом «а» пункту 2 Положення про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 червня 1991 року № 59 (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Положення, постанова № 59 відповідно), страховик виплачує страхові суми особам рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадської безпеки, боротьбі із злочинністю, зокрема, у разі встановлення застрахованому інвалідності, що настала у період служби (роботи), але не пізніш як через 3 місяці після звільнення зі служби (роботи) чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце при виконанні службових обов'язків, зокрема, інвалідові II групи - у розмірі чотирирічного грошового утримання.

Термін «грошове утримання» також відповідав змісту статті 19 Закону № 565-XII у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до внесення змін Законом України від 3 листопада 2006 року № 328«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» (далі - Закон № 328).

Таким чином, відповідно до Положення ОСОБА_2 як працівнику міліції, якому встановлено II групу інвалідності, мала бути виплачена страхова сума в розмірі чотирирічного грошового утримання за останньою посадою, яку він займав перед звільненням, у той час як особи рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ у період служби отримували грошове забезпечення.

На момент встановлення ОСОБА_2 інвалідності (16 грудня 1997 року) та на час його звільнення нарахування й виплата грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ здійснювалися згідно з Указом Президента України від 4 жовтня 1996 року № 926/96 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Указ № 926/96), який втратив чинність згідно з Указом Президента України від 18 грудня 2007 року № 1234/2007 «Про внесення зміни до Указу Президента України від 14 квітня 1999 року № 379 та визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України».

Указом № 926/96 було затверджено схеми посадових окладів, окладів за спеціальним званням і надано право керівникам органів внутрішніх справ у межах асигнувань установлювати надбавки, доплати та премії, які відносились до додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, в Указі № 926/96 вживалися два юридичних поняття: «грошове забезпечення» і «грошове утримання».

Виходячи з аналізу положень цього Указу грошове забезпечення працівників міліції складалося з окладів грошового утримання та додаткових видів грошового забезпечення.

В інших нормативних актах, які регулюють, зокрема, питання матеріального забезпечення працівників міліції, також вживаються як поняття «грошове утримання», так і поняття «грошове забезпечення».

Таким чином, терміни «грошове забезпечення» і «грошове утримання» не є тотожними, і їх зміст визначає законодавець у кожному конкретному випадку.

Судами попередніх інстанцій не враховано, що на момент звернення ОСОБА_2 із заявами про перерахунок страхової виплати до МВС та до суду до чинного законодавства були внесені зміни, відповідно до яких на підставі Закону № 328-V статтю 23 Закону № 565-XII було викладено в новій редакції (чинній з 1 січня 2007 року).

Юридична суть цих змін полягала в тому, що інститут страхування працівників міліції (виплата страхових сум) був ліквідований.

На заміну йому було запроваджено інститут компенсаційних виплат у вигляді грошової допомоги працівникам міліції у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного йому під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

На виконання цієї норми права в межах строків, визначених Прикінцевими положеннями Закону № 328-V, Кабінет Міністрів України 12 травня 2007 року прийняв постанову № 707, якою, зокрема, затвердив Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, а також визнав такою, що втратила чинність, постанову № 59.

Згідно з положеннями пункту 3 постанови № 707 МВС доручено завершити виплату страхової суми та одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, що повинні бути нараховані до 1 січня 2007 року.

На виконання вказаного пункту постанови № 707 з метою врегулювання правового механізму завершення страхових виплат за страховими випадками, що настали до 1 січня 2007 року (страховий випадок позивача настав 16 грудня 1997 року), було прийнято постанову № 593.

Згідно з пунктом 3 постанови № 593 розмір страхової виплати визначається виходячи з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, відсоткової надбавки за вислугу років та щомісячної надбавки в розмірі 100 відсотків, які працівник отримував на день звільнення.

Отже у працівника міліції виникає право на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення йому інвалідності, що настає в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

Проте, Законом не передбачено права на виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з підтвердженням раніше встановленої групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція була висловлена і Верховним Судом України у постанові від 03 лютого 2015 року (№21-497а14).

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015 необхідно скасувати та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

постановила:

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015 у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, управління Міністерства внутрішніх справ в Полтавській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, управління Міністерства внутрішніх справ в Полтавській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий М.М. Заїка

Судді В.І. Бутенко

А.Ф. Загородній