ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" листопада 2015 р. м. Київ К/800/32912/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Бутенка В.І., Заїки М.М.,

та секретаря - Сперкач Т.В.,

за участю:

представника відповідача - Борисова І.І.,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпідводтрубопровідбуд»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2015 року

у справі № 810/6655/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпідводтрубопровідбуд»

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

ТОВ «Укрпідводтрубопровідбуд» звернулося до суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 травня 2014 року № 0001292204.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2015 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ «Укрпідводтрубопровідбуд», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі акта від 29 квітня 2014 року № 440/22-4/33272196, Ірпінською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області за порушення пункту 135.1, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 та пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, прийнято податкові повідомлення-рішення від 22 травня 2014 року: № 0000502204, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 697688,00 грн. - за основним платежем та 174422,00 грн. - за штрафними санкціями; № 0000512204, яким позивачу визначено зобов'язання з ПДВ на суму 1 032 943,00 грн. - за основним платежем та 258 235,75 грн. - за штрафними санкціями.

Рішенням ДФС України від 17 жовтня 2014 року № 5283/6/99-99-10-01-15 скаргу ТОВ «Укрпідводтрубопровідбуд» задоволено частково: податкове повідомлення-рішення від 22 травня 2014 року № 0000512204 - скасовано повністю, а податкове повідомлення-рішення від 22 травня 2014 року № 0000502204 скасовано в частині взаємовідносин з ТОВ «Южбуд-ТД», ТОВ «Группа НЖК», ТОВ «Спец-Техно-Ресурс», ТОВ «К.А.М. Трейд Macтep».

З урахуванням зазначеного рішення, Ірпінською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 22 травня 2014 року № 0001292204, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 374 828,00 грн. - за основним платежем та 93707,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Зазначене порушення обґрунтовано неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по відносинам із ТОВ «Ес.Де.Ер», ТОВ «Виробничо-будівельне підприємство «Укргазкомплект», ТОВ «Акрос-Україна».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що господарські операції проведені між позивачем та ТОВ «Ес.Де.Ер», ТОВ «Виробничо-будівельне підприємство «Укргазкомплект», ТОВ «Акрос-Україна» у період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року не мають реального характеру та не підтверджуються доказами наявними в матеріалах справи.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що такі висновки судів як першої, так і апеляційної інстанцій, є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі, з огляду на наступне.

Згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з метою підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем були надані копії: договорів підряду від 05 жовтня 2012 року №0510/12П, від 12 вересня 2012 року, № 1209/12П, від 04 червня 2013 року № 0406/13П, укладених між позивачем та ТОВ «ЕС.ДЕ.ЕР»; договорів підряду від 21 серпня 2013 року № 21018/1ЗП, № 21018/13-П, від 28 серпня 2013 року №2828/13СП, укладених між позивачем і ТОВ «Акрос-Україна»; договорів підряду від 20 вересня 2011 року №2009/1, від 17 жовтня 2013 року № 17-10/13-1, від 05 серпня 2013 року № 0508/2, від 19 червня 2013 року № 3005/1, від 12 лютого 2013 року № 218/1, від 30 липня 2012 року № 30/07, від 20 липня 2012 року № 20/07/12, договорів поставки від 25 вересня 2012 року № 2509/4, від 27 серпня 2013 року № 2708, від 05 серпня 2013 року № 05/08/13-1, від 27 червня 2013 року № 2706/4, та договори субпідряду від 25 вересня 2012 року № 2509, від 13 серпня 2013 року № 1308-13/1, від 09 серпня 2013 року № 253/1, від 27 червня 2013 року № 2706/1, від 14 січня 2013 року № 1401, від 05 жовтня 2012 року № СП-227/1, укладених між позивачем і ТОВ «Виробничо-будівельне підприємство «Укргазкомплект».

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що з метою підтвердження реальності здійснення господарських операцій, позивачем надано копії: актів приймання виконаних будівельних робіт, податкових накладних, карток рахунку, довідок про вартість виконаних будівельних робіт, платіжних доручень, оборотно-сальдових відомостей, видаткових накладних.

Зауваження щодо форми і змісту податкових накладних та інших первинних документів, в акті перевірки відсутні.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що формальні недоліки первинних документах, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції.

В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

Тоді як, відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

Враховуючи, що позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про нереальність здійснених господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ес.Де.Ер», ТОВ «Акрос-Україна», ТОВ «Виробничо-будівельне підприємство «Укргазкомплект».

З огляду на правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами, колегія суддів вважає дії Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області протиправними, а оспорюване податкове повідомлення - рішення від 22 травня 2014 року № 0001292204 таким, що підлягає скасуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно і правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального прав, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпідводтрубопровідбуд» задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2015 року скасувати.

Ухвалити нову постанову.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпідводтрубопровідбуд» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправними дії Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 травня 2014 року № 0001292204.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: А.Ф. Загородній В.І. Бутенко М.М. Заїка