Постанова

Іменем України

06 червня 2019 року

м. Київ

справа № 759/15091/14-ц

провадження № 61-21718св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада

2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 січня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк», Банк) про захист прав споживачів.

Позовна заява мотивована тим, що 30 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір № ML-009/321/2008, згідно якого позичальник отримав у кредит 350 000,00 доларів США для придбання

15 соток землі. Того ж дня між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір поруки № PML-009/321/2008/1, а між ОСОБА_1 та ПАТ «ОПТ Банк» було укладено договір іпотеки. Вказані кредитні кошти ОСОБА_1 отримав на споживчі цілі, тому кредит є споживчим. Банк, надаючи йому кредит, не повідомив його у письмовій формі про умови надання кредиту, не надав в повному обсязі інформації про умови кредитування, внаслідок чого позичальник не мав необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про отриманий ним кредит, яка б могла забезпечити свідомий і правильний вибір. Також вказує, що Банк в односторонньому порядку і без повідомлення позивача порушив умови договору та змінював відсоткову ставку за кредитним договором, яка була визначена у договорі у розмірі 5,99% річних + FIDR. Вважає умову кредитного договору про право банку в односторонньому порядку змінювати відсоткову ставку нікчемною з 09 січня 2009 року та такою, що не створює для сторін угоди юридичних наслідків, тому процентна ставка за кредитним договором повинна залишатись без зміни до повного виконання всіх умов обома сторонами договору. У ПАТ «ОТП Банк» була відсутня індивідуальна ліцензія для надання кредиту в іноземній валюті, що є порушенням статей

524, 533, 632 ЦК України, частини другої статті 189, частини другої статті 198 ГК України, статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті

5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Відсутність вказаної ліцензії у відповідача свідчить про недійсність як кредитного договору, так і договорів поруки та іпотеки. Позивачі зазначали, що умови кредитного договору є несправедливими через знецінення національної валюти України, оскільки після девальвації гривні до 8,0 у

2008 році, до 13,0 у 2014 році, і знецінення землі, позичальник не може ні продати землю за купівельну вартість, ні своєчасно платити кредит, а все, що він сплачував, Банк зараховував на штрафні санкції і відсотки. Вказують, що через обставини, які збільшили вартість кредиту, збільшився обсяг відповідальності і поручителя, що є підставою вважати іпотечний договір та договір поруки також недійсними на підставі частини другої статті 548 ЦК України. Угоди, укладені між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», повинні бути також визнані недійсними, оскільки неповідомлення позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 про відступлення права вимоги; відсутність у кредитному договорі згоди позичальника на передачу персональних даних та право відступу третім особам. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» при укладанні договору не мав обсягу цивільної дієздатності юридичної особи - не мав ні генеральної, ні індивідуальної ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій, на право одержання від боржника іноземної валюти, а відтак не мало права ініціювання звернення стягнення на іпотечне майно з підстав нездійснення боржником валютних операцій.

У зв`язку з викладеним, неодноразово уточнивши позовні вимоги, просили визнати недійсними кредитний договір від 30 травня 2008 року

№ ML-009/321/2008; іпотечний договір від 30 травня 2008 року

№ ML-009/321/2008; договір поруки від 30 травня 2008 року

№ PML-009/321/2008/1, договір факторингу, договір уступки права вимоги, договір купівлі-продажу кредитного портфелю, договір комісії в частині передачі прав вимоги до ОСОБА_2 та здійснити одностороннє розірвання кредитного договору та договору поруки. Також просили зупинити нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання кредиту з моменту останньої оплати за квитанціями; виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис № 2338 про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором, зобов`язати позивача повернути до ПАТ «ОТП Банк» у натурі все, що було ним отримано на виконання кредитного договору; зобов`язати ПАТ «ОТП Банк» повернути позивачам у натурі все, що ним було отримано на виконання договору про надання кредиту, за іпотечним договором, а також рухоме і нерухоме майно, незаконно вилучене виконавчою службою в рахунок виконання кредитного договору.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада

2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від

24 січня 2017 року, в задоволені позову відмовлено у повному обсязі.

Судові рішення мотивовані тим, що зазначені позивачами обставини для визнання договорів недійсними не ґрунтуються на вимогах закону та не порушують принципу справедливості цивільно-правових відносин, які склалися між сторонами. При підписанні оспорюваних договорів кредиту, поруки та іпотеки позивачі погодилися з їх умовами та не заперечували проти надання кредиту в іноземній валюті - доларах США. До моменту підписання кредитного договору позивач був повідомлений про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що підтверджується його особистим підписом на спірному кредитному договорі. Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для визнання кредитного договору недійсним на підставі статті 652 ЦК України. Доводи позивачів щодо неправильності нарахування розміру відсотків та в більшому розмірі, не мають правового значення у справі про захист прав споживачів. Положення кредитного договору про встановлення плаваючої відсоткової ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, не можна вважати несправедливими, оскільки така відсоткова ставка прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору. Також відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, факторингу, договору купівлі-продажу кредитного портфелю, договору комісії в частині передачі прав вимоги до ОСОБА_2

У березні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення при неповному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, оскільки не перевірили, чи дійсно відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним через наявність обману в діях Банку. Зазначає, що він не мав спеціальних знань для укладення та належного розуміння умов укладеного між ним та Банком кредитним договором. Також вказував, що судами обох інстанцій не було проведено бухгалтерсько-економічної експертизи, про призначення якої неодноразово заявлялося клопотання зі сторони позивача. Суди обох інстанцій надали перевагу одним доказам над іншими. На його думку, при ухваленні рішення поза увагою суду залишилася та обставина, що відповідачем неправомірно нараховувалися підвищені відсотки на кредит.

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що анкетою-заявою фізичної особи на отримання кредиту та своїм підписом у ній ОСОБА_1 підтвердив, що Банк надав йому в письмовій формі та в повному об`ємі інформацію, передбачену пунктом 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (а. с. 87 том 1).

30 травня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір

№ ML-009/321/2008, згідно якого Банк надав позичальнику кредит в розмірі 350 000,00 доларів США на купівлю нерухомого майна із сумою першочергового внеску 8,97% вартості нерухомого майна у відповідності до Договору купівлі-продажу з датою остаточного повернення кредиту 30 травня 2017 року. Сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процента ставка (фіксований відсоток 5,99% + FIDR). Повернення кредиту та сплати процентів здійснюється шляхом сплати позичальником ануїтетних платежів.

30 травня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки (майнової поруки) № PML-009/321/2008/1, за умовами якого для забезпечення повного і своєчасного виконання боржником його зобов`язань, що виникли за кредитним договором № ML-009/321/2008, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 як іпотекодавець передає в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 15-20 том 1).

В забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором 30 травня 2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-009/321/2008, згідно якого поручитель зобов`язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов`язань. Поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов`язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.

ПАТ «ОТП Банк» належним чином виконав свої зобов`язання за договором кредиту та надав кредитні кошти.

У зв`язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов`язань за кредитним договором Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості.

Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11 червня 2010 року позов задоволено та солідарно стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 412 623,03 доларів США.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором на користь Банку позивачі неодноразово зверталися до суду з позовами з різних підстав про визнання окремих пунктів договору кредиту недійсними.

Крім справи, яка переглядається, Святошинським районним судом міста Києва з лютого 2015 року розглядається цивільна справа № 759/1751/15-ц за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання кредитного договору та договору поруки, які є предметом спору у цій справі, недійсними.

Судом також встановлено, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 червня 2015 року, у справі № 759/18038/14-ц у задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання договору уступки права вимоги недійсним було відмовлено.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця та кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» вказаної редакції регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Суди встановили, що підписуючи анкету-заяву на отримання кредиту у розмірі 350 000,00 доларів США, ОСОБА_1 підтвердив, що він ознайомлений з умовами кредитування, погодився на встановлення плаваючої процентної ставки (у розмірі 5,99 % + FIDR) та сам обрав валюту кредитування - долари США.

Позовні вимоги про визнання недійсним договору уступки права вимоги, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та «ОТП Факторинг Україна», частково за предметом є тотожними позовним вимогам, розглянутим у справі 759/18038/14-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання договору уступки права вимоги недійсним, яким рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2015 року, залишеним без ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 червня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову.

Разом з тим, під час розгляду справи, яка переглядається, позивачі просили визнати недійсними не лише договір уступки права вимоги, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» , а й інші договори, зокрема: факторингу, договору купівлі-продажу кредитного портфелю, договору комісії в частині передачі прав вимоги до ОСОБА_2 та зазначали інші підстави позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У частині першій статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав для висновку про порушення судами норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Крім того, наведені у касаційні скарзі доводи є аналогічними доводам, наведеним в апеляційній скарзі, яким апеляційним судом надана належна оцінка.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада

2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. О. Лесько

А. А. Калараш

С. П. Штелик