Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 127/14633/16-ц

провадження № 61-19461св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д.Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представники позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_4 ;

представники відповідача:ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., Денишенко Т. О. від 27 вересня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4 ) про стягнення заборгованостіза договором оренди приміщень.

Позовна заява мотивована тим, що 17 липня 2015 року між ним та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір оренди частини приміщень будинковолодіння АДРЕСА_1 (кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1»), які належать йому на праві власності. Згідно з пунктом 6.1 указаного договору він набуває чинності з моменту підписання та діє до 17 червня 2018 року.

ОСОБА_1 зазначав, що ФОП ОСОБА_4 було передано в оренду зазначене приміщення, проте орендна плата у строки та в розмірі, передбаченому договором оренди, не сплачувалась, унаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість по сплаті орендної плати за період із 01 лютого 2016 року по 01 червня 2016 року. При цьому згідно з пунктом 3.2 указаного договору орендна плата сплачується незалежно від результатів господарської діяльності орендаря.

Заявою від 17 квітня 2016 року відповідач повідомила його про дострокове розірвання договору оренди у зв`язку з тим, що орендодавець не передав їй приміщення.

03 червня 2016 року на підставі пункту 4.4.1 договору оренди він направив ФОП ОСОБА_4 вимогу про сплату неустойки у зв`язку з достроковим розірванням договору оренди, але письмової відповіді не отримав, заборгованість нею не погашена.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь 552 870, 83 грн, з яких: заборгованість по сплаті орендної плати в розмірі 7 200 доларів США, що за курсом Національного банку України становило 178 884, 00 грн; пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань в розмірі 79 573,58 грн; штраф в розмірі 11 850 доларів США, що за курсом Національного банку України становило 294 413,25 грн, а також понесені судові витрати.

Короткий зміст судових рішень

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 552 870, 83 грн, з яких: 7 200 доларів США - заборгованість з орендної плати (еквівалент 178 884, 00 грн); 79 573, 58 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань та 11 850 доларів США (еквівалент 294 413, 25 грн) - штраф.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 30 листопада 2017 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2017 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 березня 2018 року справу № 127/14633/16-ц передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 рокукасаційну скаргу ФОП ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 30 листопада 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Останнім рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 за договором оренди приміщень від 17 липня 2015 року заборгованість по орендній платі в розмірі 178 884, 00 грн, пеню в розмірі 79 573, 58 грн, штраф в розмірі 294 413, 25 грн.Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, здійснюючи підприємницьку діяльність в орендованому приміщенні, що підтверджується заявою про дострокове розірвання договору оренди, а також вимогами про усунення перешкод у користуванні орендованим приміщенням, свого обов`язку зі сплати орендної плати не виконувала, внаслідок чого виникла заборгованість.

Пунктами 2.5.4, 2.5.6 договору оренди від 17 липня 2015 року сторони підтвердили, що умови договору зрозумілі і відповідають їх внутрішній волі. У тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються оренди приміщення та майна, договір оренди підписаний ФОП ОСОБА_4 без застережень щодо відсутності акту приймання-передачі орендованого майна.

ФОП ОСОБА_4 не надала доказів звернення до позивача з вимогами передати майно в оренду та підписати акт приймання-передачі приміщення, натомість сама направляла вимоги ОСОБА_1 про усунення їй перешкод у користуванні орендованим приміщенням.

Відсутність акта приймання-передачі частини приміщень у будинку АДРЕСА_1 не звільняє ФОП ОСОБА_4 від сплати орендної плати, яка повинна сплачуватися незалежно від результатів господарської діяльності орендаря (пункт 3.2 договору оренди).

Наявність заборгованості з орендної плати відповідач не спростувала, іншого розрахунку суми боргу суду не надала.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 вересня 2019 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2019 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором оренди приміщень задоволено частково.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 за договором оренди приміщень від 17 липня 2015 року заборгованість по орендній платі в розмірі 197 400, 00 грн та пеню в розмірі 51 060, 78 грн за прострочення сплати орендної плати.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що учасниками справи до суду не надані докази належного виконання договору оренди приміщень, насамперед орендодавцем в частині передачі ним орендованого майна орендарю за актом прийняття-передачі із зазначенням технічного стану приміщень, наявного обладнання, інвентарю та іншого майна, що належить орендодавцю і передається разом із приміщеннями з підписами сторін, примірник якого повинен був бути у кожної з сторін.

Суд прийшов до висновку про порушення пункту 2.2.2 вказаного договору оренди орендодавцем. Отже, відбулось прострочення кредитора.

ФОП ОСОБА_4 вчасно не реалізувала своє право на застосування наслідків порушення договору оренди позивачем, безпосередньо після укладення договору не зверталась з вимогами передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою, не відмовилася від договору найму з вимогою відшкодування завданих збитків.

Вона приступила до здійснення ремонтних та оздоблювальних робіт, сплачувала частково орендну плату та здійснювала платежі за послуги з обслуговування приміщень: водопостачання, електроенергію.

Суд встановив, що проміжок часу із 03 грудня 2015 року по 31 травня 2016 року найбільш достовірно встановлює період фактичної можливості користуватись орендованими приміщеннями і виникнення обов`язку сплати орендної плати, оскільки саме в цей період відбулося фактичне використання ресурсів відповідачем, по яких проводилась оплата.

Враховуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення орендної плати за період з 01 лютого 2016 року по 01 червня 2016 року та припинення ФОП ОСОБА_4 підприємницької діяльності з 26 грудня 2016 року та фактичне користування по 16 червня 2016 року, стягненню на користь ОСОБА_1 із ФОП ОСОБА_4 підлягає орендна плата за вказаний період за розцінками першого року оренди та пеня за прострочення сплати орендної плати.

Суд прийшов до висновку про відсутність підстав для застосування наслідків, передбачених пунктом 4.4.1 договору у вигляді неустойки.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У жовтні 2019 року ФОП ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення в частині стягнення з неї на користь ОСОБА_1 за договором оренди приміщень від 17 липня 2015 року заборгованість по орендній платі в розмірі 197 400, 00 грн та пеню в розмірі 51 060, 78 грн за прострочення сплати орендної плати,та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови у стягненні штрафу у розмірі 294 413, 25 грн та стягненні пені у розмірі 51 050, 78 грн та ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення позову. У решті рішення суду апеляційної інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 06 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано з Вінницького міського суду Вінницької області цивільну справу № 127/14633/16-ц. Клопотання ФОП ОСОБА_4 про зупинення виконання судового рішення задоволено. Зупинено виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 27 вересня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою судді Верховного Суду від 08 листопада 2019 року клопотання ОСОБА_1.про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовол ено . Понов лено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 27 вересня 2019 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором оренди приміщень призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ФОП ОСОБА_4 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не виконав вимоги статті 417 ЦПК України та вказівки постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у цій справі.

Апеляційний суд не встановив, що акт прийому-передачі приміщення по АДРЕСА_1 не був підписаний сторонами договору.

ОСОБА_1 не звільнив указане приміщення, воно їй не було передано для ведення підприємницької діяльності, у зв`язку з чим вона вимушено написала повідомлення про дострокове розірвання договору. У зв`язку з наведеним відсутні підстави для сплати боргу за договором оренди.

Висновки суду апеляційної інстанції щодо стягнення заборгованості за договором оренди та пені ґрунтуються на припушеннях.

Апеляційний суд, задовольняючи вимогу позивача про стягнення на його користь заборгованість по орендній платі в доларах США, виходив із того, що станом на 27 вересня 2019 року курс долара США становив 24,19 грн за 1 долар США, при цьому взявши до уваги курс долара на час розгляду справи в апеляційному суді, а не на час проведення розрахунку відповідно до умов договору.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази збільшення курсу долара за лютий 2016 року - червень 2016 року на 0,5 %, тому у суду апеляційної інстанції було відсутнє право нараховувати орендну плату в доларовому еквіваленті, оскільки договором оренди була встановлена сума у гривні.

При проведенні розрахунку заборгованості по орендній платі колегія суддів не обґрунтувала, чому розрахунок було проведено з 01 лютого 2016 року по 01 червня 2016 року, оскільки пунктом 3.2 указаного договору оренди, орендна плата сплачується щомісячно до 25 числа поточного місяця.

При стягненні пені суд апеляційної інстанції невірно визначив період стягнення.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення порушено вимоги частини четвертої статті 82 ЦПК України та невірно застосовано положення статті 795 ЦК України.

Суд не дослідив преюдиційне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 січня 2017 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 05 квітня 2017 року та постановою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року.

Висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності акту прийому-передачі майна є невірним та суперечить положенням пункту 8 договору оренди, який містить перелік додатків, які є невід`ємною частиною договору та не свідчить про те, що указаний документ не укладався між сторонами під час підписання договору оренди, а майно не було фактично передано на виконання цього договору.

Судом в порушення вимог статі 265 ЦПК України не було наведено підстав відхилення наявних в матеріалах справи доказів, що підтверджують факт передачі майна в оренду та його використання.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що договір оренди було розірвано не з вини відповідача ґрунтується на припущеннях та суперечить наявним в матеріалах справи доказам.

Судом апеляційної інстанції було зменшено розмір пені та не включено в період нарахування березень 2016 року та безпідставно відмовлено у стягненні штрафу за невиконання грошових зобов`язань.

Доводи осіб, яка подали відзиви на касаційні скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4 , в якому посилався на те, що твердження відповідача про те, що приміщення не було передано їй в оренду спростовується матеріалами справи, зокрема вимогами про усунення перешкод у користуванні орендованим приміщенням від 01 червня 2016 року та від 07 червня 2016 року. У розділі 8 договору оренди від 17 липня 2015 року наявний перелік додатків, який є невід`ємною частиною договору, в якому додатком зазначено акт приймання-передачі орендованого майна. Відповідач з власної ініціативи розірвала договір оренди, направивши про це повідомлення від 17 квітня 2016 року та повідомивши, що договір оренди достроково припиняється з 17 червня 2016 року.

Преюдиційним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 січня 2017 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 05 квітня 2017 року та постановою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року, встановлено, що майно за договором оренди приміщень від 17 липня 2015 року було передано ФОП ОСОБА_4 , а договір сторонами було виконано та розірвано за ініціативою відповідача.

Робота кафе було загальновідомою інформацією, що міститься на Інтернет ресурсах.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не було застосовано норми статей 612, 616 ЦК України є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судами та їм дана правова оцінка.

У грудні 2019 року ФОП ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому зазначала, що у зв`язку з тим, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів складання та підписання сторонами акту прийманння-передачі нерухомого майна, яке було предметом договору оренди, апеляційний суд дійшов вірного висновку щодо того, що в порушення пункту 2.2.2 договору оренди та статті 795 ЦК України позивачем майно в оренду відповідачу не передавалося.

Доводи позивача, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що договір оренди приміщень було розірвано не з її вини грунтуются на припущеннях та суперечать наявним в матеріалах справи доказам та призвело до невірно застосування судом норм статті 766 ЦК України.

Безпідставними та необгрунтованими є доводи позивача про те, що апеляційним судом не було встановлено, що несплата нею орендних платежів протягом чотирьох місяців додатково підтвердує факт наявності її вини, оскільки ОСОБА_1 не вірно трактується поняття відповідальності за несвоєчасне виконання зобовязань по сплаті орендних платежів та вини сторони у розірванні договору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 08 травня 2003 року, є власником 1/50 частки будинковолодіння по АДРЕСА_1 , площею 571 кв. м, (т.1, а. с. 220, 221).

17 липня 2015 року між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір оренди частини приміщень площею 284,7 кв. м у будинку АДРЕСА_1 (кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1») (т. 1, а. с. 6-9).

Згідно з пунктом 6.1 цього договору він вступає в силу з дня підписання і діє до 17 червня 2018 року.

Пунктом 3.1 договору від 17 липня 2015 року передбачено, що орендар за користування орендованим приміщенням та майном сплачує орендну плату за період із 17 вересня 2015 року по 17 вересня 2016 року в розмірі 39 582, 00 грн щомісячно (еквівалент 1 800, 00 доларів США) та у період із 17 вересня 2016 року по 17 червня 2018 року - по 43 980, 00 грн щомісячно (еквівалент 2 000 доларів США).

Оплату за водопостачання та електроенергію згідно з показниками лічильників орендар проводить щомісячно окремо від орендної плати.

Відповідно до пункту 3.2 договору оренди приміщення від 17 липня 2015 року орендна плата сплачується незалежно від результатів господарської діяльності орендаря щомісячно до 25 числа поточного місяця.

Листом від 17 квітня 2016 року ФОП ОСОБА_4 повідомила ОСОБА_1 про розірвання договору оренди приміщення із 17 червня 2016 року (т. 1, а. с. 10).

03 та 09 червня 2016 року ОСОБА_1 на адресу ФОП ОСОБА_4 направив письмові вимоги про сплату боргу за договором оренди (т. 1, а. с. 11-15), які відповідач залишила без належного реагування та задоволення.

17 липня 2015 року ФОП ОСОБА_4 сплатила ОСОБА_1 орендну плату за період з 17 липня 2015 року по 17 серпня 2015 року в розмірі 39 582, 00 грн, що еквівалентно 1 800 доларів США, та за період з 17 травня 2018 року по 17 червня 2018 року в розмірі 43 980,00 грн, що еквівалентно 2 000 доларів США, що підтверджується письмовою розпискою (т. 1, а. с. 155).

Згідно довідки за період з 03 грудня 2015 року по 31 травня 2016 року у кафе ФОП ОСОБА_4 використовувалась вода, електроенергія та проводилась оплата за указані послуги. ФОП ОСОБА_4 отримала висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 05.03.02.-04/55870 від 17 грудня 2015 року на право здійснення підприємницької діяльності.

10 травня 2016 року ФОП ОСОБА_4 розпломбувала реєстратор розрахункових операцій, заводський № НОМЕР_1 , з причини зняття з реєстрації (т. 2, а. с. 35).

01 червня 2016 року ФОП ОСОБА_4 направила ОСОБА_1 вимогу про усунення перешкод в користуванні орендованими приміщеннями (т. 1, а. с.142-144).

21 травня 2016 року в приміщенні кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1 здійснювався демонтаж та складування внутрішнього оздоблення приміщення (т. 1, а. с. 16).

03 червня 2016 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_4 вимогу про сплату неустойки за дострокове розірвання договору оренди в розмірі 11 900 доларів США, а 09 червня 2016 про необхідність сплати заборгованості по орендній платі з 01 лютого 2016 року по 01 червня 2016 року в розмірі 7 200 доларів США (т. 1, а. с. 11).

13 червня 2016 року ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_4 про необхідність надання доступу до приміщення по АДРЕСА_1 для здачі-прийняття приміщення з причини дострокового розірвання договору та 17 червня 2016 року ОСОБА_1 отримав ключі від вхідних дверей приміщення від ФОП ОСОБА_4 , що підтверджується письмовою розпискою (т. 1, а. с. 164).

Згідно з відповіддю Управління Держпродспоживслужби у м. Вінниці від 09 серпня 2016 року № 976 на обліку управління Держпродспоживслужби у м. Вінниці знаходиться оздоровчий комплекс з баром по АДРЕСА_1 (орендар ФОП ОСОБА_4 ) (т. 2, а. с. 229).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ФОП ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду відповідає частково.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 759, частиною першою статті 761, частиною першою статті 762 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною другою статті 793 ЦК України передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 765 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму, а згідно статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Частиною третьою статті 653 ЦК України встановлено, що у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із частинами першою, другою та четвертою статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Відповідно до статті 615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені) (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Забезпечення виконання зобов`язання у вигляді неустойки (штрафу, пені) регулюється статтями 549-552 ЦК України та умовами договору.

Згідно зі частиною другою статті 551 ЦК України у випадку, коли предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі 08 травня 2003 року, є власником 1/50 частки будинковолодіння по АДРЕСА_1 , площею 571 кв. м.

17 липня 2015 року між ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_4 укладено договір оренди нежитлових приміщень, площею 284,7 кв. м, що складаються з: приміщень НОМЕР_2 у будівлі, позначеній на плані літерою «А» на І поверсі по АДРЕСА_1 .

Згідно вказаного договору орендодавець зобов`язується передати орендареві в строкове платне користування зазначені приміщення, а орендар зобов`язується прийняти це майно, своєчасно сплачувати орендну плату, а після припинення цього договору повернути орендоване майно та приміщення орендодавцеві в належному стані (пункт 1.1 договору). Згідно пункту 1.3 договору приміщення для більярду, бару, кухні, банкетної зали, VIP кімнати та сауни надаються для використання орендарем у підприємницькій діяльності.

Відповідно до пункту 2.1.4 договору оренди орендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату не пізніше 25 числа поточного місяця за попередній місяць, а згідно пунктів 2.1.5 та 2.1.6 сплачувати у встановлені чинним законодавством України строки платежі за послуги з обслуговування приміщень: водопостачання, електроенергію та інше, а після припинення договору повернути орендоване приміщення та майно орендодавцеві в належному стані, згідно акту приймання - передачі. Відповідно до пункту 2.2.2 орендодавець зобов`язується передати приміщення та майно орендареві до 17 жовтня 2018 року в належному стані. При цьому приміщення та майно оглянуті орендарем особисто до підписання цього договору, істотних недоліків, які перешкоджали б використовувати приміщення та майно за призначенням під час його огляду не виявлено. Передача приміщень оформлюється актом прийняття-передачі із зазначенням технічного стану приміщень, наявного обладнання, інвентарю та іншого майна, що належить орендодавцю і передається разом із приміщеннями. Акт підписується сторонами, по одному примірнику акта знаходиться у кожної сторони.

Відповідно до пункту 3.1. договору орендар за користування орендованим приміщенням та майном сплачує орендну плату. Згідно пункту 3.1.1 договору розмір орендної плати за перший рік оренди (з 17 вересня 2015 року по 17 вересня 2016 року) складає 39 582, 00 грн у місяць, що еквівалентно 1 800 доларам США по курсу Національного банку України на день проведення розрахунку, при збільшенні курсу долара до гривні більш ніж 0,5% орендна плата перераховується по курсу Національного банку України станом на день розрахунку.

Пунктом 3.2. договору оренди встановлено, що орендна плата сплачується незалежно від результатів господарської діяльності орендаря щомісячно до 25 числа поточного місяця. Орендна плата за останній місяць дії договору сплачується наперед (пункт 3.4 договору). Оплату водопостачання та електроенергії згідно лічильників орендар проводить щомісячно окремо від орендної плати (абзац 2 пункту 3.1.1 договору). Орендна плата за останній місяць дії договору сплачується наперед (пункт 3.4 договору).

Згідно з пунктом 4.4.1 договору сторона, яка достроково розриває договір, зобов`язана сплатити іншій стороні 25% орендної плати за кожен місяць пропорційно часу, що залишився до закінчення строку дії договору оренди. Дані умови розповсюджуються на сторону, з вини якої розривається договір. Про розірвання договору інша сторона письмово попереджається за два місяці (пункт 5.3. договору).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 січня 2017 року у справі № 127/15239/16-ц, що набрало законної сили, у задоволенні позову ФОП ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання указаного договору оренди приміщень недійсним відмовлено.

Обставини, встановлені цим судовим рішенням, є преюдиційними та доказуванню не підлягають (частина четверта статті 82 ЦПК України).

У матеріалах справи відсутні докази належного виконання договору оренди приміщень орендодавцем в частині передачі ним орендованого майна орендарю за актом прийняття-передачі із зазначенням технічного стану приміщень, наявного обладнання, інвентарю та іншого майна, що належить орендодавцю і передається разом із приміщеннями з підписами сторін.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком апеляційного суду про порушення орендодавцем пункту 2.2.2 вказаного договору оренди, оскільки відповідно до статті 765 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму. Отже відбулось прострочення кредитора (частина перша статті 613 ЦК України).

Разом із тим, ФОП ОСОБА_4 вчасно не реалізувала своє право на застосування наслідків порушення договору оренди позивачем, передбачених статтею 766 ЦК України, оскільки якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором: 1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; 2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

ФОП ОСОБА_4 безпосередньо після укладення договору не зверталась до позивача з вимогами про передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою або не відмовилася від договору найму з вимогою відшкодування завданих збитків.

Відповідач приступила до здійснення ремонтних та оздоблювальних робіт, сплачувала частково орендну плату та здійснювала платежі за послуги з обслуговування приміщень: водопостачання, електроенергію.

Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки на виконання вимог статті 795 ЦК України в порушення умов договору оренди приміщення ФОП ОСОБА_4 передано не було і докази зворотнього у суду відсутні, а договір оренди не містить іншого моменту відліку початку строку виникнення правовідносин оренди, а тому відсутні підстави для застосування наслідків, передбачених пунктом 4.1.1 договору у вигляді стягнення штрафу за невивиконання умов договору.

Встановлюючи період фактичної можливості користування орендованим приміщенням відповідачем, колегія суддів Верховного Суду виходить із того, що сторонами надавались суперечливі докази щодо використання даних приміщень відповідачем, проте не заперечувалось здійснення у приміщенні певних ремонтних робіт.

У матеріалах справи міститься довідка ПрАТ «Вінницький завод фруктових концентратів і вин» про використання у кафе, що орендує ФОП ОСОБА_4 води та електроенергії.(т. 2, а. с. 22), згідно якої фактичне використання ресурсів, по яких проводилась оплата, відбувалось з 03 грудня 2015 року по 31 травня 2016 року, а тому вказаний період найбільш достовірно встановлює період фактичної можливості користуватись орендованими приміщеннями і виникнення обов`язку сплати орендної плати.

Враховуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення орендної плати за період з 01 лютого 2016 року по 01 червня 2016 року та фактичне користування приміщеннями по 16 червня 2016 року, стягненню на користь ОСОБА_1 із ОСОБА_4 підлягає орендна плата за вказаний період за розцінками першого року оренди, що складає відповідно до умов договору: 39 582, 00 грн за місяць, що еквівалентно 1 800 доларів США за курсом Національного банку України на день проведення розрахунку, а станом на 27 вересня 2019 року на момент прийняття судового рішення судом апеляційної інстанції (за збільшеним курсом на день розрахунку - 24,19 грн США за 1 долар США, що більше 0,5% ), а тому стягненню підлягає за період з:

01 лютого 2016 року по 01 червня 2016 року (4 місяці) Х 1 800 доларів США = 7 200 доларів США х 24,19 грн = 174 168, 00 грн.

01 червня 2016 року по 16 червня 2016 року (за 16 днів) = 960 доларів США х 24,19 грн = 23 222, 40 грн.

Разом - 197 400, 40 грн.

Також підлягає стяненню пеня в розмірі 0,5 % розміру місячної орендної плати за кожен день прострочення від розміру орендної плати :

за лютий: з 26 лютого 2016 року по 06 липня 2016 року = 132 дні х 0,5% х 39 582, 00 грн = 197,91 грн х 132 = 26 124, 12 грн;

за березень: з 26 березня 2016 року по 06 липня 2016 року= 103 дні х 0,5% х 39 582, 00 грн = 197,91 грн х 103 = 20 384, 73 грн;

за квітень: з 26 квітня 2016 року по 06 липня 2016 року = 72 дні х 0,5% х 39 582, 00 грн = 197,91 грн х 72 = 14 249,52 грн;

за травень: з 26 травня 2016 року по 06 липня 2016 року = 43 дні х 0,5% х 39 582, 00 грн = 197,91 грн х 43 = 8 510,13 грн;

За червень: з 26 червня 2016 року по 06 липня 2016 року = 11 днів х 0,5% х 39 582, 00 грн = 197,91 грн х 11 = 2 177,01 грн.

Разом - 71 445, 51 грн.

Доводи касаційної скарги ФОП ОСОБА_4 про те, що суд апеляційної інстанції невірно визначив розмір заборгованості, здійснивши розрахунок на момент ухвалення судового рішення, є безпідставними.

Заборгованість зі сплати орендної плати визначена відповідно до умов договору (пункт 3.1.1 договору оренди від 17 липня 2015 року) та у відповідності із законодавством.

Відповідно до частини другої статті 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. При цьому, відповідно до частини другої статті 533 ЦК України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно пункту 3.1. договору оренди від 17 липня 2015 року, сторони визначили, що розмір орендної плати за перший рік оренди (з 17 вересня 2015 року по 17 вересня 2016 року) приміщення та обладнання складає 39 582, 00 грн на місяць, що еквівалентно 1 800 доларів США по курсу Національного банку України на день проведення розрахунку, при збільшенні курсу долара до гривні більш ніж на 0,5 % орендна плата перераховується по курсу Національного банку України станом на день розрахунку.

Доводи касаційної скарги ФОП ОСОБА_4 про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно стягнуто пеню в розмірі 0,5% розміру щомісячної орендної плати за кожен день прострочення сплати за період з лютого 2016 року по 06 липня 2016 року, тобто поза межами існування заборгованості по орендній платі, є безпідставними, оскільки судом правомірно задоволено позов у цій частині у межах позовних вимог ОСОБА_1 , проте невірно проведено розрахунок та не включено період за березень: з 26 березня 2016 року по 06 липня 2016 року.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення в частині позовних вимог про стягнення пені.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ураховуючи часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та зміни судового рішення, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у розмірі 254,73 грн.

У частині третій статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії), але у незміненій частині.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416,418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 27 вересня 2019 року в частині стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 за договором оренди приміщень від 17 липня 2015 року пеню в розмірі 51 060,78 грн за прострочення сплати орендної плати змінити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором оренди приміщень задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 за договором оренди приміщень від 17 липня 2015 року пеню в розмірі 71 445, 51 грн за прострочення сплати орендної плати.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 27 вересня 2019 року в частині стягнення заборгованості за договором оренди приміщень від 17 липня 2015 року у розмірі 197 400, 00 грн та в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у розмірі 254,73 грн (двісті п`ятдесят чотири грн 73 копійок).

Поновити виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 27 вересня 2019 року у незміненій частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк