Постанова

Іменем України

01 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 761/14537/15-ц

провадження № 61-19007св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - ОСОБА_1,суб'єкт оскарження- заступник начальника Центрального міжрегіонального управління - начальник Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувало Михайло Степанович, заінтересована особа (боржник) - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії заступника начальника Центрального міжрегіонального управління - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувало М. С., заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит").

Скарга мотивована тим, що на виконанні у Шевченківському районному відділі Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві перебуває виконавче провадження № ~organization0~ з примусового виконання виконавчого листа № 761/14537/15, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва, про стягнення з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь заявника боргу в сумі 109 976,50 грн.

15 червня 2020 року заступником начальника Центрального міжрегіонального управління - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувалом М. С. на виконання доручення директора Департаменту Державної виконавчої службиМіністерства юстиції України видано доручення, яким зобов'язано керівників відділів державної виконавчої служби у м. Києві надати інформацію за виконавчими провадженнями. Разом з тим, посилаючись на те, що дії заступника начальника щодо видання та направлення вказаного доручення у частині закінчення без виконання виконавчого провадження № ~organization1~ є неправомірними, оскільки суперечать вимогам закону, заявник вважав, що вказаними діями заступника начальника Центрального міжрегіонального управління - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувало М. С., були порушені його права.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати неправомірними дії заступника начальника Центрального міжрегіонального управління - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувало М. С., щодо видачі та направлення керівникам відділів державної виконавчої служби у м. Києві доручення від 15 червня 2020 року у частині закінчення без виконання виконавчого провадження № ~organization2~, зобов'язати заступника начальника відкликати вказане доручення у частині закінчення без виконання виконавчого провадження № ~organization3~, а також зобов'язати управління в десятиденний строк письмово повідомити суд та заявника про виконання ухвали, постановленої за результатами цієї скарги.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що виконавче провадження № ~organization4~, у якому заявник є стягувачем, на даний час є відкритим та державним виконавцем вчиняються відповідні заходи для примусового виконання рішення.

Під час вчинення дій щодо видачі на направлення керівникам відділів державної виконавчої служби у м. Києві доручення від 15 червня 2020 року, які оскаржуються, заступник начальника Центрального міжрегіонального управління - начальник Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувало М. С. діяв відповідно до вимог закону та в межах своїх повноважень.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишенобез задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року залишенобез змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, діючи в межах визначених повноважень, на виконання доручення директора Департаменту Державної виконавчої службиМіністерства юстиції України від 10 червня 2020 року № 1808/20.4.2/32-20, заступник начальника Центрального міжрегіонального управління - начальник Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувало М. С. видав доручення від 15 червня 2020 року, зобов'язавши керівників відділів державної виконавчої служби у м. Києві надати інформацію за виконавчими провадженнями.

Зі змісту вказаного доручення не вбачається будь-якої вказівки щодо закінчення без виконання виконавчих проваджень у тому числі виконавчого провадження № ~organization5~, за яким заявник є стягувачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені судові рішення та скаргу задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 11 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково вважали предметом оскарження не дії суб'єкта оскарження, а саме доручення від 15 червня 2020 року і при ухваленні судових рішень про відмову у скарзі виходили виключно зі змісту цього доручення. Разом з тим формальний зміст цього доручення не містить прямої вказівки закінчити виконавчі провадження без виконання, про те самі дії з направлення листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з вимогами про закінчення виконавчих проваджень до органів державної виконавчої служби суперечать положенню норм прямої дії статей 8, 41, 55, 129 Конституції України, статей 1, 6, 13 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також іншим нормам, що захищають право власності та право на виконання остаточного рішення суду.

Крім того, в основу ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року покладено неналежний, недопустимий та недостовірний доказ, а саме копію доручення від 15 червня 2020 року, яке не містить обов'язкового реквізиту документу, а саме: не містить реєстраційного індексу.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 травня 2019 року у справі № 905/2458/16.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу від АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та заступника начальника Центрального міжрегіонального управління - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувало М. С., у якому вони просили залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з'ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На виконанні у Шевченківському РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві перебуває виконавче провадження № ~organization6~ з примусового виконання виконавчого листа № 761/14537/15, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва, про стягнення з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 109 976,50 грн. Виконавче провадження відкрито 19 листопада 2019 року (а. с. 8).

15 червня 2020 року заступником начальника Центрального міжрегіонального управління - начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувалом М. С. на виконання доручення директора Департаменту Державної виконавчої службиМіністерства юстиції України від 10 червня 2020 року № 1808/20.4.2/32-20 видано доручення, яким зобов'язано керівників відділів державної виконавчої служби у м. Києві надати інформацію за виконавчими провадженнями згідно зі списком, що міститься у листі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28 травня 2020 року (а. с. 62).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга БялікаДана задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частини 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 просив визнати протиправними дії суб'єкта оскарження щодо видачі та направлення доручення від 15 червня 2020 року, оскільки вважав, що такими діями порушується його право на виконання судового рішення, у зв'язку з чим ці дії можуть призвести до закінчення без виконання виконавчого провадження, у якому він є стягувачем.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.

Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статтею 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з пунктом 9 Типового положення про управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20 квітня 2016 року № 1183/5 (далі - Положення) визначено, що Управління очолює заступник начальника міжрегіонального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальник Управління забезпечення примусового виконання рішень.

Відповідно до пункту 2 Положення, Управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, дорученнями Прем'єр-міністра України, наказами Міністерства юстиції України, дорученнями Міністра юстиції України, його заступників, директора Департаменту, наказами міжрегіонального управління юстиції, а також цим Положенням.

Пунктом 10 Положення визначено повноваження начальника Управління, зокрема, начальник Управління:

- очолює Управління, здійснює керівництво його діяльністю, діяльністю Відділу, за дорученням Міністра юстиції України, заступників Міністра, директора Департаменту, начальника відповідного міжрегіонального управління юстиції представляє Управління у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами, організаціями та підзвітний Міністру юстиції України, його заступникам, директору Департаменту, начальнику відповідного міжрегіонального управління юстиції за організацію та результати діяльності Управління;

- забезпечує виконання Управлінням, Відділом Конституції та законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, доручень Прем'єр-міністра України, наказів Міністерства юстиції України, доручень Міністра юстиції України, його заступників, директора Департаменту, наказів міжрегіонального управління юстиції;

- забезпечує здійснення перевірки законності виконавчих проваджень відповідно до вимог закону;

- організовує розгляд звернень громадян та юридичних осіб з питань, пов'язаних із діяльністю Управління та Відділу, проводить особистий прийом громадян;

- організовує роботу зі службовими документами, здійснює контроль за веденням номенклатурних справ Управління відповідно до встановленого порядку та вимог законодавства.

Відповідно до пункту 4 Положення Управління відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого:

- організовує, контролює здійснення примусового виконання рішень у випадках, передбачених законом, відповідним відділом примусового виконання рішень та відділом державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - Відділ);

- здійснює державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями;

- розглядає звернення громадян та юридичних осіб з питань, пов'язаних із виконанням рішень, аналізує стан цієї роботи, виявляє та усуває причини, що призводять до подання громадянами скарг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання доручення директора Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 10 червня 2020 року № 1808/20.4.2/32-20 заступник начальника Центрального міжрегіонального управління - начальник Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувало М. С. видав доручення від 15 червня 2020 року, зобов'язавши керівників відділів державної виконавчої служби у м. Києві надати інформацію за виконавчими провадженнями.

Суди попередніх інстанцій також встановили, що зі змісту вказаного доручення не вбачається будь-якої вказівки щодо закінчення без виконання виконавчих проваджень, у тому числі виконавчого провадження № ~organization7~, за яким заявник є стягувачем.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не доведено, що вказаними діями суб'єкта оскарження - заступника начальника Центрального міжрегіонального управління - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувало М. С. були порушені права заявника.

Доводи касаційної скарги про те, що в основу оскаржуваних судових рішень покладено неналежний, недопустимий та недостовірний доказ, а саме копія доручення від 15 червня 2020 року, яка не містить обов'язкового реквізиту документу, а саме: не містить реєстраційного індексу є безпідставними, оскільки зазначений документ було надано представником суб'єкта оскарження на виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 05 серпня 2020 року, завірено печаткою та підписом суб'єкта оскарження. Доказів недостовірності документа під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не встановлено.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 367/8010/16 (провадження № 61-32156св18), не заслуговують на увагу, оскільки у справах встановлені різні фактичні обставини та норми правозастосування.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком судів попередніх інстанцій щодо установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк