Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

місто Київ

справа № 545/1009/16-ц

провадження № 61-10178св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Панченка О. О., Пікуля В. П., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 50 358,50 грн, що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 23 341,13 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 23 581,25 грн, заборгованості за пенею та комісією у розмірі 800,00 грн, а також штрафів, що складаються з 250,00 грн фіксованої частини та 2 386,12 грн процентної складової, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що між ним та ОСОБА_1 15 листопада 2007 року укладено договір, згідно з умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 13 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості. Позивач зазначав, що свої зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" виконало у повному обсязі. Проте ОСОБА_1 не вносила своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, що спричинило виникнення заборгованості. У зв'язку з наведеним банк просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 50
358,50 грн.

Як на правові підстави позову банк посилався на статті 509, 525, 526, 527, 530, 598, 599, 610, 615, 629, 1050, 1054 ЦК України.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_1 заперечила проти задоволення позову, зазначила, що банк її не ознайомлював зі змістом Умов та Правил надання банківських послуг, між сторонами договору не погоджено істотні умови щодо суми кредиту, процентів, строку та умов повернення кредиту. Заперечувала щодо отримання кредитної карти та кредиту у розмірі 13 000,00 грн, просила застосувати до спірних правовідносин позовну давність.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 03 червня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відмовлено за недоведеністю.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що заява від 15 листопада 2007 року, підписана ОСОБА_1, не містить чіткого зазначення виду банківських послуг, які вона оформила на своє ім'я, а тому суд зробив висновок, що сторони не дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору. Доводи позивача стосовно наявності у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з відповідачем правовідносин щодо надання кредитного договору з посиланням на укладення договору та ознайомлення відповідача з Умовами та Правилами надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви є неспроможними. Такі доводи жодним чином не доводять факту укладення між сторонами кредитного договору 15 листопада 2007 року, заборгованість за яким є предметом цього спору.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитом у розмірі 50 358,50 грн, що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 23 341,13 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 23 581,25 грн, заборгованості за пенею та комісією - 800,00 грн, а також штрафів, що складаються з 500,00 грн фіксованої частини і 2 386,12 грн процентної складової. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд керувався тим, що суду надано докази про отримання ОСОБА_1 платіжної картки з відкриттям карткового рахунку на її ім'я. Договір про надання кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку від 15 листопада 2007 року не оспорювався, судом недійсним не визнавався. Наведені банком розрахунки обґрунтовані наявними у справі доказами, враховано період порушення відповідачем умов договору і часткове погашення заборгованості. Згідно із витягом з особового рахунку 19 червня 2015 року відповідач востаннє погашала заборгованість на суму 650,00 грн, чим вчинила дію, що свідчить про визнання нею боргу. Зважаючи на наведене, на переконання апеляційного суду, висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог щодо укладення кредитного договору є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та є помилковим.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, ОСОБА_1 просила скасувати рішення Апеляційного суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року та залишити в силі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 червня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що апеляційний суд безпідставно та необґрунтовано долучив до матеріалів справи докази, які не були надані позивачем у суді першої інстанції. Апеляційний суд, на переконання заявника, не врахував, що підписана ОСОБА_1 анкета-заява про бажання оформити кредитну картку та приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг не були їй надані для ознайомлення, підпис заявника на цих Умовах та Правилах відсутній, а тому сторони не досягли домовленості щодо всіх умов кредитного договору. При цьому, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, заявник стверджує, що відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд не врахував заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності, подану нею до суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження та ухвалою від 13 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 15 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір (б/н), відповідно до умов якого ОСОБА_1 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.

Відповідно до укладеного 15 листопада 2007 року договору ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 13 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно з випискою по карті/рахунку, наданою до апеляційного суду, 15 листопада 2007 року ОСОБА_1 відкрито банком картковий рахунок з сумою кредитного ліміту в розмірі 1 000,00 грн.

З виписки встановлено, що кредитний ліміт періодично збільшувався, а саме: 03 липня 2008 року - до 2 000,00 грн, 13 липня 2010 року - до 3 600,00 грн, 30 вересня 2010 року - до 4 200,00 грн, 25 листопада 2010 року - до 6 000,00 грн, 07 січня 2011 року - до 8 000,00 грн, 07 лютого 2011 року - до 10 000,00 грн, 21 березня 2011 року - до 13 000,00 грн.

Також згідно з витягом з особового рахунку за період з 15 листопада 2007 року до 26 липня 2016 року ОСОБА_1 за отриманою нею кредитною картою неодноразово отримувала від банку кредитні кошти та частково погашала заборгованість.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором про надання кредитного ліміту від 15 листопада 2007 року, укладеного між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1, за кредитним договором позичальник станом на 31 січня 2016 року має заборгованість у розмірі 50 358,50 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 23 341,13 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 23 581,25 грн, заборгованості за пенею та комісією - 800,00 грн, а також штрафів, що складаються з 500,00 грн фіксованої частини і 2 386,12 грн процентної складової. Розрахунок заборгованості відображено з моменту надання та отримання кредитної послуги.

За витягом з особового рахунку 19 червня 2015 року відповідач востаннє погашала заборгованість на суму 650,00 грн, чим вчинила дію, що свідчить про визнання нею боргу.

Апеляційним судом встановлено, що строк дії виданої відповідачеві банком кредитної карти (карта універсальна) жовтень 2015 року.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, організація, що здійснює підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, та є професійним учасником ринку надання кредитно-фінансових послуг (в цьому випадку - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.

Тобто дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме формуляр (тобто банк). Інша сторона виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі на стадії прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому, чи дійсно та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі, приймає позичальник.

У ситуації, коли є сумніви у тому, чи прийняті та які саме умови прийнято споживачем - позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому.

Конструкція договору приєднання, викладена у частині 1 статті 634 ЦК України, полягає не у тому, що споживач зобов'язаний самостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що споживач може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни тощо. Проте сама воля споживача на приєднання до певних умов такого договору має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком.

У законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має засвідчувати усі прийняті споживачем умови такого договору.

За змістом статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі частини 1 статті 1048 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 15 листопада 2007 року б/н визначено кредитний ліміт у сумі 1 000,00 грн, базова процентна ставка за кредитом - 3,00 % на місяць на залишок заборгованості, кредитна картка "Універсальна", 30 днів пільгового періоду (пункт 5).

У пункті 4 заяви зазначено, що банк має право у будь-який момент збільшити, зменшити чи скасувати кредитний ліміт. Банк інформує клієнта щодо розміру спершу встановленого кредитного ліміту у Пам'ятці клієнта. У разі порушення позичальником терміну платежів за будь-яким із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більше ніж на 120 днів, у зв'язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 250 грн + 5 % від суми позову.

Зважаючи на наведене, необґрунтованими є доводи заявника про відсутність умов кредитування у заяві, підписаній нею 15 листопада 2007 року. Одночасно Верховний Суд врахував, що заявою не передбачено сплату банку комісії та пені.

Водночас у підписаному сторонами договорі відсутні умови договору про збільшення відсоткової ставки за користування кредитним коштами, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) та базового розміру відсотків, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за підвищеними відсотками за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Банк, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою (далі - Правила).

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила у відповідній редакції розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи 15 листопада 2007 року заяву, а також те, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати підвищених процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати пені та комісії.

За таких обставин та без наданих підтверджень про погодження з конкретними запропонованими відповідачу Правилами, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату підвищених відсотків за користування кредитними коштами, пені та комісії за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують зазначених обставин.

Згідно із частиною 4 статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічна норма процесуального права міститься й у частині 6 статті 81 чинного ЦПК України.

Надані позивачем Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені, як у цьому випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Верховний Суд дійшов висновку, що Правила, які містяться в матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15 листопада 2007 року кредитного договору. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді підстави сплати підвищених процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені) та комісії за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.

Зазначені обставини неправильно встановлені судами попередніх інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" підвищених відсотків за користування кредитом у розмірі 21 224,80 грн, а також комісії у сумі 800,00 грн.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У цьому випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів").

Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що під час укладення договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" дотрималося вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Такі висновки відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Відповідно до частин 1 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, судові рішення з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати в частині стягнення: підвищених відсотків за користування кредитом у розмірі 21 224,80 грн, а також комісії у сумі 800,00 грн, відмовивши у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення позовних вимог про стягнення процентів, то штраф (процентна складова) підлягає також перерахунку з урахуванням суми, що підлягає стягненню з відповідача на користь банку та становить 1 284,88 грн (5 % від 23 341,13 грн (тіло кредиту) +2 356,45 грн (нараховані проценти за умовами заяви).

Щодо застосування позовної давності

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентами) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини 2 статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

Враховуючи, що анкетою-заявою не передбачено порядку погашення заборгованості (щомісячні чергові платежі чи повернення кредиту в повному обсязі у строк кредитування), виконання зобов'язання за таким договором відбувається за вимогою кредитора.

Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Оскільки умовами анкети-заяви, підписаної позичальником, не передбачено відповідної календарної дати або події, з якої пов'язується виконання зобов'язання за кредитним договором, банк звернувся до суду з позовом у лютому 2016 року, то саме з цього моменту боржник зобов'язаний повернути кредитору суму кредиту та відсотки за користування ним з моменту встановлення банком такої вимоги про виконання зобов'язання.

Зважаючи на наведене, до звернення банку до суду з позовом до боржника перебіг позовної давності у спірних правовідносинах не починався, а отже, позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.

Щодо порушення судом апеляційної інстанцій правил дослідження доказів

Звернувшись до суду першої інстанції, банк на обґрунтування вимог позову надав суду першої інстанції копію заяви, розрахунок заборгованості за кредитним договором.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, дослідив надані до суду першої інстанції докази, яким суд першої інстанції не надав належної правової оцінки, а також докази, які надані до апеляційного суду на підтвердження належності доказів, наданих до суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 303 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, враховуючи, як встановив апеляційний суд, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам позивача, не сприяв повному та всебічному розгляду справи, доводи заявника про те, що апеляційний суд дослідив нові докази, надані банком до суду апеляційної інстанції, неподання яких до суду першої інстанції не було зумовлено поважними причинами, не впливають на правильність оскаржуваного судового рішення, оскільки висновки апеляційного суду ґрунтуються не лише на нових доказах, в основу рішення покладено дослідження тих доказів, які судом першої інстанції належним чином не досліджені, хоча були надані до цього суду.

Відповідно до статті 304 ЦПК України 2004 року справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими статті 304 ЦПК України.

Під час підготовки розгляду справи апеляційним судом протягом десяти днів з дня отримання справи суддя-доповідач вчиняє такі дії: з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі; визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює; з'ясовує обставини, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень; з'ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами; вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції; за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову; вчиняє інші дії, пов'язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи (стаття 301 ЦПК України 2004 року).

Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції відповідно до статті 301 ЦПК України 2004 року наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, збирати та досліджувати докази.

Доводи заявника про те, що апеляційний суд дослідив нові докази, неподання яких до суду першої інстанції не було зумовлено поважними причинами, відхилені Верховним Судом, оскільки висновки апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову ґрунтуються на досліджених доказах, наданих до суду першої інстанції. Докази, представлені банком до апеляційного суду, надані на підтвердження доводів апеляційної скарги та на спростування висновків суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків, штрафу, пені та комісії підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення. Рішення апеляційного суду в частині стягнення суми кредиту підлягає залишенню без змін.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частин 1 -3 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення позову (54,08 % від заявлених вимог), то судові витати, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, пропорційно покладаються на позивача та відповідача.

Судові витрати, понесені заявником у зв'язку із розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають пропорційно відшкодуванню позивачем на користь заявника.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків, штрафу, пені та комісії за кредитним договором скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками та штрафу кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" 2 356,45 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом, 250,00 грн - штрафу (фіксована частина), 1 284,88 грн - штрафу (процентна складова).

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення пені та комісії за кредитним договором відмовити.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" судові витрати, понесені банком у суді першої інстанції, у розмірі 745,22 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" судові витрати, понесені банком у суді апеляційної інстанції, у розмірі 819,44 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені заявником у суді касаційної інстанції, у розмірі 662,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик