ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" листопада 2015 р. м. Київ К/800/18726/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Управління Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2011 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Управління Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області (далі - УДАІ) в якому просив зобов'язати відповідача вчинити дії щодо перереєстрації на нього легкового автомобіля VOLKSWAGEN PASSAT 1.6 шасі № НОМЕР_2, реєстраційний № НОМЕР_1 (далі - спірний автомобіль) без сплати мита та інших податків і зборів, передбачених законодавством України при імпорті автомобілів.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що відмова УДАІ у реєстрації на нього спірного автомобіля суперечить вимогам закону, зокрема, пункту 37 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 року № 999 (далі - Порядок № 999 від 1997 року).

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.

Задовольняючи позов суди виходили з того, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати саме положення Порядку № 999 від 1997 року, який діяв на момент реєстрації та передачі інваліду спірного автомобіля у якості гуманітарної допомоги, а не Порядок забезпечення інвалідів автомобілями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999 (далі - Порядок № 999 від 2006 року), який був чинний на час смерті інваліда, на ім'я якого було зареєстровано цей автомобіль.

Проте, до такого висновку суди дійшли в порушення норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судами встановлено, що 17 червня 2006 року спірний автомобіль було зареєстровано у якості гуманітарної допомоги на ім'я інваліда Великої Вітчизняної Війни 2-ї групи ОСОБА_5, який є дідом позивача.

ІНФОРМАЦІЯ_1 вищевказаний інвалід помер.

22 червня 2011 року позивач звернувся до УДАІ з заявою про перереєстрацію на нього спірного автомобіля, проте відповідач у її задоволенні відмовив пославшись на відсутність у заявника такого права, з огляду на приписи Порядку № 999 від 2006 року.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, відповідно до пункту 2 якого дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У справі, що розглядається, такою подією (фактом) є смерть інваліда ОСОБА_5

Порядок № 999 від 1997 року був затверджений у зв'язку з прийняттям Законів України від 22 грудня 1995 року № 488/95-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з метою впорядкування забезпечення автомобілями різних категорій інвалідів та спрямований на захист інтересів інвалідів.

Згідно з пунктом 37 Порядку № 999 від 1997 року в редакції, чинній на час надання спірного автомобіля, після смерті інваліда автомобіль, яким він був забезпечений безплатно або на пільгових умовах, залишається його сім'ї та знімається з обліку в органах соціального захисту населення.

Відповідно до статті 5 Цивільного Кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Частиною четвертою статті 4 Цивільного Кодексу України визначено, що актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Порядок № 999 від 1997 року був визнаний таким, що втратив чинність, постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року.

Таким чином, питання про вилучення після смерті інваліда у його сім'ї автомобіля, отриманого інвалідом як гуманітарна допомога, має вирішуватись на підставі нормативно-правових актів, чинних на час смерті інваліда, якому автомобіль надавався як гуманітарна допомога.

У справі, що розглядається, таким нормативно-правовим актом є Порядок № 999 від 2006 року, відповідно до пункту 41 якого у редакції, чинній на час смерті ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1, автомобіль, отриманий інвалідом як гуманітарна допомога, після його смерті повертається (вилучається) головному управлінню соціального захисту і здається підприємству, що здійснює заготівлю та переробку металобрухту, або видається в порядку черговості інваліду, який перебуває на обліку.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки права та обов'язки у членів сім'ї інваліда щодо спірного автомобіля виникли після смерті інваліда, а не в момент забезпечення інваліда автомобілем, застосуванню до спірних правовідносин підлягає Порядок № 999 від 2006 року.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у спорах цієї категорії неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема, у його постановах від 7 листопада 2012 року, 17 грудня 2013 року та 17 червня 2014 року (справи № 6-118цс12, № 21 437а13 та № 21-217а14 відповідно).

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

п о с т н о в и л а :

Касаційну скаргу Управління Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області задовольнити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року скасувати, прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Управління Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало