ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" березня 2016 р. м. Київ К/800/46204/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року

у справі № 1170/2а-4273/12

за позовом Приватного підприємства «Кіровоград-АЗС-4»

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року, адміністративний позов Приватного підприємства «Кіровоград-АЗС-4» (далі - ПП «Кіровоград-АЗС-4»; позивач) до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі - Кіровоградська ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області; відповідач) задоволено в повному обсязі. Визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001550153 від 15 серпня 2012 року. Присуджено ПП «Кіровоград-АЗС-4» судовий збір у розмірі 351,06 грн., зобов'язавши Державне казначейство України в Кіровоградській області стягнути 351,06 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Кіровоградської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі Кіровоградська ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Кіровоград-АЗС-4» з питання достовірності нарахування орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2011 рік, січень - травень 2012 року, за результатами якої складено акт № 00062/153/32967900 від 02 серпня 2012 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001550153 від 15 серпня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності в розмірі 35 105,15 грн. (30 216,23 грн. - основний платіж, 4 888,92 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення підприємством підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним декларуванням орендної плати за земельну ділянку (за адресою: м. Кіровоград, вул. Короленка (біля аеропорту), площею 5 600,00 кв. м.) за 2011 рік та за січень - травень 2012 року в розмірі, передбаченому пунктом 4 укладеного між позивачем та Кіровоградською міською радою договору № 209 від 06 жовтня 2005 року (з урахуванням додаткових угод), який є меншим, ніж встановлено ПК України.

Задовольняючи адміністративний позов у повному обсязі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що затверджені ПК України зміни щодо розміру орендної плати за земельні ділянки є лише підставою для внесення змін до укладеного договору.

А відтак, з огляду на те, що до договору оренди землі № 209 від 06 жовтня 2005 року не внесено зміни щодо збільшення орендної плати, підстави для її сплати позивачем у підвищеному розмірі, на переконання судових інстанцій, відсутні, як, відповідно, і підстави для прийняття оскаржуваного акту індивідуальної дії.

Проте, із вказаними доводами погодитись не можна, зважаючи на таке.

Зі змісту Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладання договору оренди землі № 209 від 06 жовтня 2005 року; далі - Закон № 161-XIV) вбачається, що користування землею в Україні є платним.

З 01 січня 2011 року набрав чинності ПК України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1, регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, ПК України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХІІІ ПК України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХІІІ ПК України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу з орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплено в пункті 5.2 статті 5 цього Кодексу, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Згідно із статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

В свою чергу, відповідно до частини 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З огляду на викладене, порушення судами норм матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області задовольнити.

Скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року.

Прийняти у справі нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.