Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 753/16296/14-ц

провадження № 61-8665св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С.

Ф.,

учасники справи:

стягувач - ОСОБА_1,

боржник - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року у складі судді Трусової Т. О. та постанову Київського апеляційного суду від 26 травня 2020 року у складі колегії суддів: Таргоній Д.

О., Ігнатченко Н. В., Голуб С. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг України" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 солідарно на користь ТОВ "ОТП Факторинг України" заборгованість за кредитним договором у розмірі 116 983,64 доларів США, що еквівалентно 1 536 637 грн 55 коп. та 1 500 000 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2 змінено в частині позовних вимог про стягнення тіла кредиту та відсотків.

Зменшено розмір стягнення з 116 983,64 доларів США до 89 873,20 доларів США.

У зв'язку з чим абзаци другий-третій резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції:

"Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором № ML-009/454/2007 від 04 грудня 2007 року по тілу кредиту у розмірі 89 873,20 доларів США та пеню у розмірі 1 500 000 грн.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін."

Вирішено питання щодо судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_5, залишено без задоволення.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2016 року в частині позовних вимог позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2 про стягнення тіла кредиту та відсотків залишено без змін.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2018 року подання державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Петренка М. О. про видачу дубліката виконавчого документа задоволено.

Видано дублікат виконавчого листа за рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2016 року, ухваленим у цивільній справі № 753/16296/14, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП "Факторинг Україна" заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження задоволено.

У виконавчому провадженні з виконання рішення Дарницького районного суду м.

Києва від 25 грудня 2014 року, зміненого рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2016 року, про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором замінено первісного стягувача - ТОВ "ОТП Факторинг Україна", його правонаступником - ОСОБА_1.

Новий стягувач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м.

Києві Осовською В. В. від 12 грудня 2019 року дублікат виконавчого листа № 753/16296/14, виданого 14 березня 2019 року, повернуто стягувачу.

У січні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Дарницького районного суду м.

Києва із клопотанням про затвердження мирової угоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 травня 2020 року, клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди повернуто заявникам.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що законодавцем чітко визначено суб'єкта, який має право подати до суду клопотання про укладення мирової угоди, укладеної в процесі примусового виконання рішення.

Враховуючи те, що вказане клопотання подано особою, яка не вправі подавати до суду мирову угоду, укладену в процесі примусового виконання судового рішення, суди дійшли висновку про його повернення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Квітін Р. В., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення судами норм процесуального права, зокрема незастосування положень статті 207 ЦПК України при розгляді клопотання про затвердження мирової угоди за відсутності відкритого виконавчого провадження з примусового виконання рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна", правонаступником якого є ОСОБА_1, заборгованості за кредитним договором від 04 грудня 2007 року № ML? 009/454/2007 у справі.

Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У вересні 2014 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг України" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 солідарно на користь ТОВ "ОТП Факторинг України" заборгованість за кредитним договором у розмірі 116 983,64 доларів США, що еквівалентно 1 536 637 грн 55 коп. та 1 500 000 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2 змінено в частині позовних вимог про стягнення тіла кредиту та відсотків.

Зменшено розмір стягнення з 116 983,64 доларів США до 89 873,20 доларів США.

У зв'язку з чим абзаци другий-третій резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором № ML-009/454/2007 від 04 грудня 2007 року по тілу кредиту у розмірі 89 873,20 доларів США та пеню у розмірі 1 500 000 грн.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_5, залишено без задоволення.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2016 року в частині позовних вимог позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2 про стягнення тіла кредиту та відсотків залишено без змін.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2018 року подання державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Петренка М. О. про видачу дубліката виконавчого документа задоволено.

Видано дублікат виконавчого листа за рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2016 року, ухваленим у цивільній справі № 753/16296/14 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП "Факторинг Україна" заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження задоволено.

У виконавчому провадженні з виконання рішення Дарницького районного суду м.

Києва від 25 грудня 2014 року, зміненого рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2016 року, про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, замінено первісного стягувача - ТОВ "ОТП Факторинг Україна", його правонаступником - ОСОБА_1.

Постановою старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м.

Києві Осовською В. В. від 12 грудня 2019 року дублікат виконавчого листа № 753/16296/14, виданого 14 березня 2019 року, повернуто стягувачу.

У січні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Дарницького районного суду м.

Києва із клопотанням про затвердження мирової угоди.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктом 2 частини 1 статті 389 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 -4 статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити певні дії.

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови мирової угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Системний аналіз зазначеної норми дозволяє дійти висновку, що укладення мирової угоди є правом сторін, яким вони можуть скористатися у будь-який момент судового розгляду, тобто після відкриття провадження у справі судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції та до ухвалення судового рішення за результатами такого розгляду.

Після ухвалення судового рішення судовий процес припиняється. Разом з тим, процес захисту прав продовжується у формі виконання судового рішення, яке може відбуватися у добровільному чи примусовому порядку (виконавче провадження).

При цьому добровільний порядок, на відміну від примусового, на законодавчому рівні не регулюється.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 2 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.

Порядок укладення та затвердження мирової угоди під час виконавчого провадження врегульований в статті 434 ЦПК України. Так, в частині першій вказаної норми закріплено, що мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.

Зі змісту частини 1 статті 434 ЦПК України вбачається, що на законодавчому рівні встановлений імперативний припис щодо часу, коли може бути укладена мирова угода після ухвалення судового рішення, тобто закінчення судового процесу, та кола суб'єктів, які уповноважені звернутися до суду з клопотанням про затвердження мирової угоди, яке розширеному тлумаченню не підлягають.

Так, на відміну від раніше чинної частини 1 статті 372 ЦПК України 2004 року, викладеної в новій редакції відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, яка дозволяла укладення мирової угоди як до відкриття виконавчого провадження, так і під час виконавчого провадження, частина 1 статті 434 ЦПК України встановлює, що зазначене право може бути реалізовано лише в процесі примусового виконання судового рішення, тобто за наявності відкритого виконавчого провадження.

Суб'єктами, які уповноважені звертатися до суду з клопотанням про затвердження мирової угоди, є державний або приватний виконавець, на виконанні в яких знаходиться відповідне виконавче провадження.

У зв'язку з наведеним, у разі звернення сторін безпосередньо до суду з письмовою заявою про укладення мирової угоди під час виконання судового рішення, суд має виходити з того, що заява підписана особами, які не мають права її підписувати.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або посадовою особою, посадове становище якої не вказано.

Як було встановлено судами попередній інстанцій, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження задоволено.

У виконавчому провадженні з виконання рішення Дарницького районного суду м.

Києва від 25 грудня 2014 року, зміненого рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2016 року, про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором замінено первісного стягувача - ТОВ "ОТП Факторинг Україна", його правонаступником - ОСОБА_1.

Постановою старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м.

Києві Осовською В. В. від 12 грудня 2019 року дублікат виконавчого листа № 753/16296/14, виданого 14 березня 2019 року, повернуто стягувачу.

Згідно з частиною 5 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених частиною 5 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що клопотання про затвердження мирової угоди подано неналежним суб'єктом відповідно до частини 1 статті 434 ЦПК України, а тому правомірно повернув його заявникам.

Доводи касаційної скарги про те, що на час звернення до суду із вказаним клопотанням не було відкритих виконавчих проваджень, а тому суд мав його розглянути відповідно до положень статті 207 ЦПК України, є помилковими, оскільки на час подання клопотання судовий процес було закінчено, що унеможливлювало розгляд клопотання за правилами, встановленими для розгляду спільної письмової заяви сторін, поданої під час судового розгляду. Крім того, ОСОБА_1 не позбавлений права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання та в подальшому спільно з ОСОБА_2 подати державному чи приватному виконавцю укладену мирову угоду, яка за поданням державного чи приватного виконавця буде розглянута судом.

Оскільки суди попередніх інстанцій не допустили порушень вимог законодавства, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Частиною 3 статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта