Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 755/7842/16-ц

провадження № 61-9203св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 серпня 2016 року у складі судді Бартащук Л. П. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Оніщук М. І., Українець Л. Д., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що поширена відповідачами стосовно позивача інформація у соціальній мережі Fасеbоок є недостовірною і такою, що принижує його честь, гідність і ділову репутацію, чим порушено його особисті немайнові права, які підлягають судовому захисту.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просив: визнати недостовірною

і такою, що не відповідає дійсності, порушує права і свободи, принижує честь, гідність і ділову репутацію, інформацію, поширену ОСОБА_3 на своїй персональній сторінці у соціальній мережі Fасеbоок (ОСОБА_3) та ОСОБА_4 на своїй персональній сторінці у соціальній мережі Fасеbоок (ОСОБА_4), а саме: «Депутати Міжфракційного антиокупаційного об'єднання #наступ звернулися до #СБУ перевірити антидержавну діяльність депутата Окупаційного блоку ОСОБА_2. Цей ватнік не лише робить спроби нападу на патріотичних блогерів, а й вважає, що Крим це федеральний округ РФ, агресію називає «братовбивчим конфліктом», а «Л/ДНР» суб'єктами, з якими треба проводити перемовини. Думаю правоохоронцям слід зосередитись на подібних «товаришах», а не на добровольцях.», «...окремі народні депутати продовжують публічно підтримувати ворогів нашої держави і ставити під сумнів її конституційний лад. Прикладом такої аморальної, антиукраїнської поведінки є позиція ОСОБА_2, обраного по виборчому округу № 181 (Харківська область). ПісляРеволюції Гідності та початку російської агресії ОСОБА_2 у власних публічних виступах неодноразово робив антиукраїнські заяви і підтримував сепаратистські рухи...», «...ОСОБА_2 також власними промовами розпалював нетерпимість та ненависть всередині держави, закликав до федералізації України...», «...поставив під сумнів територіальну цілісність України...»; зобов'язати відповідачів

у триденний строк з дня набрання рішенням суду у цій справі законної сили спростувати поширену на своїх персональних сторінках в соціальній мережі Facebook інформацію у такий самий спосіб, як вона була поширена: опублікуванням спростування; зобов'язати відповідачів видалити інформацію, що принижує честь, гідність, ділову репутацію позивача зі своїх персональних сторінок у соціальній мережі Facebook; стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 75 000 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 серпня 2016 року позов задоволено частково. Визнано недостовірною і такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2, інформацію, опубліковану

і поширену ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на своїх персональних сторінках у соціальній мережі Facebook (ОСОБА_3 і ОСОБА_4), а саме: про «...антидержавну діяльність депутата Окупаційного блоку ОСОБА_2»; «...публічно підтримувати ворогів нашої держави і ставити під сумнів її конституційний лад. Прикладом такої аморальної, антиукраїнської поведінки є позиція ОСОБА_2, обраного по виборчому округу №181 (Харківська область). Після Революції Гідності та початку російської агресії ОСОБА_2 у власних публічних виступах неодноразово робив антиукраїнські заяви і підтримував сепаратистські рухи...»; «...ОСОБА_2 також власними промовами розпалював нетерпимість та ненависть всередині держави, закликав до федералізації України...»; «...поставив під сумнів територіальну цілісність України...»

і зобов'язано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 видалити цю інформацію

зі своїх персональних сторінок у соціальній мережі Facebook (ОСОБА_3

і ОСОБА_4). Зобов'язано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 протягом трьох календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати зазначену інформацію у спосіб, яким вона була поширена,

а саме шляхом розміщення на своїх персональних сторінках у соціальній мережі Facebook (ОСОБА_3 і ОСОБА_4) заяв від власного імені щодо спростування такого змісту: «Спростування: Інформація, поширена ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на своїх персональних сторінках

у соціальній мережі Facebook (ОСОБА_3 і ОСОБА_4), яка міститься у зверненні міжфракційного антиокупаційного об'єднання «Наступ» до Служби безпеки України від 31 березня 2016 року, в якій наведені обставини про підтримку народним депутатом України ОСОБА_2 ворогів нашої держави, поставлення ним під сумнів конституційного ладу, про антиукраїнську та протиправну поведінку народного депутата України ОСОБА_2, підтримку ним сепаратистських рухів, розпалювання нетерпимості та ненависті всередині держави, закликів до федералізації України, не підтвердилася за результатами її перевірки компетентними органами». Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 551,20 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 551,20 грн. У задоволенні іншої частини заявлених вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що поширена відповідачами інформація стосовно позивача є недостовірною та негативною і принижує честь і гідність позивача, а також завдає шкоди його діловій репутації, що є неприпустимим з точки зору закону, отже, порушені немайнові права позивача підлягають захисту.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційної інстанції мотивована тим, що оприлюднена відповідачами щодо позивача інформація не відповідає дійсності, тобто є недостовірною, а також створює у широкого кола осіб викривлене уявлення про діяльність ОСОБА_2 як народного депутата України, сприймається як звинувачення його у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), що, безперечно, порушує честь, гідність та ділову репутацію позивача. Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація, а її наслідком має бути досягнення максимальної ефективності, за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію. Відповідачі зобов'язані протягом трьох календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати зазначену інформацію

у спосіб, яким вона була поширена, а саме шляхом розміщення на своїх персональних сторінках у соціальній мережі Facebook заяв від власного імені із спростуванням.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що викладена в мережі Інтернет інформація є оціночними судженнями життя публічної особи, тому не може бути предметом оскарження до суду. Політичні діячі можуть зазнавати гострої та сильної громадської критики з приводу того, як вони виконували свої функції, зокрема і позивач як політичний діяч не повинен спростовувати її у суді, оскільки межа його критики є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи, тому він є відкритим для суворої критики

і пильного нагляду громадськості. Поширена інформація не принижує честі та гідності позивача. Висловлювання заявника є лише вираженням його особистих поглядів щодо особи позивача та його висловлювань.

28 лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суди встановили, що 31 березня 2016 року міжфракційним антиокупаційним об'єднанням «Наступ» до Служби безпеки України було направлено колективне звернення, підписане Левусом А. М., Висоцьким С. В. та іншими народними депутатами України, яке зареєстроване 07 квітня 2016 року.

Зазначене звернення містить викладення ряду обставин щодо позивача, які заявники просили перевірити на відповідність законодавству України, у разі встановлення порушень просили Службу безпеки України сприяти притягненню народного депутата України ОСОБА_2 до відповідальності та повідомити їх про результати розгляду звернення.

Зокрема, звернення містить висловлювання, які є предметом спору у цій справі, а саме: «...окремі народні депутати продовжують публічно підтримувати ворогів нашої держави і ставити під сумнів її конституційний лад. Прикладом такої аморальної, антиукраїнської поведінки є позиція ОСОБА_2, обраного по виборчому округу № 181 (Харківська область). ПісляРеволюції Гідності та початку російської агресії ОСОБА_2 у власних публічних виступах неодноразово робив антиукраїнські заяви і підтримував сепаратистські рухи...»; «...ОСОБА_2 також власними промовами розпалював нетерпимість та ненависть всередині держави, закликав до федералізації України...»; «.. поставив під сумнів територіальну цілісність України...».

Того ж дня (31 березня 2016 року) на своїх персональних сторінках в соціальній мережі Facebook - (ОСОБА_3) та (ОСОБА_4) - відповідачі розмістили власні коментарі такого змісту: «Депутати Міжфракційного антиокупаційного об'єднання #наступ звернулися до #СБУ перевірити антидержавну діяльність депутата Окупаційного блоку ОСОБА_2. Цей ватнік не лише робить спроби нападу на патріотичних блогерів, а й вважає, що Крим це федеральний округ РФ, агресію називає «братовбивчим конфліктом», а «Л/ДНР» суб'єктами, з якими треба проводити перемовини. Думаю правоохоронцям слід зосередитись на подібних «товаришах», а не на добровольцях.», «...окремі народні депутати продовжують публічно підтримувати ворогів нашої держави і ставити під сумнів її конституційний лад. Прикладом такої аморальної, антиукраїнської поведінки є позиція ОСОБА_2, обраного по виборчому округу № 181 (Харківська область). Після Революції Гідності та початку російської агресії ОСОБА_2 у власних публічних виступах неодноразово робив антиукраїнські заяви і підтримував сепаратистські рухи...», «...ОСОБА_2 також власними промовами розпалював нетерпимість та ненависть всередині держави, закликав до федералізації України...», «…поставив під сумнів територіальну цілісність України...».

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач вказував, що розміщена і поширена щодо нього інформація є недостовірною, має на меті довести до відома необмеженої кількості осіб викривлену інформацію про його діяльність як народного депутата України, перекрутити зміст його виступів, створити враження про вчинення позивачем злочинів проти основ національної безпеки України, є неправдивою, підлягає перевірці компетентними органами, отже, не є оціночними судженнями, а її поширення принижує його честь, гідність та завдає шкоди його діловій репутації.

Відповідно до листа Служби безпеки України від 04 липня 2016 року звернення Міжфракційного антиокупаційного об'єднання «Наступ» було надіслано до Генеральної прокуратури України.

Генеральна прокуратура України 29 квітня 2016 року розгляд колективного звернення з метою перевірки даних про вчинення кримінальних правопорушень народним депутатом України ОСОБА_2 доручила виконуючому обов'язки прокурора м. Києва ВалендюкуО.С. та прокурору Харківської області Данильченку Ю. Б.

На виконання доручення Генеральної прокуратури України прокуратура

м. Києва і прокуратура Харківської області розглянули колективне звернення міжфракційного антиокупаційного об'єднання «Наступ»

від 31березня 2016 року і встановили, що воно не містить відомостей, які б вказували на наявність в діях народного депутата України ОСОБА_2 ознак кримінальних правопорушень, а підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, з урахуванням положень частини п'ятої статті 214 КПК України та частини першої статті 2 КК України немає.

У статтях 3, 28 Конституції України визначено, що честь і гідність людини є найвищою соціальною цінністю, та передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності.

Відповідно до статей 34, 40 Конституції України та роз'яснень, викладених

у пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого

2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної та юридичної особи» (далі - Постанова Пленуму ВСУ) усі громадяни мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте, в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

Викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої, посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов'язків порушено її право, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб. Викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України (рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року в справі № 8-рп/2003).

Відповідно до частини другої та четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що відповідачі реалізували своє право, передбачене Конституцією України і Законом України «Про статус народного депутата України» у формі письмового звернення та направлення його органу, який наділений компетенцією щодо перевірки викладених у ньому обставин. Реалізація відповідачами свого гарантованого Конституцією України і законами права на викладення

у зверненні до компетентного органу, уповноваженого здійснити перевірку такої інформації, так само, як і безпосередньо зміст цієї інформації, не може бути підставою для її спростування.

Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати

і передавати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками

і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або санкцій, що встановлені законом і є необхідними

в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського спокою, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Пункт 2 статті 10 Конвенції дає можливість захищати репутацію інших осіб, тобто всіх людей, і цей захист поширюється і на політиків також, навіть коли вони не виступають як приватні особи; але в цьому разі вимоги такого захисту мають розглядатися у зв'язку з інтересами відкритого обговорення політичних питань (рішення Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).

Згідно зі статтею 62 Конституції України один з основоположних принципів - презумпція невинуватості, а відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, праву кожної особи на свободу думки і слова, на вільне відповідає обов'язок не поширювати про іншу особу/осіб недостовірну інформацію.

Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму ВСУ юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

ЄСПЛ вказує, що слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Під поняттям честі слід розуміти особисте немайнове благо, що є позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності поведінки загальноприйнятим уявленням про добро і зло та усвідомлення особою цієї оцінки. Під поняттям гідності слід розуміти чинник моральної свідомості, який, водночас, відображає моральне ставлення індивіда до самого себе та суспільства до нього. У свою чергу, діловою репутацією є усталена оцінка фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння у певній сфері, що відома оточуючим.

Разом з тим суди залишили поза увагою доводи відповідачів, що викладена ними у мережі Інтернет інформація є оціночними судженнями або критикою у сенсі відкритого обговорення політичних питань.

Заява про вчинення злочину, повний текст якої розміщений відповідачами в мережі Інтернет, подана відповідачами до правоохоронних органів, які за законом наділені повноваженнями перевіряти цю інформацію на достовірність, не свідчить про поширенням відомостей, які порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Стосовно розміщення інформації у соціальній мережі Facebook необхідно зазначити, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Разом з тим слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак в цілому в надрукованому тексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів з використанням мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Відповідачі стверджували, що викладені у соціальній мережі Fасеbоок у вказаній статті вирази є оціночними судженнями.

Судам слід дослідити оскаржувані вирази відповідачів, які, на думку позивача, порочать його честь, гідність та ділову репутацію, з точки зору, чи об'єктивно вони відображають зміст усієї статті в мережі Інтернет, чи вони є лише фрагментами, «вирваними» з контексту усієї публікації, чи їх слід розглядати як політичну критику в контексті діяльності ОСОБА_2

Також матеріали справи не містять доказів стосовно того, що відповідачі публічно звинувачували позивача у вчиненні злочинів.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 10 в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Свобода преси дає громадськості одну з найкращих можливостей дізнатися про ідеї та позиції політичних лідерів і сформувати свій погляд на них. У більш загальному плані свобода політичних дискусій лежить в самій основі концепції демократичного суспільства, якою пройнята вся Конвенція. Відповідно, межі допустимої критики є ширшими, коли вона стосується власне політика, а не приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку як з боку журналістів, так і громадського загалу і, як наслідок, повинен виявляти до цього більше терпимості. Безсумнівно, пункт 2 статті 10 дає можливість захищати репутацію інших осіб, тобто всіх людей, і цей захист поширюється і на політиків також, навіть коли вони не виступають як приватні особи; але в цьому разі вимоги такого захисту мають розглядатися у зв'язку з інтересами відкритого обговорення політичних питань (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв'язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Проте суди зазначені норми матеріального права залишили поза увагою, не перевірили належним чином доводи сторін у справі, не визначили характер поширеної відповідачами інформації та не з'ясовували, є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням, тому дійшли помилкового висновку за встановлених обставин, про наявність правових підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного суди повинні надати оцінку доводам сторін та встановити, чи є поширена відповідачами інформація фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки недоліки, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, не можуть бути усунуті при касаційному перегляді справи, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи, що судом касаційної інстанції виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, та неправильне застосування норм матеріального права, що допущені судами при розгляді справи, де спір виник у зв'язку із діями обох відповідачів, тому новий розгляд справи лише в частині вимог до одного з відповідачів не буде відповідати засадам та завданню цивільного судочинства. Позовні вимоги до обох відповідачів у справі є пов'язаними між собою, отже керуючись частиною третьою статті 400 ЦПК України, колегія суддів виходить за межі касаційної скарги, поданої лише одним із відповідачів (ОСОБА_3), та вважає за необхідне скасувати судові рішення в повному обсязі.

При новому розгляді справи судам необхідно об'єктивно дослідити вказані у цій постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С.П. Штелик