ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" жовтня 2015 р.                               м. Київ                              К/800/24140/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючої судді – Васильченко Н.В.,

суддів: Калашнікової О. В., Леонтович К.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за касаційною скаргою державного професійно-технічного навчального закладу “Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівництва” на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2015 року у справі №813/6742/13-а за позовом державного професійно-технічного навчального закладу “Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівництва” до Державної фінансової інспекції у Львівській області, третя особа Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України про скасування вимоги в частині,-

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року державний професійно-технічний навчальний заклад “Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівництва” звернувся в суд з позовом до Державної фінансової інспекції у Львівській області, третя особа Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України, в якому просив визнати незаконною, необґрунтованою та скасувати вимогу Державної фінансової інспекції у Львівській області від 14.08.2013 року № 03-15м/6224 “Про усунення недоліків за наслідками ревізії” в частині щодо стягнення зайво сплачених коштів з осіб, які їх отримали безпідставно, а саме – з 35 педагогічних працівників училища на загальну суму 50 660 грн, або відшкодування порушення за рахунок винних осіб, які допустили зайві грошові виплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з проведенням фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу на підставі листа Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 26.08.2011 року № 1/9-648 “Щодо організації навчально-виробничого процесу у професійно-технічних навчальних закладах у 2011/2012 навчальному році” в училищі внесені зміни до графіку навчального процесу, а саме збільшено тижневе навантаження до 36 годин, зменшена тривалість зимових канікул, зменшена кількість годин, що відводилася на ДПА для учнів ІІ курсу, розроблений план роботи педагогічного колективу на червень 2012 року. В результаті, навчальний план 2011/2012 року був виконаний в повному обсязі за 9 місяців, замість належних 10 місяців. Поряд з цим, нарахування заробітної плати викладачам училища залишалося незмінним, з розрахунку середньої місячної заробітної плати викладачам. У червні 2012 року викладачі займалися організаційною та методичною роботою, обладнанням кабінетів, профорієнтацією тощо, згідно з затвердженими планами роботи на цей місяць, тобто виконували додаткову роботу. Тому, оплату праці викладачам училища за червень 2012 року проведено виходячи з заробітної плати за тарифікацією. Додатково викладачам, відповідно до п. 79 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти України 27.05.1993 року № 102, оплачені години викладацької роботи виконані протягом навчального року зверх зменшеного річного навантаження.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2015 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, державний професійно-технічний навчальний заклад “Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівництва” звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 25 червня по 31 липня 2013 року Державна фінансова інспекція у Львівській області(далі - ДФІ у Львівській області) проведена ревізія фінансово-господарської діяльності державного професійно-технічний навчального закладу “Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівництва”(далі - ДПТНЗ “МВПУ АТБ”) за період з 01.05.2011 року по 31.05.2013 року, за результатами якої складений акт № 03-21/20 від 31.07.2013 року.

Ревізією правильності нарахування заробітної плати педагогічним працівникам встановлені окремі порушення, які призвели, зокрема, до переплати заробітної плати, внаслідок чого училищу завдані збитки на суму 69053,86 грн. (із яких позивач оспорює суму 50 660 грн).

На підставі акта перевірки та відповідно до встановлених порушень ДФІ у Львівській області надіслала ДПТНЗ “МВПУ АТБ” лист за № 03-15м/6224 від 14.08.2013 року “Про усунення недоліків за наслідками ревізії”, де вказала на необхідність стягнення зайво сплачених коштів з осіб, які їх отримали безпідставно в порядку та розмірах встановлених статтями 127 та 136 КЗпП України. У разі пропуску встановленого строку відшкодувати порушення за рахунок винних осіб, які допустили зайві грошові виплати.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що Державною фінансовою інспекцією у Львівській області доведена правомірність мотивів та наявність підстав для винесення спірної вимоги в оскаржуваній частині.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Згідно Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року №499/2011(далі – Положення) Державна фінансова інспекція України (далі – Держфінінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України та який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (пункт 1 цього Положення).

Відповідно п.6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред’являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов’язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об’єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями п.7 ст.10 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ(далі – Закон № 2939-ХІІ), згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред’являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов’язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надана можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред’являти обов’язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об’єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов’язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об’єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов’язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обовязки для позивача.

У справі, що розглядається, відповідач пред’явив вимогу від 14.08.2013 року № 03-15м/6224 “Про усунення недоліків за наслідками ревізії”, яка в оскаржуваній частині вказує на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає такий позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Враховуючи наведене висновки судів попередніх інстанцій, що заявлені позовні вимоги можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства не відповідають діючому законодавству.

Враховуючи наведене постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню за невідповідністю нормам матеріального та процесуального права з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з вищенаведених обставин.

Згідно ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судами першої та апеляційної інстанції при ухваленні рішення порушені норми матеріального права, тому касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої і апеляційної інстанції підлягають скасуванню з винесенням постанови про відмову у задоволенні заявленого позову із підстав наведених в цій постанові.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220 222 229 230 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу державного професійно-технічного навчального закладу “Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівництва” задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2015 року у справі №813/6742/13-а скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову державного професійно-технічного навчального закладу “Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівництва” відмовити.

Постанова набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: