Постанова

Іменем України

08 травня 2023 року

м. Київ

справа № 695/3614/17

провадження № 61-8256св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачі за первісним позовом (відповідачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 , яка є правонаступником ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 січня 2022 року у складі судді Середи Л. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 липня 2022 року у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень

14 грудня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Позов мотивовано тим, що після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина, яка складається з 1/2 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 ,та земельної ділянки, площею 0,459 га, кадастровий номер 7110400000:09:008:0039, яка розташована на АДРЕСА_2 .

Відповідно до заповіту від 21 лютого 1981 року ОСОБА_6 заповіла позивачам 3/8 частини житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових будівель і споруд за вказаною адресою.

Згідно з рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2016 року у справі № 695/4240/15-ц визнано за ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_7 право власності на 1/8 частини житлового будинку садибного типу з відповідною частиною господарсько-побутових будівель та споруд (крім самовільно збудованих) на АДРЕСА_1 , які належали його померлій дружині ОСОБА_6 , та яку прийняв ОСОБА_7 , проте юридично не оформив своїх прав та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнано за ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_7 право власності на 1/8 частини земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та надвірних будівель і споруд, площею 0,0459 га, кадастровий номер 7110400000:09:008:0039, що розташована на АДРЕСА_2 , які належали його померлій дружині ОСОБА_6 та яку прийняв ОСОБА_8 , проте юридично не оформив своїх прав та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до висновку про вартість майна від 20 червня 2017 року вартість спірного будинку з надвірними будівлями становить 96 500,00 грн, а вартість 3/8 його частини - 36 187,50 грн; вартість спірної земельної ділянки становить 13 770,00 грн, а вартість 3/8 частини - 5 163,75 грн.

Звернувшись до Золотоніської державної нотаріальної контори щодо оформлення спадщини, позивачі отримали відмову, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на спірне нерухоме майно.

Уточнивши свої вимоги, позивачі просили суд визнати за ними право власності в порядку спадкування за заповітом на 3/8 (по 3/16 кожному) частини житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових будівель і споруд на АДРЕСА_1 , які належали померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 ; визнати за ними право власності в порядку спадкування за законом на 3/8 (по 3/16 кожному) частини земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та надвірних споруд, площею 0,0459 га, кадастровий номер 7110400000:09:008:0039, яка розташована на АДРЕСА_2 , та яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6

02 квітня 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Зустрічний позов мотивовано тим, що батько ОСОБА_4 - ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя на підставі частини третьої статті 1268 та частини першої статті 1269 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) прийняв у спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 своєї дружини ОСОБА_6 як обов`язкову частку у спадщині, так і частину спадщини, яка неохоплена заповітом.

ОСОБА_4 просила суд визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_7 право власності на 1/4 частини житлового будинку садибного типу з відповідною частиною господарсько-побутових будівель і споруд на АДРЕСА_1 , вартістю 24 125,00 грн; визнати за ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_7 право власності на 7/8 частин земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та надвірних споруд, площею 0,0459 га, кадастровий номер 7110400000:09:008:0039, яка розташована на АДРЕСА_2 , вартістю 12 048,75 грн.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 січня 2022 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на 3/8 частини (по 3/16 частини кожному) житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових будівель і споруд на АДРЕСА_1 , які належали померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 . Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом на 3/8 частини (по 3/16 частини кожному) земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та надвірних споруд, площею 0,0459 га, кадастровий номер 7110400000:09:008:0039, яка розташована на АДРЕСА_2 , та яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 (правонаступником якого є ОСОБА_3 ) відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судовим рішення від 06 квітня 2016 року у справі № 695/4240/15-ц встановлено, що спадкоємцями за заповітом, що прийняли спадщину, є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (3/8 частини будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться на АДРЕСА_1 ), спадкоємцем за законом, що прийняв спадщину, є ОСОБА_7 (1/8 частини будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться на АДРЕСА_1 ). Оскільки на час смерті ОСОБА_7 мав право на 1/8 частини будинку з відповідною частиною надвірних будівель та 1/8 частини земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та надвірних споруд, що знаходяться на АДРЕСА_1 , тому, ухвалюючи рішення у справі № 695/4240/15-ц, суд дійшов до висновку, що ОСОБА_4 спадкує саме ці частини садиби та присадибної земельної ділянки. Вказані обставини є преюдиційними для цієї справи.

Сторонами не надано відомостей щодо площі земельної ділянки, на якій розміщені спадкові частки будинку та надвірних споруд, та площі земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, тому суд, ухвалюючи рішення у справі № 695/4240/15-ц, виходив з розміру, що є пропорційним до часток осіб у праві власності житлового будинку та надвірних споруд.

Оскільки правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності померлої ОСОБА_6 на 1/2 частини будинку з надвірними спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 , та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку та надвірних будівель і споруд, площею 0,0459 га, кадастровий номер 7110400000:09: 008:0039, яка розташована на АДРЕСА_2 , відсутні, вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання за ними частки у праві власності на зазначене нерухоме майно в порядку спадкування частки після померлої ОСОБА_6 є обґрунтованими.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 14 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 січня 2022 року в частині вирішення вимог позову, а саме: визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за заповітом на 3/8 частини (по 3/16 частини кожному) житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових будівель і споруд на АДРЕСА_1 та в порядку спадкування за законом на 3/8 частини (по 3/16 частини кожному) земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та надвірних споруд, площею 0,0459 га, кадастровий номер 7110400000:09:008:0039, яка розташована на АДРЕСА_2 , які належали померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , скасовано. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 січня 2022 року в частині вирішення вимог зустрічного позову, а саме: визнання за ОСОБА_3 , яка є правонаступником ОСОБА_4 , в порядку спадкування за законом права власності на частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та надвірних споруд, площею 0,0459 га, кадастровий номер 7110400000:09:008:0039, яка розташована на АДРЕСА_2 , скасовано. Ухвалено у зазначених частинах нове рішення. Первісний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 право власності на 3/16 частини житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових будівель і споруд на АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частини земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та надвірних споруд, площею 0,0459 га, кадастровий номер 7110400000:09:008:0039, яка розташована АДРЕСА_1 та належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 . В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яка є правонаступником ОСОБА_4 , про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 , яка є правонаступником ОСОБА_4 , задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 , яка є правонаступником ОСОБА_4 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 - ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/8 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та надвірних споруд, площею 0,0459 га, кадастровий номер 7110400000:09:008:0039, яка розташована на АДРЕСА_2 . Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 січня 2022 року в частині відмови в задоволенні вимог за зустрічним позовом ОСОБА_3 , яка є правонаступником ОСОБА_4 , до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину житлового будинку садибного типу з відповідною частиною господарсько-побутових будівель та споруд на АДРЕСА_1 , залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні вимог, заявлених ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що з позовом до суду звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , тоді як заповіт складено, зокрема на ОСОБА_9 , із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини, як і до суду, звернулась ОСОБА_9 . ОСОБА_9 вимог про встановлення факту необхідного їй для оформлення документів про прийняття спадщини за заповітом (враховуючи існування спору про право) у справі не заявляла, тому поданий нею позов є передчасним.

Враховуючи те, що до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності на земельну ділянку, яка, з урахуванням нормативів, виділена спадкодавцю ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку (його частини), інших будівель та споруд, враховуючи фактичні обставини справи, врахувавши цільове призначення спірної земельної ділянки, яка належала спадкодавцю ОСОБА_6 на праві власності, а також волю спадкодавця, час приватизації останньою земельної ділянки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування оскаржуваного рішення в частині вирішення спору за первісним та зустрічним позовом щодо спірної земельної ділянки та ухвалення в цій частині нового рішення.

З огляду на частки сторін у спірному будинку, до спадкоємців переходить право власності на спірну земельну ділянку у таких розмірах: до ОСОБА_1 , як одного із двох спадкоємців за заповітом, - 3/8 частини, до ОСОБА_3 , як правонаступника ОСОБА_4 , - 1/4 частини. ОСОБА_3 , як спадкоємиць після ОСОБА_4 , вже отримала частину спірної земельної ділянки за судовим рішенням, тому її вимоги підлягають до часткового задоволення, а саме в розмірі 1/8 частини.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У серпні 2022 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 січня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 липня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю; скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 3/8 частини земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та надвірних споруд, площею 0,0459 га, кадастровий номер 7110400000:09:008:0039, яка розташована АДРЕСА_1 та належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову, не передаючи справу на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог зустрічного позову ОСОБА_3 , як правонаступника ОСОБА_4 , та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення зустрічного позову, не передаючи справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норми матеріального права, зокрема без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15, від 20 березня 2020 року у справі № 320/8118/17, від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16, від 29 вересня 2020 року у справі № 663/2569/17, від 18 лютого 2021 року у справі № 609/1231/19, від 07 липня 2021 року у справі № 463/7771/19, від 21 липня 2021 року у справі № 706/874/18, від 21 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, від 01 червня 2022 року у справі № 372/4225/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Також заявник зазначає, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У своїй касаційній скарзі заявник зазначає, що апеляційний суд, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частини спірної земельної ділянки, тоді як ОСОБА_1 у позовній заяві просив визнати за ним право власності на 3/16 частини земельної ділянки, вийшов за межі вимог позову. Спірна земельна ділянка не увійшла в спадкову масу за заповітом, оскільки воля щодо цієї земельної ділянки в заповіті не висловлена. В матеріалах справи відсутній будь-який доказ на підтвердження того, що житловий будинок на АДРЕСА_1 розташований саме земельній ділянці, що знаходиться за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_2 . Судами не враховано, що ОСОБА_7 на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину після смерті його дружини ОСОБА_6 як обов`язкову частку у спадщині, так і частину спадщини, не охоплену заповітом. Суди помилково вважали обставини, встановлені у судовому рішенні у справі № 695/4240/15-ц, преюдиційними для цієї справи, оскільки у вказаних справах не співпадають сторони та підстави позову.

Від інших учасників справи не надходило відзиву на касаційну скаргу.

Щодо клопотання про розгляд справи за участю ОСОБА_3 .

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 просить розгляд касаційної скарги здійснювати у судовому засіданні за участю ОСОБА_3 .

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

ОСОБА_3 реалізувала свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у касаційній скарзі. Клопотання про розгляд справи судом касаційної інстанції за участю ОСОБА_3 не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати ОСОБА_3 лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово у касаційній скарзі.

Верховний Суд, враховуючи викладене, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, вважає, що у цій справі відсутні підстави для виклику заявниці в судове засідання для надання особистих пояснень на стадії касаційного перегляду справи.

Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання пояснень, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 серпня 2022 року касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 695/3614/17 із Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2022 року матеріали справи № 695/3614/17 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанційвстановили, що ОСОБА_10 належала 1/2 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом № НОМЕР_1 на право особистої власності на житловий будинок, виданим Золотоніською міською радою депутатів від 16 грудня 1974 року.

21 листопада 1978 року на підставі зазначеного свідоцтва на 1/4 частини будинку видано свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя на ім`я ОСОБА_11 , реєстраційним номер 3569, що підтверджується відмітками нотаріуса на зворотній стороні свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 16 грудня 1974 року № 1365.

Відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Золотоніської нотаріальної державної контори 01 грудня 1978 року за № 3744, ОСОБА_11 продав ОСОБА_10 1/4 частину будинку з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_11 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Золотоніською державною нотаріальною конторою 21 листопада 1978 року реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого в Золотоніському інвентарбюро 21 листопада 1978 року.

Згідно із свідоцтвом про розірвання шлюбу від 26 жовтня 1978 року серії НОМЕР_3 після розірвання шлюбу ОСОБА_10 присвоєно прізвище « ОСОБА_10 ».

Відповідно до заповіту від 21 лютого 1981 року, посвідченого державним нотаріусом Золотоніської нотаріальної державної контори Сахно В. І., ОСОБА_10 заповіла належні їй 3/8 частин будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться на АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2

30 квітня 1981 року ОСОБА_10 одружилась з ОСОБА_7 і після одруження їй присвоєно прізвище « ОСОБА_10 », що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 30 квітня 1981 року серія НОМЕР_4 .

ОСОБА_7 є батьком народженої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , прізвище якої після укладення 30 квітня 1976 року шлюбу - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 08 лютого 1957 року серія НОМЕР_5 .

Відповідно до державного акта від 23 березня 2007 року серії ЯЄ № 124505 ОСОБА_6 є власником земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та надвірних будівель і споруд, площею 0,0459 га, кадастровий номер 7110400000:09:008:0039, що розташована на АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 03 лютого 2009 року серія НОМЕР_6 .

06 лютого 2009 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Золотоніської міської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_6

09 лютого 2009 року ОСОБА_7 звернувся до Золотоніської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_6 .

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Золотоніської міської ради від 16 червня 2017 року, виданій ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , були зареєстровані ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , також за вказаною адресою зареєстрований ОСОБА_17 , 1980 року народження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_7 , виданим 28 жовтня 2014 року ВДРАЦС у м. Золотоноші реєстраційної служби Золотоніського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , виданого 08 лютого 1957 року, батьками ОСОБА_4 є ОСОБА_7 та ОСОБА_18

ОСОБА_4 , 30 квітня 1976 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_19 змінивши прізвище на « ОСОБА_4 », що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

Постановою державного нотаріуса Золотоніської міської державної нотаріальної контори Перкалюка С. В. від 22 жовтня 2015 року № 620/02-31 ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 5/16 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель і споруд, який розташований на АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0459 га, яка розташована на АДРЕСА_2 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцю.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2016 року у справі № 695/4240/15-ц, яке набрало законної сили 17 травня 2016 року, визнано за ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_7 право власності на 1/8 частини житлового будинку садибного типу з відповідною частиною господарсько-побутових будівель та споруд (крім самовільно збудованих) на АДРЕСА_1 , які належали померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 його дружині ОСОБА_6 та яку прийняв ОСОБА_7 , проте юридично не оформив своїх прав та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнано за ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_7 право власності на 1/8 частини земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та надвірних будівель і споруд, площею 0,0459 га, кадастровий номер 7110400000:09:008:0039, що розташована на АДРЕСА_2 , які належали померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 його дружині ОСОБА_6 та яку прийняв ОСОБА_7 , проте юридично не оформив своїх прав та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою державного нотаріуса Золотоніської міської державної нотаріальної контори Перкалюка С. В. про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 16 червня 2017 року № 434/02-31 відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом на 3/8 часток у праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд та 7/8 часток у праві власності на земельну ділянку, площею 0,0459 га, які розташовані на АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцю.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 62 роки, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 16 червня 2018 року серії НОМЕР_8 , виданого Золотоніським МВДРАЦС ГТУЮ у Черкаській області.

Батьками ОСОБА_20 є ОСОБА_19 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 17 листопада 1979 року серія НОМЕР_9 .

12 серпня 2000 року ОСОБА_21 та ОСОБА_20 одружилися та взяли спільне прізвище після одруження « ОСОБА_21 », що підтверджується свідоцтвом про одруження від 12 серпня 2000 року серія НОМЕР_10 .

Правове обґрунтування

Відповідно до вимог статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини, на яке спадкоємці за законом одержують право на спадкування, входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), окрім випадків, встановлених у статті 1219 ЦК України.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1241 ЦК України визначено коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині.

Так, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Частиною першою статті 377 ЦК України (в редакції, чинній на моменту виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частиною першою статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на моменту виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Вказані норми встановлюють єдність юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель і споруд. Власник, визначаючи юридичну долю збудовних будівель та споруд, одночасно визначає і долю земельної ділянки, на якій вони розташовані.

Статтею 381 ЦК України визначено, що садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої та третьої статті 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Положення статті 1225 ЦК України про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в постанові від 16 березня 2020 року у справі №675/2372/16-ц (провадження № 61-29813сво18) дійшла висновку про те, щодо спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка, з урахуванням нормативів, була виділена спадкодавцю для будівництва та обслуговування житлового будинку, інших будівель та споруд.

У частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що померла ОСОБА_6 заповіла позивачам за первісним позовом належну їй 3/8 частину спірного будинку на АДРЕСА_1 , проте нотаріус відмовив в оформлені права власності у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на зазначене майно, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну оцінку та дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 має право власності в порядку спадкування на 3/16 частини спірного будинку (3/8 частини ? 2 спадкоємця за заповітом).

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи відповідача (позивача за зустрічним позовом) про те, що ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_7 мала право на 1/4 частину спірного будинку, що включає в себе обов`язкову частку у спадщині.

Так, судами встановлено, що рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2016 року у справі № 695/4240/15-ц, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_7 право власності на 1/8 частини житлового будинку садибного типу з відповідною частиною господарсько-побутових будівель та споруд (крім самовільно збудованих) на АДРЕСА_1 , які належали померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 його дружині ОСОБА_6 та яку прийняв ОСОБА_7 , проте юридично не оформив своїх прав та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначене рішення мотивовано зокрема тим, що у заяві ОСОБА_7 про прийняття спадщини відсутні відомості щодо прийняття ним обов`язкової частки у спадщині після померлої його дружини ОСОБА_6 .

Суд дійшов висновку про те, що спадкоємцями за заповітом, що прийняли спадщину, є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (3/8 частини будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться у АДРЕСА_1 ), спадкоємцем за законом, що прийняв спадщину, є ОСОБА_7 (1/8 частини будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться на АДРЕСА_1 ). Оскільки на час смерті ОСОБА_7 мав право на 1/8 частини спірного будинку, тому ОСОБА_4 спадкує саме цю частину будинку.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 січня 2020 року державним нотаріусом Золотоніської міської державної нотаріальної контори Перкалюк С. В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_3 , яка є спадкоємницею ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з 1/8 частини у праві власності житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель і споруд, який знаходиться на АДРЕСА_1 та належала померлій на підставі рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2016 року (а. с. 232 т. 1).

Таким чином, судом у справі № 695/4240/15-ц визначено частку у спадковому майні, на яку мав право ОСОБА_7 після смерті своєї дружини ОСОБА_6 , та яку успадкувала ОСОБА_4 після смерті свого батька ОСОБА_7 , а у подальшому її спадкоємиця ОСОБА_3 .

Вказані обставини встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, щодо осіб, які беруть участь у цій справі, а тому в силу положень частини четвертої статті 82 ЦПК України є преюдиційними для цієї справи.

ОСОБА_4 рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2016 року не оскаржувала, з іншими позовами до суду не зверталася, була обізнана про існування заповіту, лише після звернення до суду з позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подала зустрічний позов.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили позивачу за зустрічним позовом у задоволенні вимог щодо визнання за нею права власності на 1/4 частини спірного житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд.

Вирішуючи спір в частині спадкування спірної земельної ділянки, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, врахувавши цільове призначення спірної земельної ділянки, яка належала спадкодавцю на праві власності, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог первісного та зустрічного позовів у цій частині та визнав за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 право власності на спірну земельну ділянку, на якій розміщена 1/2 частини спірного житлового будинку із надвірними спорудами та яка призначена для будівництва та обслуговування цього житлового будинку, пропорційно їх часткам у праві власності на спірний житловий будинок.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частини спірної земельної ділянки, тоді як ОСОБА_1 у позовній заяві просив визнати за ним право власності на 3/16 частини земельної ділянки, вийшов за межі вимог позову, є безпідставними, оскільки суд, на підставі наданих сторонами доказах встановивши розміри часток сторін у праві власності на спірне майно, визначає за сторонами право власності у встановлених частках, а не у заявлених позивачем.

Аргументи касаційної скарги про те, що спірна земельна ділянка не увійшла в спадкову масу за заповітом, оскільки воля щодо цієї земельної ділянки в заповіті не висловлена, не спростовують висновків апеляційного суду, з огляду на те, що до спадкоємців спірного житлового будинку переходить право власності на земельну ділянку, яка виділена спадкодавцю для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16, від 18 лютого 2021 року у справі № 609/1231/19, від 07 липня 2021 року у справі № 463/7771/19, є необґрунтованими, оскільки висновки у зазначеній справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 303/6974/16 спір виник щодо витребування нерухомого майна, судом встановлено, що позивач після відкриття спадщини звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але не зареєструвала речові права на спірне майно, що не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У справі № 609/1231/19 спір виник щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, судом встановлено, що право на спадщину на спірну земельну ділянку належить позивачу з часу відкриття спадщини, а тому подальше укладення договору оренди земельної ділянки іншою спадкоємицею, без згоди позивача, порушуються майнові права останньої.

У справі № 463/7771/19 спір виник щодо надання дозволу приватному виконавцю на реалізацію нерухомого майна, яке належало померлому боржнику, в порядку виконання судового рішення. Судом у цій справі не встановлено, що дружина боржника постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, що свідчило б про прийняття нею спадкового майна в порядку частини третьої статті 1268 ЦК України та вона не зверталася до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15, від 20 березня 2020 року у справі № 320/8118/17,від 29 вересня 2020 року у справі № 663/2569/17, від 21 липня 2021 року у справі № 706/874/18, оскільки апеляційним судом не порушено таких висновків.

Так, у зазначених постановах судом касаційної інстанції зроблено висновки про те, що право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Якщо спадкоємець, що мав право на обов`язкову частку, прийняв спадщину і після цього помер, то його спадкоємці успадковують майно, до якого ввійшла прийнята обов`язкова частка. У такому випадку буде мати місце не перехід права на обов`язкову частку до спадкоємців, а прийняття спадщини у загальному порядку.

Разом з цим, у справі, яка є предметом касаційного перегляду, з урахуванням конкретних обставин, встановивши, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, визначено частку у спадковому майні, на яку мав право ОСОБА_7 після смерті своєї дружини, та яку успадкувала ОСОБА_4 після смерті свого батька ОСОБА_7 , а у подальшому її спадкоємниця ОСОБА_3 , суди обґрунтовано відхили доводи позивача за зустрічним позовом щодо її права на спадкування майна, до якого, на її думку, ввійшла обов`язкова частка.

Також, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо встановлення преюдиційних обставин, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 та постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 372/4225/19, оскільки апеляційним судом не порушено таких висновків.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, судом встановлено, що рішенням суду, яке набрало законної сили, визначено частки спадкоємців у спірному майні, яке є предметом спору у цій справі, а тому такі обставини в силу вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України є преюдиційними.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення, дали відповіді на кожен аргумент позивача та відповідача, які мають юридично важливе значення. Порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку заявника, підтверджує обґрунтованість заявлених позовних вимог, тому такі аргументи відхиляються.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій за результатом апеляційного перегляду частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про розгляд справи у судовому засіданні за їх участі відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 січня 2022 року у нескасованій за результатом апеляційного перегляду частині та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак