ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" вересня 2015 р. м. Київ К/800/26088/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ардіс»

до відповідача-1 Київської міжрегіональної митниці Міндоходів відповідача-2 Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві

про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови, стягнення надміру сплаченого податку, -

В С Т А Н О В И В :

До суду надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «Ардіс» (далі Товариство) про визнання протиправним та скасування рішення, картки відмови, стягнення надміру сплаченого податку на додану вартість та ввізного мита. Позов мотивовано тим, що Митницею протиправно прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, оскільки Товариством були надані всі необхідні документи для підтвердження правильного визначення декларантом митної вартості товару. Посилаючись на протиправність дій Митниці, Товариство просило задовольнити позов.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.02.2014р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014р., позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів від 4.12.2013р. і картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

Не погодившись з судовими рішеннями, Митниця звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права в частині задоволення позову, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову повністю. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.

У своїх запереченнях позивач вважає рішення судів законними та обґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем для митного оформлення товару, поставленого в Україну на підставі зовнішньоекономічного контракту, подано митну декларацію №100270000/2013/257884, в якій визначено митну вартість товару за ціною договору.

Митницею витребувано додаткові документи для підтвердження заявленої вартості товару, а саме: транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення товарів, виписку з бухгалтерської документації, ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів, каталоги, прайс - листи виробника товару, копію митної декларації країни відправлення, висновки про

якісні та вартісні характеристики товару, інші документи для підтвердження вартості товару (за бажанням).

Товариством витребувані документи в повному обсязі надано не було, в зв'язку з чим, після завершення процедури консультацій, Митницею 4.12.2013р. прийнято картку відмови в митному оформленні товару та рішення про коригування митної вартості товару і визначено вартість за резервним методом.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Митним Кодексом України, що набув чинності з 1.06.2012р.

Статтею 53 МК України обумовлено, що у разі якщо документи, надані декларантом для підтвердження митної вартості товарів, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Додаткові документи, які було витребувано Митницею, входять до переліку, визначеного частиною 3 статті 53 МК України, проте позивачем в повному обсязі вимоги відповідача-1 щодо надання додаткових документів виконано не було.

Відповідно до статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Право митного органу здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України у випадках, коли виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів обумовлено статтею 55 МК України. Аналіз наведених норм, а також положень наказу Мінфіну від 24.05.2012р. N598 "Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору" дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.

Митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару. Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог Митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.

Згідно зі статтею 2242 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

В постанові Верховного Суду України від 2.06.2015р. (справа №21-498а15) зазначено :

«Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції статей 53, 54 МК у подібних правовідносинах та у постанові від 31 березня 2015 року (справа № 21-127а15) зазначив таке.

Відповідно до частини першої статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

У частині другій цієї статті наведений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Частиною третьою статті 53 МК встановлено обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з положенням частини четвертої вказаної статті у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.

Відповідно до частини першої статті 54 МК контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребову-вання додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з положеннями статті 57 МК визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Рішення Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2014 року відповідає наведеній правовій позиції Верховного Суду України. Суд касаційної інстанції, зокрема, зазначив, що Підприємство не надало в повному обсязі належні документи, витребувані Митницею, що дало підставу, після проведення консультацій, для визначення митної вартості товару у спосіб, передбачений статтями 57, 64 МК. При цьому Митниця обґрунтувала та довела неможливість послідовного застосування попередніх методів визначення митної вартості та зазначила у своєму рішенні номер та дату митної декларації, яку було взято за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів.

Враховуючи викладене, а також те, що при вирішенні спору суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви Підприємства слід відмовити.»

З матеріалів справи вбачається, що з огляду на суперечність поданих декларантом документів та враховуючи отриману інформацію про те, що митна вартість подібного товару перевищує заявлений декларантом рівень митної вартості, у Митниці були підстави для сумніву в правильності митної оцінки товару. За таких обставин митний орган обґрунтовано запропонував позивачу надати додаткові документи.

Товариством витребувані відповідачем-1 належні документи в повному обсязі надано не було, що дало підстави для визначення митної вартості товару у спосіб, передбачений ст.57,64 МК України. При цьому Митниця обґрунтувала та довела неможливість послідовного застосування попередніх методів визначення митної вартості.

Висновки судів попередніх інстанцій про те, що у митного органу були відсутні підстави для витребування у позивача додаткових документів для перевірки правильності вказаної декларантом митної вартості спростовуються доказами наданими Митницею під час розгляду справи та не відповідають обставинам справи.

Враховуючи викладене колегія суддів доходить висновку про те, що при вчиненні дій щодо визначення митної вартості товару митний орган діяв на підставі закону, в межах своїх повноважень, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та з дотриманням всіх інших принципів, зазначених у статті 2 КАС України, що унеможливлює задоволення адміністративного позову про скасування рішення Митниці про визначення митної вартості та про стягнення завданих цими діями збитків.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки обставини справи встановлено повно, а судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить висновку про те, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду повинні бути скасовані, а позов - залишено без задоволення.

Керуючись статтями 222,223,229,230,232,254 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.02.2014р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014р. скасувати.

В задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Ардіс» відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст. 235-244 КАС України.

Судді А.О. Логвиненко

О.Є. Донець

В.Ф. Мороз