ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2015 року м. Київ К/9991/66217/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Вербицької О.В., Олендера І.Я.,розглянувши у письмовому провадженні

касаційні скарги Приватного підприємства фірма «Айлама» та Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2011

у справі № 6/87/09 Господарського суду Миколаївської області

за позовом Приватного підприємства фірма «Айлама»

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва

про скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2009 позов задоволено: скасовані рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 26.12.2008 № 0026612350 та № 0026602350.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2011 постанову суду першої інстанцій скасовано, позов задоволено частково: скасовано рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 26.12.2008 № 0026602350 про застосування штрафних (фінансових) санкцій; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ПП «Фірма «Айлама» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

ДПІ у свої касаційній скарзі просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заперечуючи проти касаційної скарги ДПІ, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну. ДПІ не реалізувало своє процесуальне право надати заперечення на касаційну скаргу позивача.

У зв'язку з неявкою представників сторін у судове засідання, призначене о 10 годині 02.09.2015, та відсутністю заяв про відкладення розгляду справи касаційний перегляд справи здійснено в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС).

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга ДПІ підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга позивача залишенню без задоволення.

ДПА у Миколаївській області проведена перевірка господарської одиниці позивача - стоматологічного кабінету, який розташований за адресою: м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 25, за результатами якої складений акт від 12.12.2008 № 0519/14/00/23/22439191. Згідно з висновками цього акту при здійсненні господарської діяльності позивачем порушені норми пункту 13 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон № 265/95-ВР), та пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320 (Положення № 637), а саме: не забезпечено відповідність суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена у денному звіті реєстратора розрахункових операцій (РРО), на 3905,00 грн.; не оприбутковано готівку в книзі обліку розрахункових операцій у сумі 1557,00 грн. згідно з фіскальним звітним чеком РРО від 13.10.2008 № 1150.

На підставі акту перевірки у Центральному районі м. Миколаєва прийняті рішення від 26.12.2008: № 0026612350 - про застосування штрафних (фінансових) санкцій, встановлених ст. 22 Закону № 265/95-ВР, у розмірі 19525,00 грн. та № 0026602350 - про застосування штрафних (фінансових) санкцій,встановлених абзацом третім ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», у розмірі 7785,00 грн.

Суд першої інстанції вмотивував висновок про неправомірність рішень про застосування до позивача штрафних санкцій тим, що перевірка була здійснена з порушенням правових норм, якими встановлений порядок проведення перевірок.

Апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, зробив висновок про правомірність в цілому дій податкового органу під час проведення перевірки позивача, незначні відступи під час здійснення яких від процедурних норм не призвели до прийняття неправомірних рішень; встановлений під час перевірки факт не відповідності суми готівки на місці розрахунків сумі коштів, яка зазначена у денному звіті РРО на 3905,00 грн. знайшов підтвердження в судовому процесі. Що ж до рішення від 26.12.2008 № 0026602350, то його юридична оцінка як неправомірного апеляційним судом зроблена виходячи з того, що податковим органом було виявлено інше порушення - невикористання КОРО, штрафні санкції за яке встановлені пунктом 3 ст. 17 Закону № 265/95-ВР.

З висновками суду апеляційної інстанції можна погодитися лише частково.

Відповідно до ст. 15 Закону № 265/95-ВР контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України.

Пунктом 2 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (Закон № 509-XІІ) (втратив чинність з 20.11.2012 ) передбачено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку.

Згідно зі статтею 11-1 цього Закону позаплановими перевірками вважаються також перевірки в межах повноважень податкових органів, визначених законами України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", а в інших випадках - за рішенням суду.

Статтею 11-2 цього Закону у редакції Закону України від 25.03.2005 № 2505-ІУ (виключена згідно із Законом України від 02.12.2010 № 2756-УІ) встановлено, що посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку: 1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби; 2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.

Ненадання цих документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.

У судовому процесі встановлено, що перевірка господарської одиниці позивача проводилась з пред'явленням представнику позивача направлень на перевірку від 11.12.2008 № 4031/23-517 та № 4032/23-517, інформація щодо змісту яких відтворена в акті перевірки і які відповідають вимогам законодавства, які до нього пред'являються.

Посилання позивача на відсутність у ДПА у Миколаївській області повноважень проводити перевірку, оскільки останній не здійснює безпосередній податковий контроль над ним, ґрунтуються на звуженому тлумаченні норм ст. 9 Закону № 509-XІІ, якими до функцій ДПА в областях віднесено контроль за платниками податків (інших обов'язкових платежів).

Вище наведеною нормою ст. 11-1 цього Закону спростовується і довід позивача про неправомірність перевірки як такою, що була здійснена не на підставі рішення суду.

За визначенням ст. 2 Закону № 265/95-ВР місце проведення розрахунків - місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Відповідно до пункту 13 ст. 3 цього Закону суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

У судовому процесі позивач не навів доводів на спростування зафіксованої в акті перевірки не відповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена у денному звіті реєстратора розрахункових операцій, на 3905,00 грн., окрім як посиланням на те, що не була проведена інвентаризація. Разом з тим, відповідно до положень частин першої та четвертої ст. 70 КАС належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування; обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. На підтвердження не відповідності суми готівки ДПІ надано опис грошових коштів на місці проведення розрахунків, згідно з яким сума готівки склала 4205,00 грн., та денного Х-звіту та Х-віт РРО за 12.12.2008, як додатки до акту перевірки (а.с. 40). При підписанні акту перевірки, в якому ці додатки зазначені, представники позивача зауважень, які стосуються достовірності зафіксованої в них інформації, не зробили (а.с.33-36). З огляду на те, що для підтвердження відповідності суми готівки для вирішення питання щодо дотримання суб'єктом підприємницької діяльності вимог пункту 13 ст. 3 Закону № 265/95-ВР цим Законом або іншими законами не передбачено певні засоби доказування, зокрема акт інвентаризації, а акт опису готівки та Х-звіт РРО є належними доказами щодо таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові про скасування рішення від 26.12.2008 № 0026612350 відповідає обставинам у справі та нормам пункту 13 ст. 3, ст. 22 цього Закону.

Згідно з абзацами першим та третім пункту 2.6 Положення № 637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Вимога норми абзацу першого щодо оприбуткування готівки у день одержання готівкових коштів стосується кожного із зазначених способів проведення готівкових розрахунків.

У судовому процесі встановлено, що розрахунок готівкою на суму 1557,00 грн. був проведений через РРО, про що свідчить фіскальний звітний чек від 13.10.2008 № 1150. При цьому, позивач не виконав запису про рух вказаної суми в розділі 2 КОРО, отже позивач порушив встановлений пунктом 2.6 Положення № 637 порядок оприбуткування готівки.

Абзацом 3 частини першої ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (Указ № 436/95), який прийнятий згідно зі статтею 25 Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України від 8 червня 1995 року та діє до прийняття відповідного закону, установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Наведені вище правові норми дають підстави для висновку, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є сукупність дій з фіксації повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. Не відображення готівки у книзі обліку розрахункових операцій після проведення розрахункової операції із застосуванням РРО є порушенням порядку оприбуткування готівки, відповідальність за яке встановлена Указом № 436/95.

Такий зміст правового регулювання відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 02.04.2013 року у справі за позовом приватного підприємства «Регіон-Юг» до державної податкової інспекції у м. Євпаторії Автономної Республіки Крим про визнання протиправним та скасування рішення, яка у силу норм ст. 244-2 КАС України є обов`язковою для всіх судів України. Відступлення від такої правової позиції можливе з обґрунтуванням судом підстав для іншого висновку.

Враховуючи викладене, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а постанова суду апеляційної інстанції - зміні у частині задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється є помилковим тільки в частині.

Керуючись статями 220, 222, 223, 225, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства фірма «Айлама» залишити без задоволення, касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва задовольнити частково, скасувати постанову Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2009, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2011 змінити; у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді: ПідписО.В. Вербицька підписІ.Я. Олендер