ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" березня 2016 р. м. Київ К/800/62148/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,

за участю представника відповідача Фокіної В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокерський дом" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013 по справі № 826/6413/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокерський дом"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариством до суду заявлено позов про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції від 03.12.2012 № 0000842201, яким позивачу визначено збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на 18 646,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1,50 грн. та № 0001192202, яким нараховано суму грошового зобов'язання за платежем "штраф у сфері ЗЕД" у розмірі 9 733 160,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 30.06.2012, за результатами якої оформлено акт від 15.11.2012 № 7626/22-417/34354646 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено ряд порушень у позивача, у тому числі:

п. 4.1 ст. 4 та п. 11.3 ст. 11 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 153.8 ст. 153 Податкового кодексу України, що полягало в отриманні позивачем на власний розрахунковий рахунок коштів по брокерських (комісійних) договорах від фізичних та юридичних осіб для здійснення операцій з придбання цінних паперів, при цьому, частина зазначених коштів не перераховувались в подальшому власникам цінних паперів, а отже отримані грошові кошти фактично є власністю Товариства, тобто валовим доходом, який позивачем не оприбутковано, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 18 646,00 грн.;

п. 5 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15/93 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", а саме, здійснення операцій з купівлі-продажу цінних паперів (акцій) з підприємствами-нерезидентами (Кіпр) на загальну суму 9 733 160,00 грн. без отримання ліцензії НБУ.

У цій справі, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову щодо скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки обставин, дійшли висновку про правомірність визначення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток, з огляду на те, що отримані грошові кошти по брокерських (комісійних) договорах, які не були перераховані власникам цінних паперів, є валовим доходом позивача. Також суди зазначили, що ТОВ "Брокерський дом" укладаючи договори купівлі - продажу цінних паперів від 21.10.2010, від 10.11.2010 та від 03.12.2010 з нерезидентами фактично не мав Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, оскільки, у зв'язку зі зміною назви з ТОВ "СПЕЦІАЛІСТ ЦІННІ ПАПЕРИ" на ТОВ "Брокерський дом", зміни до Генеральної ліцензії були внесені лише 17.12.2010 з зазначенням, що зміни починають діяти з дати їх внесення, а отже на момент укладення вказаних договорів позивач мав Генеральну ліцензію видану ТОВ "СПЕЦІАЛІСТ ЦІННІ ПАПЕРИ", а не ТОВ "Брокерський дом".

Проте з таким висновком судів погодитись не можна з огляду на наступне.

Так, згідно з ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15/93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ № 15-93) Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Уповноважені банки та інші фінансові установи, національний оператор поштового зв'язку, що одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами.

Відповідно до п. 2 ст. 16 Декрету КМУ № 15-93 та ст. 2.1 Наказу ДПА України № 542 від 04.10.99 "Про затвердження Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства" за здійснення резидентами і нерезидентами операцій з валютними цінностями, що погребують одержання ліцензії Національного Банка України згідно з п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", без одержання індивідуальної ліцензії Національного Банку України тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного Банка України на день здійснення таких операцій.

Крім того, п. 2 ст. 16 Декрету КМУ № 15-93 визначено, що санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами.

Таким чином, повноважним органом, який має застосовувати санкції за порушення приписів Декрету КМУ№ 15-93 є саме Національний банк України (підпорядкованими йому установами), застосування ж штрафних (фінансових) санкцій, встановлених п. 2 ст. 16 вказаного Декрету, органами податкової служби не передбачено.

Вказаний висновок цілком узгоджується із практикою Верховного Суду України у справі № 21-904а11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим Інтеройл" до Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Проте судами попередніх інстанцій вищезазначеного враховано не було.

Отже колегія суддів приходить до висновку про протиправність визначення позивачу Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби суми грошового зобов'язання за платежем "штраф у сфері ЗЕД", згідно оскаржуваного податкового повідомлення - рішення від 03.12.2012 № 0001192202.

Також суд вважає передчасним і висновок судів попередніх інстанцій щодо визначення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток, виходячи з наступного.

Згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Не включаються в дохід і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку: з залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідного зберігання), а також згідно з інтими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачу права власності на таке майно, з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту (пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та клієнтами (юридичними та фізичними особами) укладались договори, за умовами яких позивач надає клієнтам послуги щодо укладання правочинів з цінними паперами або іншими фінансовими інструментами на підставі разових замовлень.

Предметом договорів на брокерське обслуговування є надання торговцем як комісіонером або повіреним клієнту послуг щодо купівлі, продажу або міни цінних паперів або інших фінансових інструментів на підставі разових замовлень. Разове замовлення надається клієнтом торговцю та містить розпорядження на визначених умовах виконати певну операцію з конкретними цінними паперами або іншими фінансовими інструментами в інтересах клієнта відповідно до договору на брокерське обслуговування.

Для здійснення операцій з придбання цінних паперів по брокерських (комісійних) договорах позивач на власний рахунок отримував грошові кошти від фізичних та юридичних осіб.

Під час проведення перевірки у позивача контролюючим органом було встановлено, що обороти Товариства на підставі договорів комісії за І квартал 2011 року склали: по Дт 6854 (надійшло коштів) 19 277 818,59 грн.; по Дт 6854 (перераховано власникам ЦП) 20 540 193,72 грн.; сальдо на початок періоду: 1 187 800,32 грн., залишок коштів станом на кінець 1 кварталу 2011 року становив 74 574,0,81 грн., а отже контролюючий орган дійшов висновку, що, оскільки в подальшому кошти в сумі 74 574,0,81 грн. фактично не перераховувались власникам цінних паперів, вказані кошти є доходом позивача.

Суди попередніх інстанцій погодились з вказаним висновком контролюючого органу та зазначили, що власником рахунку, на який юридичними та фізичними особами перераховувались кошти, є позивач, а відповідно і кошти на такому рахунку є власністю Товариства, що свідчить про наявність у останнього валового доходу у сумі 74 575,00 грн., який не було оприбутковано.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій фактично не досліджувались брокерські (комісійні) договори, укладені між позивачем та юридичними, фізичними особами, не досліджувались умови таких договорів, порядок та строк їх виконання, умови щодо проведення розрахунків (оплати) по договорах, не було встановлено, що вказані договори виконано в повному обсязі, зокрема, і щодо фактичного проведення розрахунків (оплати) за ними.

Таким чином, твердження, що кошти, які перераховувались позивачеві для проведення операцій з придбання цінних паперів по брокерських (комісійних) договорах, є його валовим доходом - передчасні.

Для з'ясування зазначених обставин судам належить ретельно перевіряти доводи податкового органу, викладені в акті перевірки. При цьому за змістом частин 4, 5 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення першої інстанції в частині відмови у визнанні протиправним податкового повідомлення-рішення від 03.12.2012 № 000084220, з яким помилково погодився суд апеляційної інстанції, підлягає скасуванню, а справа направленню в цій частині до суду першої інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокерський дом" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013 по справі № 826/6413/13-а скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокерський дом" задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 03.12.2012 № 0001192202.

Матеріали справи в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокерський дом" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 03.12.2012 № 0000842201 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко