ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" грудня 2016 р. м. Київ К/800/7021/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (головує в судовому засіданні), Головчук С.В., Кобилянського М.Г., секретаря судового засідання Ковтонюка С.Д., за участю представника ДСА України Сердіченка С.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_5 до Апеляційного суду Дніпропетровської області, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги судді при виході у відставку, стягнення суддівської винагороди,

за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року,

встановив:

У вересні 2015 року ОСОБА_5 звернулась в суд з позовом до Апеляційного суду Дніпропетровської області, Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), Головного управління Державної казначейської служби України (далі - ГУ ДКС України) про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо ненарахування та невиплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення нею 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді; стягнення з відповідачів вихідної допомоги у розмірі 214368,80 грн та недоплаченої суддівської винагороди у розмірі 92508,68 грн, усього 306876,68 грн.

В обґрунтування позову посилалась на те, що відповідачами допущено протиправну бездіяльність і не вчинено дій щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що передбачено статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (у редакції, чинній станом на день подання позивачем заяви на відставку; далі - Закон №2453-VI).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Апеляційного суду Дніпропетровської області, ДСА України, ГУ ДКС України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_5 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення нею 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно з пунктом 9 частини 5 статті 126 Конституції України та статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Зобов'язано ДСА України виділити Апеляційному суду Дніпропетровської області кошти для проведення виплати ОСОБА_5 вихідної допомоги в сумі 214368,80 грн. Стягнуто з Апеляційного суду Дніпропетровської області на користь ОСОБА_5 вихідну допомогу в сумі 214368,80 грн. У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ДСА України, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаргу мотивує тим, що на час звільнення позивача норма статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка регламентувала виплату вихідної допомоги судді, втратила свою чинність на підставі Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні». Суди не врахували, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є звільнення у відставку, а не факт подання заяви про відставку.

ОСОБА_5 подала письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких просить відхили доводи ДСА України і залишити в силі оскаржувані судові рішення, як законні та обґрунтовані.

Судові рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 не оскаржує.

У зв'язку із звільненням з посади судді Вищого адміністративного суду України 08 вересня 2016 року судді Ємельянової В.І., у провадженні якої перебула дана справа та якій позивачем заявлявся відвід, за наслідками повторного автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Черпаку Ю.К.

Відповідно до частини 2 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Справа вирішується за відсутності позивача, яка просила розглядати справу без її участі, та за відсутності представників Апеляційного суду Дніпропетровської області і ГУ ДКС України, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що постановою Верховної Ради України від 25 березня 2001 року ОСОБА_5 обрана на посаду судді Апеляційного суду Дніпропетровської області безстроково. Стаж роботи на посаді судді становить 21 рік 8 місяців 22 дні.

Маючи необхідний для відставки стаж роботи на посаді судді, 21 березня 2014 року позивач звернулась до Вищої ради юстиції із заявою про внесення подання про її звільнення з посади судді у зв'язку з виходом у відставку.

Також, 21 березня 2014 року позивач звернулась до Верховної Ради України із заявою про звільнення у відставку відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України.

18 червня 2015 року Вищою радою юстиції внесено подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_5 у відставку.

16 липня 2015 року Верховною Радою України прийнято постанову №636-VIII «Про звільнення суддів», якою відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України ОСОБА_5 звільнено з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2015 року №165-к позивача звільнено з посади судді у відставку та відраховано її з 25 серпня 2015 року зі складу суддів апеляційного суду. В наказі також йшлося про необхідність відділу бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення здійснити з позивачем необхідні розрахунки.

Задовольняючи позов в частині вирішення вимог про нарахування та виплату вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням у відставку, суди виходили з того, що ОСОБА_5 подала заяву про відставку 21 березня 2014 року, одна Верховна Рада України прийняла рішення про її звільнення лише 16 липня 2015 року. Такий тривалий період, протягом якого не вирішувалося питання про звільнення позивача з посади, не залежав від її волі, а тому ця обставина не може впливати на вирішення питання щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги за законодавством, чинним на час подання нею заяви про відставку. Суди вважали, що скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України та іншими законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства. Оскільки право на відставку позивачем реалізовано до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким із Закону №2453-VI виключено статтю 136, є правові підстави для нарахування і виплати позивачу вихідної допомоги.

Однак з такими висновками касаційний суд погодитись не може, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Частиною 1 статті 136 Закону було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Водночас Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII (далі - Закон №1166-VII), внесено зміни до Закону №2453-VI та виключено статтю 136 Закону (пункт 28 розділу ІІ №1166-VII). Згідно з Прикінцевими положеннями Закону №1166-VII зміни, передбачені розділом II, набирають чинності з 1 квітня 2014 року.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Внесені Законом №1166-VII зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині скасування положень статті 136 цього Закону є чинними, неконституційними не визнавались.

Таким чином, на час звільнення позивача виплата вихідної допомоги не передбачалась чинним законодавством України, оскільки в даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (16 липня 2015 року).

Крім того, у рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

У зв'язку з цим підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно зі статтею 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки суди повно встановили обставини справи, однак неправильно застосували норми матеріального права, їх судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року.

Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: Черпак Ю.К. Головчук С.В. Кобилянський М.Г.