ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2016 року м. Київ К/800/50585/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (головує в судовому засіданні), Головчук С.В., Ліпського Д.В.,секретаря судового засідання Ковтонюка С.Д.,

за участю представника позивача - ОСОБА_4, представника Сумської міської ради і Сумського міського голови - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_6 до Сумської міської ради, Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, міського голови м. Суми ОСОБА_8 про визнання протиправним і скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,

за касаційною скаргою Сумської міської ради на постанову Сумського районного суду Сумської області від 21 липня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року,

встановив:

В червні 2015 року ОСОБА_6 пред'явив позов до Сумської міської ради, Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради (далі - Департамент), міського голови м. Суми ОСОБА_8 про визнання протиправним та скасування розпорядження Сумського міського голови від 29 травня 2015 року № 207-к «Про звільнення ОСОБА_6.»; поновлення на посаді директора Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради з дати звільнення; стягнення з Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради заробітної плати за час вимушеного прогулу; стягнення з міського голови м. Суми ОСОБА_8 моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн; встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Позов обґрунтовував тим, що під час прийняття оскаржуваного розпорядження відповідач порушив положення частини 3 статті 40 КЗпП України, звільнивши позивача в період його тимчасової непрацездатності. Крім того, станом на 29 травня 2015 року позивача вже було звільнено із займаної посади розпорядженням від 14 квітня 2015 року № 149-к за пунктом 1 частини 1 статті 41 КЗпП України, а тому між ним та роботодавцем було припинено трудові правовідносини з 14 квітня 2015 року, і відповідач не мав права звільняти вже звільненого працівника.

Постановою Сумського районного суду Сумської області від 21 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Сумського міського голови від 29 травня 2015 року № 207-к «Про звільнення ОСОБА_6.». Поновлено ОСОБА_6 на посаді директора Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради з 29 травня 2015 року і в цій частині постанову суду звернуто до негайного виконання. Стягнуто з Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради на користь ОСОБА_6 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 29 травня 2015 року по дату фактичного поновлення на роботі і постанову суду звернуто до негайного виконання в розмірі виплати за один місяць. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Встановлено судовий контроль за виконанням судового рішення у справі.

У касаційній скарзі Сумська міська рада, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаргу мотивує тим, що з 14 квітня 2015 року по 29 травня 2015 року позивач на роботу не з'являвся. Дійсно, розпорядженням від 14 квітня 2014 року № 149-к позивача звільнено з посади, однак враховуючи непідтверджену інформацію про ймовірне перебування ОСОБА_6 цього дня на лікарняному, яку усно повідомив його заступник, та з огляду на неможливість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, процедура звільнення позивача не була здійснена, відкладена до з'ясування правових підстав відсутності позивача на роботі. На виконання розпорядження від 14 квітня 2014 року № 149-к запису до трудової книжки не внесено, трудова книжка позивачу не видавалась, повний розрахунок з ним не проведено, тому це розпорядження не створювало для позивача правових наслідків і станом на 29 травня 2015 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем. Суди не врахували як доказ лист Департаменту від 27 травня 2015 року № 196/08.01-23 про те, що з 15 квітня 2015 року по 25 травня 2015 року включно ОСОБА_6 на робочому місці не перебував, документи на підтвердження причин його відсутності до Департаменту не надходили. Крім того, 18 травня 2015 року кадровий відділ Сумської міської ради письмово звертався до позивача з проханням повідомити причини відсутності його на посаді, однак відповіді не отримано. Враховуючи кінцеву дату лікарняного - 28 квітня 2015 року, то з 29 квітня 2015 року позивач мав би приступити до роботи.

Згідно з частиною 2 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Справа вирішується за відсутності представника Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, який був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 обіймав посаду директора Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради починаючи з 06 лютого 2014 року.

Розпорядженням міського голови м. Суми від 14 квітня 2015 року № 149-к позивача звільнено із займаної посади за одноразове грубе порушення трудових обов'язків 14 квітня 2015 року за пунктом 1 частини 1 статті 41 КЗпП України.

Копія вказаного розпорядження позивачу не видавалась, він отримав її 28 квітня 2014 року, звернувшись до відповідача із відповідною заявою у порядку Закону України «Про звернення громадян».

14 травня 2015 року позивач звернувся до Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради із заявою, в якій просив провести з ним розрахунок у зв'язку із звільненням та видати довідку про роботу в Департаменті.

Листом Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради від 20 травня 2015 року № 177/08.01-23 міського голову ОСОБА_8 повідомлено, що ОСОБА_6 звільнено з 14 квітня 2014 року. У квітні 2015 року йому нарахована заробітна плата за три дні (з 01 квітня по 03 квітня), з 06 квітня по 10 квітня він перебував у відпустці без збереження заробітної плати, а з 14 квітня 2015 року заробітна плата йому не нараховується.

29 травня 2015 року розпорядженням міського голови м. Суми №207-к ОСОБА_6 звільнено з посади директора Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради 14 квітня 2015 року за прогул без поважних причин в період з 14 квітня по 29 травня 2015 року за пунктом 4 статті 40 КЗпП України). Пунктом 2 цього розпорядження визнано таким, що втратило чинність розпорядження від 14 квітня 2015 року № 149 к «Про звільнення ОСОБА_6.».

Вважаючи розпорядження від 29 травня 2015 року №207-к незаконним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що за наслідками звільнення позивача з посади розпорядженням від 14 квітня 2015 року з цієї ж дати з позивачем за місцем його роботи проведено розрахунок та припинено нарахування заробітної плати, як звільненому працівнику, а тому трудові правовідносини між сторонами припинились 14 квітня 2015 року. На момент прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження від 29 травня 2015 року, попереднє розпорядження від 14 квітня 2015 року втратило свою дію фактом його виконання, у зв'язку з чим не могло визнаватись нечинним органом місцевого самоврядування після його виконання. Крім того, 14 квітня 2015 року позивач перебував на лікарняному. Міський голова м. Суми був повідомлений про хворобу позивача 14 квітня 2015 року заступником директора Департаменту під час проведення апаратної наради при міському голові, однак незважаючи на цю обставину відповідач звільнив ОСОБА_6 з цього дня, тобто у період перебування його на лікарняному.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про незаконність звільнення ОСОБА_6 у період тимчасової непрацездатності. Стосовно відсутності позивача на робочому місці у період з 29 квітня 2015 року по 29 травня 2015 року, апеляційний суд додатково зазначив, що отримавши 28 квітня 2015 року розпорядження про звільнення від 14 квітня 2015 року № 149-к, позивач оскаржив його до суду. Таким чином, в період з 14 квітня 2015 року по 28 травня 2015 року позивач був відсутній на роботі з поважних причин (перебування на лікарняному та оскарження попереднього наказу про звільнення з роботи у судовому порядку), а тому до нього не могли бути застосовані норми законодавства про працю в частині звільнення за вчинення прогулу.

В силу пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність закону. При цьому, оцінка причин відсутності як поважних здійснюється судом при розгляді спору про звільнення. Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності.

Відповідно до частини 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Підставою для звільнення позивача у розпорядженні №207-к від 29 травня 2015 року вказано відсутність на робочому місці без поважних причин у період з 14 квітня 2015 року по 29 травня 2015 року. Датою його звільнення зазначено 14 квітня 2015 року. Отже цей день роботодавець вважав днем прогулу без поважних причин.

Суди встановили, в період з 14 квітня 2015 року по 28 квітня 2015 року ОСОБА_6 перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності серії АГИ № 981442, виданим Комунальним закладом «Сумська обласна клінічна лікарня».

Про факт перебування позивача з 14 квітня 2015 року на лікарняному відповідач був повідомлений заступником директора Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради того ж дня під час проведення апаратної наради при міському голові, що сторонами не заперечувалось.

Доводи касаційної скарги про те, що після виходу з лікарняного 29 квітня 2015 року по 29 травня 2015 року позивач на роботу не виходив без поважних причин, не впливають на вирішення спору, оскільки в цей період позивач уже був звільнений зі служби.

Таким чином, звільнення позивача з роботи 14 квітня 2015 року, тобто у день, коли він перебував на лікарняному, є незаконним та не узгоджується з частиною 3 статті 40 КЗпП України, а тому суди правильно скасували оскаржуване розпорядження та поновили ОСОБА_6 на раніше займаній посаді.

Проте, визначаючи у резолютивній частині судового рішення дату, з якої позивач підлягає поновленню на посаді, суд першої інстанції помилково зазначив « 29 травня 2015 року», оскільки трудові відносини позивача припинено з 14 квітня 2015 року. Апеляційний суд не виправив дану помилку та залишив без змін судове рішення окружного суду.

У зв'язку з цим судові рішення підлягають зміні в частині дати поновлення ОСОБА_6 на посаді директора Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради з « 29 травня 2015 року» на « 14 квітня 2015 року».

Крім того, стягнувши на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, суди не визначили період вимушеного прогулу, яким є проміжок часу з дня звільнення до дня поновлення судовим рішенням, та не обчислили розмір середнього заробітку за правилами, закріпленими в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Про обов'язковість визначення судом конкретного розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу зазначено в постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13).

З урахуванням викладеного, судові рішення підлягають зміні в частині визначення дати поновлення на посаді та скасуванню в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 225, 227, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Сумської міської ради задовольнити частково.

Змінити постанову Сумського районного суду Сумської області від 21 липня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року в частині дати поновлення ОСОБА_6 на посаді з « 29 травня 2015 року» на « 14 квітня 2015 року».

Скасувати постанову Сумського районного суду Сумської області від 21 липня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:Черпак Ю.К. Головчук С.В. Ліпський Д.В.