Постанова

Іменем України

21 травня 2018 року

м. Київ

справа № 758/8916/15-ц

провадження № 61-9117 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

УсикаГ. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,

відповідачі - ОСОБА_4,

особа, яка подала касаційну скаргу - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2017 року у складі судді

ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 27 серпня 2015 року відкрито провадження у справі, призначено судове засідання на

10 вересня 2015 року та запропоновано відповідачеві подати письмові заперечення на позов, а також докази, якими вони обґрунтовуються.

У лютому 2017 року ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, посилаючись на те, що вона постановлена з порушенням правил підсудності, оскільки кредитний договір оформлявся на неї, провадження у справі відкрито в Подільському районному суді міста Києва, тоді як вона проживає у Оболонському районі міста Києва.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва

від 27 серпня про відкриття провадження у справі за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, повернуто заявникові.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд апеляційної інстанції, посилаючись на частину першу статті 292 та статтю 297 ЦПК України 2004 року, виходив з того, що ОСОБА_5 не є особою, яка брала участь у справі, і оскаржуваною ухвалою суд не вирішував питання про її права та обов'язки.

Щодо визначення ОСОБА_5 себе, як третьою особою у справі, суд зазначив, що на момент постановлення оскаржуваної ухвали матеріали справи не містять відомостей про прийняття до розгляду зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання кредитного договору недійсним, у якій ОСОБА_5 визначено як третю особу, і питання про залучення її до розгляду справи судом першої інстанції не вирішувалося.

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у липні 2017 року, ОСОБА_5 просила скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду, та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд не звернув увагу на прийняття судом першої інстанції зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ «ОТП Банк»про визнання кредитного договору недійсним, у якому її зазначено як третю особу з самостійними вимогами, а тому вона нарівні з іншими учасниками справи, користується всіма процесуальними правами.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

07 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України ЦПК України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувана ухвала

апеляційного суду постановлена з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

При вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участь у справі та вважає, що ухваленим судовим рішенням порушені її права, суд апеляційної інстанції перевіряє, чи дійсно мало порушення таких прав оскаржуваним рішенням, і в залежності від встановленого вчиняє відповідні процесуальні дії.

Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_5, апеляційний суд правильно виходив з того, що ухвалою суду першої інстанції про відкриття провадження у справі за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки не були вирішені питання про права та обов'язки ОСОБА_5, оскільки суд не вирішував позовні вимоги банку по суті. Також суд зазначив, що матеріали справи не містять ухвали суду про залучення заявника до участі у справі як третьою особою, чи ухвали суду про відкриття провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ПАТ «ОТП Банк», третя особа - ОСОБА_5, про визнання кредитного договору недійсним.

За статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод

(далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - ефективний захист спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити вимогу на захист порушеного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року (набуло статусу остаточного

09 березня 2011 року), вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимого щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення спору судом» (пункт 25 рішення у справі «Кутій проти Хорватії», № 48778/99 ECHR 2002-II).

У своїй практиці Європейський суд з прав людини визначає, що гарантоване статтею 6 Конвенції право людини на доступ до правосуддя призначене для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 30 травня 2013 року у справі «ОСОБА_7 проти України», пункт 32).

Вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_5, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність порушеного права чи інтересу заявника судом першої інстанції на стадії відкриття провадження у справі, а тому оскаржувана ухвала апеляційного суду є законною та обгрунтованою.

Касаційний суд також ураховує, що за правилами частини першої статті 293 ЦПК України 2004 року окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі виключно з однієї процесуальної підстави - недотримання правил підсудності.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 посилаючись на зазначену підставу зазначала, що позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки грунтуються на кредитному договорі, укладеного з нею, а тому позовні вимоги стосуються її особисто. Відтак вважала, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням правил підсудності, оскільки вона проживає, не у Подільському, а в Оболонському районі міста Києва.

Разом з тим, з позовної заяви ПАТ «ОТП Банк» та матеріалів справи убачається, що ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду з позовними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11липня 2007 року № М11-003/153/2007, укладеним між ним та ОСОБА_4 Зазначене, а також те, що ухвала суду першої інстанції про відкриття провадженні у справі вже була предметом оскарження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 (ухвалою Апеляційного суду м. Києва

від 17 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, а ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 27 серпня 2015 року залишено без змін) вказує на те, що звернення заявника до суду було викликано не реальним захистом її порушених прав та обов'язків, а недобросовісним користуванням ОСОБА_5 своїми процесуальними правами, що призводить до затягуванню розгляду справи по суті.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що оскаржувана ухвала Апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2017 року постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому касаційна скарга

ОСОБА_5 не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник