Постанова

Іменем України

19 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 593/793/14-ц

провадження № 61-39085св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - Бережанська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 24 травня 2018 року у складі колегії суддів: Сташківа Б. І., Дикун С. І., Хома М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Бережанська міська рада, про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власницею торгового павільйону АДРЕСА_1, на викупленій нею земельній ділянці площею 0,0023 га. По сусідству з її павільйоном знаходяться павільйони ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які при відсутності документів, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, самовільно здійснили добудову до належної їм двоповерхової будівлі, чим перекрили їй доступ до мансарди, що знаходиться на другому поверсі павільйону та до самого приміщення павільйону. В добровільному порядку врегулювати між ними спір не вдалося, звернулася до суду з позовом, яким просить зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні належним їй павільйоном шляхом знесення добудови.

Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 11 грудня

2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки остання не довела належними та допустимими доказами порушення відповідачами її прав, зокрема створення їй перешкод у користуванні приміщенням.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 23 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 11 грудня 2015 року скасовано та закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,

ОСОБА_3, третя особа - Бережанська міська рада, про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням.

Постановою Верховного Суду від 14 березня 2018 року касаційну скаргу

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 23 лютого 2016 року скасовано та передано справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Останньою постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 24 травня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 11 грудня 2015 року в частині відмови позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням, шляхом демонтажу даху павільйону АДРЕСА_2, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 Зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні нежитловим приміщенням ОСОБА_1 - павільйону АДРЕСА_1 шляхом демонтажу частини даху павільйону

АДРЕСА_2, над добудовою до торгового павільйону № 1, розташованого над земельною ділянкою (кадастровий номер 6120410100:04:005:0338) ОСОБА_1. У решті позову ОСОБА_1, тобто знесення добудови повністю, відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до висновку № 1286/14-22 судової будівельно-технічної експертизи від 04 червня 2015 року, частина даху над добудовою до торгового павільйону

АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_2, ОСОБА_3 розташована над земельною ділянкою ОСОБА_1, що не відповідає пункту 3.25 ДБН 360-92*. Отже, таке перекриття даху збудоване з порушенням будівельних норм, не відповідає проектно-технічної документації та перешкоджає позивачу проводити поточний та капітальний ремонт павільйону № 3.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Тернопільської області

від 24 травня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про повне задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачі самовільно, без належних правовстановлюючих документів здійснили прибудову до свого торгового павільйону, при цьому порушили вимоги протипожежних та будівельних норм. Крім того, позивач погоджується з рішенням апеляційного суду в частині усунення перешкод в користуванні майном шляхом знесення даху прибудови, який розташований над земельною ділянкою позивача, проте такий судовий захист порушених прав є неспівмірним спричиненим перешкодам в користуванні майном та завданій шкоді.

У грудні 2018 року від ОСОБА_2, ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, у якому заявник просить залишити без задоволення вказану касаційну скаргу, а рішення апеляційного суду без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що рішенням сесії міської ради від 10 грудня 2002 року № 152 погоджено матеріали вибору земельної ділянки та надано дозвіл на складання проекту землеустрою земельної ділянки для будівництва та обслуговування торгових павільйонів на АДРЕСА_3 підприємцю ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 22,23 кв. м для обслуговування торгового павільйону № 1 та

ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 22,23 кв. м для обслуговування торгового павільйону № 2.

Рішенням виконавчого комітету міської ради від 29 січня 2004 року № 8 у зв'язку із змінами при будівництві, присвоєно торговим павільйонам № 1 та

АДРЕСА_5 адресу № 1.

Рішенням виконавчого комітету від 29 січня 2004 року № 9 оформлено право приватної власності на торговий павільйон АДРЕСА_2.

Рішенням Бережанської міської ради від 20 березня 2006 року № 907 надано

ОСОБА_2 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на оренду земельної ділянки площею

32 кв. м для розширення торгового павільйону шляхом добудови

на АДРЕСА_3, а рішенням від 07 грудня 2007 року № 453 та

від 21 жовтня 2008 року № 655 надано дозвіл на складання проекту землеустрою та технічних документацій.

Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю зареєстровано акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкта від 12 грудня 2008 року, відповідно до якого будівництво виконано згідно з державними нормами та проектно-технічної документації, створені безпечні умови для праці виробничого персоналу та перебування людей відповідно до вимог нормативно-правових актів з охорони праці, пожежної безпеки, екологічних та санітарних норм.

Позивач ОСОБА_1 є суміжним з відповідачами користувачем земельної ділянки та власником нежилого приміщення - торговельного павільйону АДРЕСА_1. Рішенням сесії Бережанської міської ради від 16 липня 2012 року № 2359 передано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 23,00 кв. м для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, на підставі якого виготовлено кадастровий план № undefined.

Рішенням Бережанської міської ради від 27 листопада 2013 року № 790 надано ОСОБА_2 в оренду земельну ділянку площею 4,00 кв. м на

АДРЕСА_3,16 січні 2014 року укладено договір про земельний сервітут.

Із витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухоме майно, зазначеного в реєстрі від 03 березня 2013 року № 916980 власником нежитлового приміщення торгового павільйону

АДРЕСА_2, який розташований на земельній ділянці площею 0,0077 га, є в рівних частинах ОСОБА_3 та ОСОБА_2, і відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію право оренди земельної ділянки від 18 жовтня 2013 року орендарі ОСОБА_2, ОСОБА_3 орендують земельну ділянку площею 0,0066 га для обслуговування торгового павільйону.

Згідно з витягом із Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 15 листопада 2006 року підприємницька діяльність ОСОБА_1 припинена за власним рішенням.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 04 червня

2015 року № 1286/14-22, приміщення № 1,2 добудови торгового павільйону

АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_2, ОСОБА_3 розташовані на межі земельної ділянки торгового павільйону № 3, що не відповідає пункту 3.25 ДБН 360-92*. Частина даху над добудовою до торгового павільйону № 1 розташована на земельній ділянці ОСОБА_1, що не відповідає пункту 3.25 ДБН 360-92*. Мансардний поверх добудови не введено в експлуатацію. Металеві сходи для входу на мансардний поверх побудовані на земельній ділянці, яка належить Бережанській міській раді.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною 2 статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За положеннями частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина 7 статті 376 ЦК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що при будівництві добудови до торгового павільйону

АДРЕСА_2, відповідачі відхилилися від проектно-технічної документації та частина даху добудови розташована на земельній ділянці

ОСОБА_1, а Бережанська міська рада, як власник земельної ділянки, не вбачає порушень з боку ОСОБА_3, ОСОБА_2 при будівництві добудови до торгового павільйону № 1, суд апеляційної інстанції, прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позову, оскільки порушення прав позивача підтверджується наявними у справі матеріалами, а тому підлягає захисту.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачі самовільно, без належних правовстановлюючих документів здійснили прибудову до свого торгового павільйону, при цьому порушили вимоги протипожежних та будівельних норм були предметом оцінки суду апеляційної інстанції, який з урахуванням встановлених у справі обставин, відхилив їх, посилаючись на те, що спірний павільйон хоча і з будований на землях комунальної власності, проте із дозволу органу місцевого самоврядування, який будь-яких претензій щодо цієї прибудови до відповідачів не висувала.

Здійснення прибудови на межі земельної ділянки хоча і порушує вимоги пункту 3.25 ДБН 360-92*, проте для захисту прав суміжного землекористувача у зв'язку із таким порушенням, останній повинен довести, що такі порушення призводять до порушення його прав. Проте, таке позивачем не доведено, тому доводи заявника про те, що такий судовий захист порушених прав є неспівмірним спричиненим перешкодам в користуванні майном та завданій шкоді, не дають підстав для висновків про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, оскільки такі доводи по своїй суті зводяться до незгоді із встановленими судами обставинами.

Верховний Суд погоджується із висновками суду про часткове задоволення позову та знесення лише частини даху добудови, здійсненої відповідачами, оскільки збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами 4 та 7 статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об'єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення. Отже знесення самочинного будівництва як крайній захід можливо застосовувати лише тоді, коли здійснення перебудови не відновлює порушених прав заявника.

У цій справі, судами встановлено, що перекриття даху збудоване відповідачами з порушенням будівельних норм та його частина знаходиться над земельною ділянкою позивача, що буде перешкоджати останній проводити ремонт свого павільйону, тому зобов'язання відповідачів здійснити демонтаж частини даху - є виправданим.

Переглядаючи оскаржуване рішення, Верховний Суд врахував, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня

2006 року).

Оскаржене судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 24 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик