ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" листопада 2015 р. м. Київ К/800/37940/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області на постанову Селидівського міського суду Донецької області від 30 квітня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2014 року, -

у с т а н о в и л а :

У лютому 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати неправомірним дії та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області (далі - УПФ) зарахувати до пільгового стажу період його роботи з 22 серпня 1992 року по 9 вересня 1994 року підземним гірничим майстром на підприємстві в «Селидівському ЩБУ», тобто в з шкідливими та важкими умовами праці за Списком № 1 (далі - спірний стаж). В обґрунтування позову посилався на те, що відмова відповідача у зарахуванні такого стажу порушує його законні права на пільгове пенсійне забезпечення і суперечить вимогам пункту «а» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ), а тому просив зарахувати даний стаж та провести перерахунок пенсії з 28 березня 2004 року.

Постановою Селидівського міського суду Донецької області від 30 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2014 року позовні вимоги задоволено частково, визнано неправомірними дії та зобов'язано відповідача зарахувати до пільгового стажу позивача період вказаної роботи з 22 серпня 1992 року по 9 вересня 1994 року, з урахуванням чого провести перерахунок пенсії з 20 серпня 2013 року. В решті позову відмовлено .

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати і відмовити в позові у повному обсязі.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.

У відповідності з частиною 1, 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач відмовив позивачу у зарахуванні спірного стажу роботи через відсутність даних про проведення атестації робочих місць на підприємстві де працював позивач.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у матеріалах справи достатньо доказів у підтвердження спірного стажу позивача за Списком № 1, а тому не проведення атестації робочих місць не може позбавити позивача на встановлені Законом пільги щодо пенсійного забезпечення.

Проте до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права, виходячи з наступного.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, позивач дійсно працював з 22 серпня 1992 року по 9 вересня 1994 року на Селидівському шахто прохідницькому управлінні тресту «Селидіввуглебуд» в/о «Селидіввугілля» підземним гірничим майстром з повним робочим днем під землею. Такі дані містяться зокрема в записах його трудової книжки та відповідних довідках.

При цьому, суть спору сторін зводиться до зарахування стажу роботи позивача за відсутності даних про проведення атестації робочих місць після 22 серпня 1992 року на вказаному підприємстві.

Так, у відповідності з пунктом «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 1 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у сфері реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку проведення атестації та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Відповідно до положень Порядку проведення атестації відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Комплексний аналіз норм Закону № 1788-ХІІ та Порядку проведення атестації дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення в особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку № 1, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

Відсутність підтвердження вищезгаданих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема у постановах Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року та 25 листопада 2014 року (справи №№ 21-183а13, 21-519а14 відповідно).

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача не було законних підстав для зарахування спірного стажу, а тому останній діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, як того вимагає стаття 19 Конституції України.

Тому правових підстав для задоволення позову у судів першої та апеляційної інстанцій не було.

За приписами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалює нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 223, 229, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

п о с т н о в и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області задовольнити.

Постанову Селидівського міського суду Донецької області від 30 квітня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2014 року скасувати, ухвалити нову постанову, якою у позові ОСОБА_4 відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало