ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2024 року

м. Київ

справа № 723/3902/20

провадження № 61-7633св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.

учасники справи за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,

треті особи: Великокучурівська сільська рада Сторожинецького району Чернівецької області, приватний нотаріус Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Коржан Віра Данилівна, ОСОБА_4 ,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про припинення права особи на частку у спільному майні та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Великокучурівська сільська рада Сторожинецького району Чернівецької області, приватний нотаріус Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Коржан Віра Данилівна, ОСОБА_4 , про визнання недійсним заповіту та визнання права на 1/3 частки спадкового майна

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Литвинюк І. М.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у вересні 2020 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

-припинити право власності ОСОБА_2 на 1/6 частку житлового будинку літера «А» загальною площею 77,39 кв. м, житловою площею 47,2 кв. м, на 1/6 частку літньої кухні літера «Б», на 1/6 частку сараїв літери «В», «Г», на 1/6 частку гаража літера «Д», на 1/6 частку вбиральні літера «Е», на 1/6 частку криниці № 1, № 2, на 1/6 частку огорожі № 3, № 4, розташовані на АДРЕСА_1 , та виплати ОСОБА_2 вартість частки у сумі 19 206 грн;

- визнати за ним право власності на 1/6 частку житлового будинку літера «А» загальною площею 77,39 кв. м, житловою площею 47,2 кв. м, на 1/6 частку літньої кухні літера «Б», на 1/6 частку сараїв літери «В», «Г», на 1/6 частку гаража літера «Д», на 1/6 частку вбиральні літера «Е», на 1/6 частку криниці № 1, № 2 , на 1/6 частку огорожі № 3, № 4 на АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що відповідно до Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 серпня 2020 року № 219952725 житловий будинок під літерою «А» загальною площею 77,39 кв. м, житловою площею 47,2 кв. м станом на 09 липня 2020 року належить на праві власності ОСОБА_5 , частка якого становить - 1/2, та належить станом на 12 липня 2017 року йому, частка якого становить - 1/2 .

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після його смерті відкрилася спадщина за законом, яка складається з 1/2 частки житлового будинку літера «А» загальною площею 77,39 кв. м, житловою площею 47,2 кв. м, на 1/2 частку літньої кухні літера «Б», на 1/2 частку сараїв літери «В», «Г», на 1/2 частку гаража літера «Д», на 1/2 частку вбиральні літера «Е», на 1/2 криниці № 1, № 2, на 1/2 частки огорожі № 3, № 4 на АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями за законом першої черги майна, що залишилося після смерті ОСОБА_5 , є дружина спадкодавця ОСОБА_2 та син ОСОБА_1 , які прийняли спадщину та подали до нотаріуса відповідні заяви.

Спадкоємець за законом першої черги майна, що залишилося після смерті ОСОБА_5 , його син ОСОБА_3 відмовився від прийняття спадщини на його користь.

Отже, сторони у справі набули право власності на спірний житловий будинок з часу відкриття спадщини у таких частках:

- ОСОБА_1 належить 5/6 часток спірного житлового будинку, літньої кухні, сараїв, гаража, вбиральні, криниці, огорожі;

- ОСОБА_2 належить 1/6 часток спірного житлового будинку літньої кухні, сараїв, гаража, вбиральні, криниці, огорожі.

Вважає, що право власності ОСОБА_2 на 1/6 частку зазначеного майна повинно бути припинено, оскільки її частка є незначною і не може бути виділена в натурі; спірний будинок є неподільним, оскільки його неможливо поділити у натурі між сторонами відповідно до їх часток; спільне користування та володіння житловим будинком також є неможливим, оскільки житловий будинок станом на 17 травня 2008 року належав матері ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 за життя ОСОБА_6 вчиняли щодо неї неправомірні дії, а саме: здійснювали погрози фізичною розправою, побої та мордування, насильство, нанесення тілесних ушкоджень, забирали грошові кошти, що підтверджується зверненнями ОСОБА_6 до правоохоронних органів, тому між ним та відповідачем виникли та тривають неприязні відносини, які є підставою для конфлікту.

Він має намір здійснити ремонтні роботи у відповідній частині житлового будинку, щоб покращити власні умови проживання; збереження частки ОСОБА_2 призведе до використання нею житлового будинку з покращеними умовами проживання, що не відповідає його інтересам; припинення права власності ОСОБА_2 на 1/6 частки житлового будинку не завдасть істотної шкоди відповідачу та членам її сім`ї; члени сім`ї відповідача не були зареєстровані у спірному житловому будинку, а тому їх права та інтереси не порушуються.

ОСОБА_2 у листопаді 2020 року звернулася до суду з вищевказаним зустрічним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, і остаточно просила:

- визнати недійсним заповіт від 26 березня 2015 року ОСОБА_6 , посвідчений секретарем Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області Тодераш І. А. та зареєстрований в реєстрі за № 78;

- визнати за нею право власності на 1/3 частки всього майна за законом, яке належало спадкодавцю ОСОБА_5 за заповітом від 02 березня 2015 року, а саме - 1/3 частки житлового будинку літера «А» загальною площею 77,39 кв. м, житловою площею 47,2 кв. м, літньої кухні літера «Б», сараїв літери «В», «Г», гаража літера «Д», вбиральні літера «Е», криниці № 1, № 2, огорожі № 3 на АДРЕСА_1 ;

- визнати за нею право власності на 1/3 частки земельної ділянки кадастровий номер 7324582000:01:001:3727, яка розташована на АДРЕСА_1 ;

- визнати за нею право власності на 1/3 частки земельної ділянки кадастровий номер 7324582000:01:001:1203, яка розташована на АДРЕСА_1 власником якої на день відкриття спадщини був спадкодавець - ОСОБА_5 .

На обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що заповіт складений 26 березня 2015 року ОСОБА_6 не підписувала, вказаний заповіт є підробленим.

Дійсним є заповіт складений ОСОБА_6 02 березня 2015 року, яким все своє майно крім земельної ділянки з кадастровим номером 7324582000:01:001:0854 вона заповіла сину ОСОБА_5 , а зазначену земельну ділянку заповіла онуку ОСОБА_6 .

Зазначає, що фактично утримання житлового будинку та господарських споруд, де проживали ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зі своєю дружиною ОСОБА_2 здійснювалося за кошти подружжя, ними було здійснена реконструкція житлового будинку та господарських споруд, вони оплачували послуги електроенергії та газопостачання, оскільки матір такі витрати була неспроможна нести. Іншої фінансової допомоги ні від іншого сина, ні від онуків вона не отримувала.

ОСОБА_6 багато років страждала на різного роду захворювання, перебувала на обліку у лікаря психіатра.

Також зазначила, що ОСОБА_1 від народження не проживав із спадкодавцем ОСОБА_5 та не спілкувався з ним; вони з чоловіком знали про складений ОСОБА_6 02 березня 2015 року заповіт, який остання до дня смерті не змінювала та не скасовувала.

ОСОБА_5 своєчасно вступив у право спадкування і зареєстрував право на житловий будинок на своє ім`я в цілому 12 липня 2017 року; спірний житловий будинок та земельна ділянка є спадковим майном після смерті ОСОБА_5 і воно підлягає успадкуванню за законом в рівних частинах по 1/3 частки спадкоємцями померлого, а саме дружиною спадкодавця ОСОБА_2 , сином ОСОБА_1 , з урахуванням того, що спадкоємець за законом першої черги майна, син ОСОБА_3 відмовився від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Сторожинецький районний суд Чернівецької області рішенням від 30 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку спадкового майна, а саме на 1/6 частку житлового будинку літера «А», 1/6 частку літньої кухні літера «Б», 1/6 частку сараїв літери «В» та «Г», 1/6 частку гаража літера «Д», 1/6 частку вбиральні літера «Е», 1/6 частку криниці №1, № 2, 1/6 частку огорожі № 3 та № 4 на АДРЕСА_1 .

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартість1/6 частки будинковолодіння АДРЕСА_1 , що складає 121 000 грн.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартість 1/6 частки земельної ділянки кадастровий номер 7324582000:01:001:1203, розташованої на АДРЕСА_1 , що складає 35 470 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив частково.

Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частку спадкового майна, а саме на 1/6 частку земельної ділянки кадастровий номер 7234582000:01:001:3727 для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 .

Зняв арешт з 1/3 частки житлового будинку та господарських будівель і споруд, що розташований в АДРЕСА_1 .

Задовольняючи частково первісний позов місцевий суд виходив з того, що спільне користування та володіння житловим будинком є неможливим оскільки сторони знаходяться в неприязних відносинах; припинення права власності ОСОБА_2 на 1/6 частку житлового будинку не завдасть істотної шкоди відповідачу та членам її сім`ї, не порушується конституційне право останньої на житло так як відповідач зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 , що свідчить про її право та постійне місце проживання за вказаною адресою; члени сім`ї відповідача не були зареєстровані у спірному житловому будинку, а тому їх права та інтереси не порушуються; позивачем внесено на депозитний рахунок суду кошти на оплату ринкової вартості частки відповідачки у спірному будинку.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що заповідач ОСОБА_6 на час складання заповіту 26 березня 2015 року мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, її волевиявлення було вільним, відповідало її внутрішній волі та було спрямоване на настання наслідків, зазначених у заповіті на розпорядження належним їй майном на випадок смерті, а також заповіт не суперечить інтересам спадкодавця та моральним засадам суспільства, тому підстав для визнання недійсним оспорюваного заповіту ОСОБА_6 не встановлено.

Чернівецький апеляційний суд постановою від 05 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Сторожинецького районного суду від 30 листопада 2022 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/6 частку спадкового майна, а саме на 1/6 частку житлового будинку літера «А», 1/6 частку літньої кухні літера «Б», 1/6 частку сараїв літери «В» та «Г», 1/6 частку гаража літера «Д», 1/6 частку вбиральні літера «Е», 1/6 частку криниці № 1, № 2, 1/6 частку огорожі № 3 та № 4 на АДРЕСА_1 , стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартості 1/6 частки зазначеного будинковолодіння, що складає 121 000 грн, стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартості 1/6 частки земельної ділянки кадастровий номер 7324582000:01:001:1203 на АДРЕСА_1 , що складає 35 470 грн скасував та прийняв нову постанову про відмову у їх задоволенні.

В іншій частині рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2022 року залишив без змін.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині вирішення первісних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що судом першої інстанції не було враховано, що ОСОБА_2 з моменту укладення шлюбу з ОСОБА_5 з 2007 року, тобто більше 15 років, постійно проживала у АДРЕСА_1 і проживає до цього часу; житловий будинок ОСОБА_2 протягом всього часу перебудовувала і утримувала за кошти, які вона заробляла за кордоном. У будинку знаходяться всі її речі і тільки з метою заробітку коштів вона час від часу виїжджає за кордон; ОСОБА_1 ніколи не проживав у спірному будинку, має інше житло.

Посилання суду першої інстанції на те, що у відповідача ОСОБА_2 є інше житло, зокрема кімната у гуртожитку на АДРЕСА_3 , де вона зареєстрована, отже позбавлення її частки не завдасть їй істотної шкоди, є безпідставними, оскільки судом не враховано, що її місце реєстрації у гуртожитку залишилося тільки через те, що незважаючи на факт проживання ОСОБА_2 разом з чоловіком у селі Великий Кучурів, його мати ОСОБА_6 , у власності якої перебував житловий будинок, не давала згоди на реєстрацію її місця проживання у спірному будинку; кімната у гуртожитку не може бути передана у власність ОСОБА_2 , на підтвердження чого у матеріалах справи міститься копія довідки від 04 березня 2021 року, а Інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується, що у власності ОСОБА_2 немає будь - якого нерухомого майна.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що та обставина, що ОСОБА_2 зареєстрована в іншому житловому приміщенні само по собі не є підставою для висновку про те, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, оскільки доказами по справі підтверджено, що таке припинення завдасть істотної шкоди її інтересам; позбавлення відповідача ОСОБА_2 права власності на її частку завдасть їй істотної шкоди, оскільки можливість придбання житла за вартість частки будинковолодіння є неможливим.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому і не переглядалося апеляційним судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Мелещука В. В. у травні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме статті 385 ЦК України та порушив норми процесуального права

Обставини, на які посилається суд мотивуючи своє рішення не підтверджені доказами, а ґрунтуються на припущеннях; апеляційний суд не врахував, що спірний житловий будинок не належав ОСОБА_2 , а належав ОСОБА_6 ; у спірному будинку ОСОБА_2 проживала без реєстрації разом із своїм колишнім чоловіком; не застосовано пункт 4 Прикінцевих і Перехідних положень ЦК України, статей 16, 17 Закону України «Про власність», не враховано роз`яснень щодо застосування норм права, які зазначені у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», які підлягали застосуванню.

Суд апеляційної інстанції оцінював докази, які регулюють спірні правовідносини, що виникли у минулому часі.

Також апеляційний суд не застосував висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, та постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 643/8583/16-ц, від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Представник ОСОБА_2 - адвокат Мельник С. Г. ужовтні 2023 року подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Постанову апеляційного суду хвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, повно та об`єктивно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, висновки суду є такими, що відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Апеляційним судом правомірно застосовано до спірних правовідносин постанову Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 736/659/19 (провадження № 61-4489св21), в якій зроблено висновок про неможливість виділення частки в натурі в окреме жиле приміщення та неприязні відносини між співвласниками не є безумовними підставами для примусового припинення права власності на частину належного особі майна, якщо таке припинення завдасть істотної шкоди інтересах співвласника та членам його сім`ї.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 13 вересня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Сторожинецького районного суду Чернівецької області.

Справа № 723/3902/20 надійшла до Верховного Суду 04 жовтня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 серпня 2020 року № 219952725 житловий будинок літера «А» загальною площею 77,39 кв. м, житловою площею 47,2 кв. м, літня кухня літера «Б», сараї літери «В», «Г», гараж літера «»Д», вбиральня літера «Е», криниця № 1, № 2 огорожа № 3, № 4 на АДРЕСА_1 , належав станом на 09 липня 2020 року на праві власності ОСОБА_5 , частка якого становить 1/2, та належав станом на 12 липня 2017 року ОСОБА_1 , частка якого становить 1/2 .

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якого відкрилася спадщина за законом, яка складається з 1/2 частки житлового будинку літера «А» загальною площею 77,39 кв. м, житловою площею 47,2 кв. м, 1/2 частки літньої кухні літера «Б», 1/2 частки сараїв літери «В», «Г», 1/2 частки гаража літера «Д», 1/2 частки вбиральні літера «Е», 1/2 частки криниці № 1, № 2 , 1/2 частки огорожі № 3, № 4 на АДРЕСА_1 .

Сторони у справі набули право власності на житловий будинок літера «А» загальною площею 77,39 кв. м, житловою площею 47,2 кв. м, літню кухню літера «Б», сараї літера «В», «Г», гараж літера «Д», вбиральню літера «Е», криницю № 1, № 2, огорожу № 3, № 4 на АДРЕСА_1 , з моменту відкриття спадщини у таких частках:

- ОСОБА_1 належить 5/6 часток житлового будинку літера «А» загальною площею 77,39 кв. м, житловою площею 47,2 кв. м, 5/6 часток літньої кухні літера «Б», 5/6 часток сараїв літери «В», «Г», 5/6 часток гаража літера «Д», 5/6 часток вбиральні літера «Е», 5/6 часток криниці № 1, № 2, 5/6 часток огорожі № З, № 4 на АДРЕСА_1 ;

- ОСОБА_2 належить 1/6 частка житлового будинку літера «А» загальною площею 77,39 кв. м, житловою площею 47,2 кв. м, 1/6 частка літньої кухні літера «Б», 1/6 частка сараїв літери «В», «Г», 1/6 частка гаража літера «Д», 1/6 частка вбиральні літера «Е», 1/6 частка криниці № 1, № 2 , 1/6 частка огорожі № 3, № 4 на АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статей 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до частини першої статті 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Для припинення права на частку в майні на підставі позову інших співвласників достатньо наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем обставин у пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) викладено правовий висновок про те, що … [відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності].

Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 736/659/19 (провадження № 61-4489св21) виклав висновок про те, що … [неможливість виділення частки в натурі в окреме жиле приміщення та неприязні відносини між співвласниками не є безумовними підставами для примусового припинення права власності на частину належного особі майна, якщо таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї].

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що якщо співвласники не є членами однієї сім`ї, не проживають спільно і не ведуть спільне господарство, один з них не бере участі у витратах, яких потребує утримання майна, не несе витрати зі сплати житлово-комунальних послуг - можна стверджувати про неможливість спільного володіння та користування майном, адже такі обставини практично завжди призводять до виникнення конфліктних ситуацій серед співвласників, проте не є безумовними підставами для примусового припинення права власності на частину належного особі майна, якщо таке припинення завдасть істотної шкоди інтересах співвласника та членам його сім`ї.

Крім того, встановивши, що ОСОБА_2 з 2007 року (більше 15 років) - з часу укладення шлюбу з ОСОБА_5 постійно проживала у АДРЕСА_1 і проживає до цього часу; протягом всього часу проживання у будинку перебудовувала і утримувала його; у будинку знаходяться всі її речі; натомість ОСОБА_1 ніколи не проживав у спірному будинку, має інше житло; у ОСОБА_2 відсутнє у власності нерухоме майно, а її реєстрація в іншому житловому приміщенні не є підставою для припинення права власності співвласника в спільному майні, оскільки у такому разі таке припинення завдасть істотної шкоди її інтересам, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову та припинення права власності ОСОБА_2 на частку у майні.

Також апеляційний суд правильно зазначив, що згідно з пунктом 3 висновку судового експерта Ощипко О. О. № 161 за результатами проведення інженерно-технічної експертизи від 23 липня 2021 року, наявна технічна можливість виділу 1/6 частки або поділу в співвідношенні часток співвласників 1/6 до 5/6 житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, або близькому до ідеальних часток, після проведення робіт по переплануванню та реконструкції житлового будинку.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13 та постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 643/8583/16-ц, від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду України та Верховного Суду, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

Аргументи касаційної скарги про неналежну оцінку доказів судом апеляційної інстанції суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, заявником не мотивовано та не доведено, що апеляційний суд порушив норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема отримання доказів та/або дослідження доказів.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог в апеляційному порядку не переглядалося, тому не може бути предметом перегляду Верховним Судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення в частині вирішення первісних позовних вимог - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду в цій частині не спростовують.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Мелещука В. В. про розгляд справи за його участю

Представник ОСОБА_1 - адвокат Мелещук В. В. у травні 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, зокрема просить справу розглядати за його участю.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Мелещука Валентина Васильовича про розгляд справи за його участю.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 квітня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про припинення права особи на частку у спільному майні залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров