Постанова

Іменем України

30 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 759/23015/21

провадження № 61-7939св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Компані»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Компані» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у реалізації права власності шляхом визнання припиненим права користування нерухомим майном та виселення

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Компані» на постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Компані» (далі - ТОВ «Ренесанс Компані», товариство) звернулося до суду з позовом, у якому просило усунути перешкоди у реалізації права власності шляхом визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 , та їх виселення.

На обґрунтування заявлених вимог товариство посилалося на те, що між ПАТ КБ «Надра» і ОСОБА_1 16 червня 2006 року укладено кредитний договір № 750/П/23/2006-840, на забезпечення належного виконання якого цього ж дня між ОСОБА_4 і ПАТ КБ «Надра» укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

29 травня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» і ТОВ «Світ Фінансів» укладено договір про відступлення прав вимоги № GL3N216952, за умовами якого банк відступив новому кредитору належні банку права вимоги до боржників, у тому числі за договором іпотеки, укладеним з ОСОБА_1

11 червня 2020 року ТОВ «Світ Фінансів» відповідно до статей 38, 37, 38, 40 Закону України «Про іпотеку» направило ОСОБА_1 , ОСОБА_4 лист-вимогу, який залишено без виконання.

14 липня 2021 року між ТОВ «Світ Фінансів» (продавець) і ТОВ «Ренесанс Компані» (покупець) укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, на підставі якого товариство набуло право власності на цю квартиру.

Як новий власник спірного майна, на підставі статті 40 Закону України «Про іпотеку», статей 109 150 156 ЖК України, статей 3, 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» ТОВ «Ренесанс Компані» просить позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 18 липня 2022 року позов задовольнив частково. Визнав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 . В решті позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ТОВ «Ренесанс Компані» з 14 липня 2021 року є власником спірної квартири, тому має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Колишній власник житла ОСОБА_4 втратив право власності, відповідно, він втратив і право користування ним, тому члени його сім`ї також втратили право користування спірною квартирою.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 липня 2022 року в частині задоволення позовних вимог ТОВ «Ренесанс Компані» до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням та стягнення судового збору скасував, у цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира, що була предметом іпотеки, придбана не за кредитні кошти, надані позичальнику в іноземній валюті, іншого житла у відповідачів немає. У цій справі обмеження права власника, який набув житлове приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК Української РСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку» є передбачуваними. Виселення відповідача зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення не допускається.

Предметом апеляційного перегляду було рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог заявлених до ОСОБА_1 , оскільки інші відповідачі рішення суду не оскаржували.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 26 травня 2023 року, ТОВ «Ренесанс Компані» просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/8115/17 та постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 595/1271/16, від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 761/13293/16.

Як на обґрунтування вимог касаційної скарги товариство посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд своєю постановою обмежує права - власника ТОВ «Ренесанс Компані» у користуванні його майном.

Право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Право користування житловим приміщенням напряму залежить від наявності права власності на відповідне приміщення, а в разі втрати права власності і втрачається, відповідно, і право користування.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

29 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 червня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 750/П/23/2006-840, за умовами якого позичальнику надано кредит у сумі 35 000,00 дол. США строком до 15 червня 2016 року, зі сплатою 11 % річних.

16 червня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» і ОСОБА_4 також укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 47,20 кв. м, жилою площею 29,10 кв. м.

Відповідно до пункту 2.1.2 іпотечного договору предмет іпотеки є власністю іпотекодавця, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло (1/3 частини квартири), виданим Святошинською районною у місті Києві радою згідно з розпорядженням від 25 жовтня 2004 року № 2153; договором дарування 2/3 частини квартири, посвідченим державним нотаріусом Ткач О. А. 06 травня 2006 року.

29 травня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» і ТОВ «Світ Фінансів» укладено договір про відступлення прав вимоги № GL3N216952.

14 липня 2021 року між ТОВ «Світ Фінансів» (продавець) і ТОВ «Ренесанс Компані» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за яким продавець, діючи відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», продав, а покупець купив квартиру АДРЕСА_1 . Продавець стверджував, що за 30 днів до укладення цього договору письмово повідомив іпотекодавця про намір іпотекодержателя укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна квартира була зареєстрована 14 липня 2021 року на праві власності (частка 1/1) за ТОВ «Ренесанс Компані».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

У квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані і проживають з 13 липня 1989 року ОСОБА_1 , з 29 червня 2006 року ОСОБА_2 , з 26 лютого 2016 року ОСОБА_3 .

Іншого житла відповідачі не мають.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга

не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У справі, що розглядається, суд установив, що ТОВ «Ренесанс Компані» як новий власник, який набув право власності на спірну квартиру при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку», не може користуватися своєю власністю, оскільки відповідачі відмовляються виселятися з цієї квартири.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Належним правилом, яке встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є положення статті 109 ЖК України, в частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.

Отже, частиною другою статті 109 ЖК України встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Отже, в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і частини другої статті 109 ЖК України.

Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22), вирішуючи питання щодо виселення з іпотечного майна при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, зазначила таке.

Аналізуючи статтю 109 ЖК України, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно, - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

Суди встановили, що спірна квартира набута позичальником у власність не за рахунок кредитних коштів, позичальник помер, відповідачі зареєстровані та проживають у спірній квартирі, іншого житла не мають.

Банк, ініціювавши питання про виселення відповідачів із спірної квартири, не вказав у позовній заяві іншого постійного житлового приміщення, яке відповідно до частини другої статті 109 ЖК України має бути надане особам одночасно з їх виселенням.

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог товариства до ОСОБА_1 .

Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 192/25/21.

Висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують зводяться до незгоди з ними, цитування норм матеріального права, судових рішень, ухвалених у цій справі, та постанов Верховного Суду, із зазначенням, що апеляційний суд своєю постановою обмежує права власника ТОВ «Ренесанс Компані» у користуванні майном.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Компані» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов