Постанова

Іменем України

06 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 317/4188/21

провадження № 61-6560св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» станція Запоріжжя 1 регіональної філії «Придніпровська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» структурний підрозділ «Запорізька дирекція залізничних перевезень» станція Запоріжжя 1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 липня 2022 року в складі судді Ачкасова О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 березня 2023 року в складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» структурний підрозділ «Запорізька дирекція залізничних перевезень» станція Запоріжжя 1 (далі - АТ «Українська залізниця») про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час відсторонення.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що з відповідачем знаходиться у трудових відносинах та працює на посаді оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів станції Запоріжжя-1.

Наказом № 111/ОС від 10 грудня 2021 року її було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або надання висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форми 028-1/о). Вважає цей наказ незаконним з тих підстав, що Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» обов`язковість щеплення від COVID-19 не встановлена, а тому відсторонення з підстав, передбачених частиною другою статті 12 цього Закону є протиправним. Стаття 46 КЗпП України не передбачає таких підстав для відсторонення від роботи як відсутність щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої вірусом SARS-CoV-2, на строк, доки не буде наданий відповідний сертифікат затвердженого зразка в електронній або паперовій формі або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 затвердженого зразка, виданий закладом охорони здоров`я.

Крім того, таке відсторонення є незаконним, оскільки порушує її трудові права та вимоги діючого законодавства щодо порядку відсторонення працівника від роботи, посягає на гарантоване Конституцією України право особи на працю, оскільки ані в трудовому договорі, ані у посадовій інструкції не передбачено вказаної підстави для відсторонення від роботи.

У зв'язку із цим позивач просила суд скасувати наказ про відсторонення її від роботи, поновити її на роботі та стягнути на її користь заробітну плату за час незаконного відсторонення від виконання посадових обов`язків.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 19 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 10 грудня 2021 року № 111/ОС, виданий АТ «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» станція Запоріжжя 1 РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» станція Запоріжжя 1 РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період відсторонення від роботи з 10 грудня 2021 року до 28 лютого 2022 року включно у розмірі 21 102,73 грн, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 452,80 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з огляду на відсутність у оспорюваному наказі посилання на подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивачки від роботи, цей наказ є протиправним та підлягає скасуванню зі стягненням на користь позивача середнього заробітку за період відсторонення від роботи. Водночас суд керувався тим, що відповідач не надав жодних доказів, що у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення, і остання у встановленому законом порядку відмовилась від цього обов`язкового профілактичного щеплення. Крім того, суд вказав, що на відповідача, який є роботодавцем позивача, покладено обов`язок забезпечити своєчасне проведення заходів, пов`язаних з проходженням працівниками обов`язкового профілактичного щеплення.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд керувався тим, що вимоги про поновлення позивача на посаді до задоволення не підлягають, оскільки за змістом норми статті 46 КЗпП України при відстороненні від посади трудові відносини, як і дія трудового договору, не припиняються, при цьому працівник тимчасово не допускається до роботи.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 березня 2023 року скасовано рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 липня 2022 року в частині відмови в задоволенні позову щодо компенсації витрат на правничу допомогу та змінено мотивування висновків суду в частині задоволення позову щодо скасування наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, викладено мотивувальну частину рішення в цій частині в редакції цієї постанови.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» станція Запоріжжя 1 РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 19 500,00 грн. У стягненні решти суми витрат на правничу допомогу відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що місцевий суд не врахував, що застосування до позивачки такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, неможливість встановлення позивачці дистанційної чи надомної форми організації праці тощо. Водночас суд встановив, що функціональні обов'язки позивача пов'язані з аналізом документів, а не з контактами з іншими працівниками.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що обмежувальний захід у виді відсторонення позивача від роботи, який мав для неї негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети запобігання зараженню вірусом.

Урахувавши, що спір по суті за наслідками апеляційного розгляду вирішено на користь позивача, а також проаналізувавши надані позивачем докази на підтвердження витрат на правову допомогу, суд з урахуванням розумності цих витрат зменшив їх розмір з 44 000 грн до 19 500 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У квітні 2023 року АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» структурний підрозділ «Запорізька дирекція залізничних перевезень» станція Запоріжжя 1 подало до Верховного Суду касаційну скаргу на ці судові рішення, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 130/3548/21, від 07 липня 2021 року в справі № 910/12876/19, постановах Верховного Суду: від 30 липня 2019 року в справі № 911/739/15, від 01 серпня 2019 року в справі № 915/237/18, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що на робочому місці позивач потенційно може мати від п`яти соціальних контактів, а з врахуванням користування нею приміщень загального користування кількість соціальних контактів на робочому місці є необмеженою. Організувати надомну чи дистанційну роботу для позивача відповідач не має можливості, оскільки робота позивача безпосередньо пов`язана зі стаціонарними механізмами. Відтак, керуючись чинним законодавством України та необхідністю обмеження соціальних контактів позивача через відсутність щеплення проти COVID-19, відповідач відсторонив останню від роботи. Суд апеляційної інстанції безпідставно, лише з найменування посади позивача зробив висновок щодо її функціональних обов`язків та соціальних контактів на роботі. Крім того, суди не врахували, що позивач не надала роботодавцю медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я, а також інформацію про щеплення проти COVID-19, що фактично свідчить про ухилення позивача від щеплення проти COVID-19.

Згідно з вимогами інструкції з охорони праці № 9 оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів станції Запоріжжя І працівник перед початком зміни приходить у санітарно-побутове приміщення (зала нарад) на планерку для отримання виробничого завдання на зміну, яку проводять керівники станції для всієї зміни (до 17 працівників) з особистим підписом у журналі. Перед початком роботи повинен одержати від працівника, який здає зміну, відомості про стан роботи устаткування до моменту приймання чергування. Виявлені порушення передаються диспетчеру маневровому залізничної станції, який записує їх до журналу контролю стану охорони праці.

Робоче місце оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів знаходиться на третьому поверсі приміщення, де працівник знаходиться протягом робочої зміни. Безпосередньо рядом з оператором станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації у денний час працює оператор станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів, який займається відомостями про роботу з вагонними парками. Користується загальним санітарним вузлом та кімнатою для приймання їжі, які знаходиться на 3 поверсі. Користується загальними побутовими приладами (чайник, холодильник, СВЧ ), які знаходяться у кімнаті приймання їжі.

Періодично в процесі трудової діяльності з оператором станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів Запоріжжя І керівниками станції проводяться інструктажі з охорони прані, безпеки руху, технічні заняття. Так повторний інструктаж (1 раз на 3 місяці) проводиться па робочому місті індивідуально з окремим працівником під підпис в окремому журналі, або з групою працівників, які виконують однотипну роботу. Позаплановий інструктаж проводиться з працівником на робочому місті, або в кабінеті з охорони прані під підпис в окремому журналі. Технічні заняття проводяться за окремим планом у неробочий час з групою осіб не менш ніж 5 працівників під підпис в окремому журналі.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

У червні 2023 року від позивача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

В обґрунтування доводів відзиву позивач вказала, що її функціональні обов`язки пов`язані з аналізом документів, а не з контактами з іншими працівниками установи. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що кількість соціальних контактів позивачки під час виконання нею роботи, була мінімальна, вона не несла загрози іншим, а тому відсторонення відповідачем останньої не переслідувало легітимну мету, не було нагально необхідним і пропорційним такій меті, як наслідок, було незаконним.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів станції Запоріжжя-1.

Згідно з пунктом 1.5 посадової інструкції оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів, оператор виконує операції з оброблення поїзної інформації та перевізних документів із метою забезпечення перевізного процесу.

Завданнями та обов`язками позивача під час здійснення трудових функцій є: перевірка наявності та розміщення составів у вантажному парку та наявності на них перевізних документів (пункт 2.1); забезпечення складання та коригування натурного листа на вантажні поїзди, штемпелювання перевізних документів по прибуттю та пересилка пакетів із поїзними документами (пункт 2.2); своєчасне отримання та передання до ПЕОМ необхідної інформації (пункт 2.3); редагування номеру та індексу вантажного поїзду у натурному листі (пункт 2.4); виконання операцій оформлення затримки поїздів (пункт 2.5); складання наряду на небезпечний вантаж (пункт 2.6); ведення обліку вагонів без документів та їх реєстрація (пункт 2.7); здійснення контролю за дотриманням строків доставки вантажів (пункт 2.8); забезпечення перевірки та підбору документів на поїзди, що прибувають та відправляються зі станції (пункт 2.9); виконання операцій з формування, розформування вантажних поїздів на колії відправлення (пункт 2.10); виконання контрольної перевірки (списування) поїздів по прибуттю та при відправленні (пункт 2.11).

Відповідно до пункту 2.24 Інструкції оператор дбає про особисту безпеку та здоров'я, а також про безпеку та здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт або під час перебування на території підприємства.

Наказом відповідача від 10 грудня 2021 року № 111/ОС ОСОБА_1 було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 10 грудня 2021 року. Підставою відсторонення ОСОБА_1 від роботи стало невиконання вимог листа-ознайомлення № 1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.

При відстороненні ОСОБА_1 відповідач керувався статтею 46 Кодексу законів про працю України, статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153 зі змінами, внесеними наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393, пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.

Згідно із наказом № 7/ОС від 01 березня 2022 року ОСОБА_1 допущено до роботи з 01 березня 2022 року.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають з таких підстав.

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону

Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див. пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу

і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частина шоста статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83).

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі

№ 4004-XII та Інструкції № 66.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див. пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із викладеним, у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (див. пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21).

Чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до його приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ

від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період

із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня

2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції. У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року

№ 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405,

від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року

№ 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928,

від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ від 27 жовтня 2021 року

№ 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (див.: пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені

у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, Верховний Суд під час вирішення цієї справи не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії.

Щодо пропорційності втручання у приватне життя

За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня

2022 року у справі № 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.

Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням».

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається, встановлено, що позивачка працює на посаді оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів станції Запоріжжя-1.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 не заперечувала того факту, що на початку грудня 2021 року роботодавець повідомив її про необхідність щеплення від COVID-19.

Разом із тим відповідних документів щодо протипоказань організму від проведення обов`язкових профілактичних щеплень позивачка роботодавцю не надала.

Таким чином, у спірних відносинах є очевидним факт відмови позивача надати інформацію про проведення щеплення, що за логічно послідовним значенням вищенаведеного нормативного врегулювання фактично виявляє ухилення особи від такої процедури.

Змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що місцевий суд не врахував, що застосування до позивачки такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, неможливість встановлення позивачці дистанційної чи надомної форми організації праці тощо. Водночас суд встановив, що функціональні обов`язки позивача пов`язані з аналізом документів, а не з контактами з іншими працівниками.

Натомість згідно із поясненнями начальника станції Запоріжжя 1оператор станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів станції Запоріжжя-1 ОСОБА_1 при виконанні своїх посадових обов`язків постійно контактує з працівниками залізничної станції.

Ураховуючи характер виконуваних обов`язків оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів станції, які пов`язані з об`єктивною необхідністю під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими працівниками станції, позивачка підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення ухилилась від проходження вакцинації, відповідних документів щодо протипоказань організму від такого щеплення роботодавцю не надала, у зв`язку із чим відповідач (роботодавець) обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства відсторонив її від роботи на термін усунення причин, що спричинили відсторонення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суду у постанові від 26 квітня 2023 року в справі № 203/268/22 (провадження № 61-1662св23), де предметом спору було також відсторонення від роботи оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів.

Аналізуючи зазначені вимоги законодавства та враховуючи специфіку функціональних обов`язків ОСОБА_1 , що обумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками цього підприємства, що підвищувало ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, а іншу форму організації роботи (зокрема дистанційну або надомну) відповідач організувати позивачу не міг, тому АТ «Укрзалізниця» правомірно було змушено ухвалити рішення про відсторонення позивача від роботи.

Необхідно зазначити, що право позивачки на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка ухилилась від обов`язкового щеплення, та було поновлене після її допуску до роботи з 01 березня 2022 року. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитись від щеплення при збереженні обсягу права на працю протиставляється загальному праву (інтересу) інших працівників, які провели щеплення з метою загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантується статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що за встановлених у справі обставин роботодавець правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи, а суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили надані сторонами докази, у тому числі і посадову інструкцію позивача як оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів.

Враховуючи, що за позивачкою на період відсторонення зберіглось робоче місце, трудовий договір не припинений, з 01 березня 2022 року її допущено до роботи, отже, Верховний Суд не встановив порушення права позивачки на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

У цій справі позивачкою не доведено, а судами не встановлено обставин, які

б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивачки від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

Оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, тому відсутні і правові підстави для задоволення вимог позову в частині стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Отже, у розрізі балансу інтересів суд не отримав даних про порушення права особи винесеним наказом про відсторонення від роботи. Оскаржуваний наказ прийнято повноважною особою в межах компетенції, на виконання вимог чинного законодавства, з врахуванням всіх пов`язаних аспектів в сфері забезпечення стану здоров`я як особи позивача, так і інших осіб.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 березня 2023 рокуу справі № 697/2349/21 (провадження № 61-6083св22), від 01 березня 2023 року у справі

№ 751/8696/21 (провадження № 61-7240св22), від 15 березня 2023 року у справі № 697/2359/21 (провадження № 61-5525св22), від 29 березня

2023 року у справі № 682/2645/21 (провадження № 61-4736св22).

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги про те, що відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає соціальні контакти на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд виснував, що таке індивідуальне обмеження, а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

Суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, дійшовши помилкового висновку про те, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи є незаконним.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400 412 415-419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» структурний підрозділ «Запорізька дирекція залізничних перевезень» станція Запоріжжя 1 задовольнити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 липня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 березня 2023 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» станція Запоріжжя 1 регіональної філії «Придніпровська залізниця» про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботивідмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович