Постанова

Іменем України

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 591/5352/21

провадження № 61-5958св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Сумська обласна прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 28 грудня 2021 року у складі судді Шелєхової Г. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 31 травня 2022 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Кононенко О. Ю., Левченко Т. А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України та Сумської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів досудового розслідування і суду.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України та Сумської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів досудового розслідування і суду.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що відносно нього було порушено кримінальну справу.

29 січня 2008 року позивачу було пред`явлено обвинувачення за

частиною третьою статті 296 КК України 1960 року, а вироком Зарічного районного суду м. Суми від 29 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2009 року та Верховного Суду України від 24 вересня 2009 року, його було визнано винним у пред`явленому обвинуваченні. В подальшому він звертався зі скаргою до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року

у справі № 1-464/2008 скасовано судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а кримінальну справу відносно нього закрито на підставі пункту 9 частини першої статті 6 КПК України 1960 року.

ОСОБА_1 вказує, що незаконно перебував під вартою, де з нього знущалися, принижували його гідність, примусово годували під час оголошеного ним голодування. У зв`язку з цим він зазнав значних психоемоційних моральних страждань. Крім того, йому було завдано майнову шкоду, яку він обґрунтовував тим, що за час перебування

під вартою його квартира була пошкоджена, її неодноразово було залито, у зв`язку з чим утворилася пліснява, проживати в ній неможливо.

Разом із тим, ОСОБА_1 вважав, що оскільки внаслідок дій органів досудового розслідування, прокуратури і суду його було незаконно засуджено

за вчинення кримінального правопорушення за частиною третьою

статті 296 КК України 1960 року і цей факт був встановлений рішенням ЄСПЛ від 10 грудня 2020 року у справі «Чернов проти України»

та постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року

у справі № 1-464/2008 були скасовані відповідні судові рішення щодо нього, а кримінальна справа на підставі пункту 9 частини першої

статті 6 КПК України закрита, він має право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Із урахуванням наведених обставин та уточнень позовних вимог,

ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 1 474 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями органів досудового розслідування, прокуратури і суду та 26 485,00 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 28 грудня 2021 року

в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач за період невиправданого тримання під вартою отримав від держави Україна грошову компенсацію на відшкодування моральної шкоди відповідно до рішення ЄСПЛ, у зв`язку із чим стягнення національним судом на користь позивача грошової компенсації за одне і те ж саме правопорушення призведе до подвійного стягнення коштів з Державного бюджету України.

Разом із цим суд першої інстанції визнав недоведеним, що майнова шкода була спричинена саме внаслідок протиправних дій чи бездіяльності держави.

Постановою Сумського апеляційного суду від 31 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 грудня 2021 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 за період невиправданого тримання під вартою уже отримав від держави Україна грошову компенсацію на відшкодування моральної шкоди відповідно до рішення ЄСПЛ, а стягнення національним судом на користь позивача грошової компенсації за одне і теж саме порушення його прав, з одних і тих же підстав, призведе до подвійного стягнення коштів з державного бюджету.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2022 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої

та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із Зарічного районного суду м. Суми.

16 серпня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 28 серпня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 30 жовтня 2023 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Ігнатенко В. М., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петров Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц та постанові Верховного Суду від 24 травня 2022 року у справі № 442/4891/21.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясували усі фактичні обставини справи, не дослідили

й не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а також залишили поза увагою факти, які не потребують доказів, а саме: скасування судових рішень, прийнятих у 2007-2009 роках та закриття кримінальної справи, у зв`язку із чим, на його думку, дійшли помилкового висновку про те, що вирішення вимог, викладених у позовній заяві, може призвести

до подвійного стягнення коштів з Державного бюджету України.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2022 року Сумська обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що постановою Зарічного районного суду м. Суми від 21 червня 2007 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 173 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на строк три доби, початок якого визначено відраховувати з часу затримання з 00:30 год 21 червня 2007 року. Постанова набрала законної сили і не підлягала оскарженню.

Вказаною постановою суду ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні дрібного хуліганства за таких обставин. 20 червня 2007 року близько

22:00 год ОСОБА_1 , знаходячись біля будинку

АДРЕСА_1 , у стані алкогольного сп`яніння, висловлювався нецензурною лайкою, на зауваження працівників міліції реагував агресивно, брутально лаявся в їх бік, намагався вчинити бійку, чим порушив громадський спокій та образив людську гідність і мораль.

28 січня 2008 року прокурор, користуючись положеннями статті 9 КУпАП, подав на постанову протест на тій підставі, що за вказаним у постанові суду фактом прокурором Зарічного району м. Суми 16 липня 2007 року порушено кримінальну справу за частиною третьою статті 296 КК України 1960 року, за якою ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення.

06 лютого 2008 року Зарічний районний суд м. Суми задовольнив протест прокурора, скасував постанову від 21 червня 2007 року та закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо

ОСОБА_1 за статтею 173 КУпАП у зв`язку із порушенням щодо нього кримінальної справи.

ОСОБА_1 оскаржив останню постанову районного суду до Апеляційного суду Сумської області, який залишив її без змін постановою від 25 лютого 2008 року.

Кримінальну справу щодо ОСОБА_1 було порушено за фактом вчинення ним хуліганства, а саме, що він 20 червня 2007 року близько 22:00 год на АДРЕСА_1 з хуліганських спонукань заподіяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 тілесних ушкоджень.

04 серпня 2007 року ОСОБА_1 оголошено у розшук, а 23 грудня того

ж року затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого

частиною третьою статті 296 КК України 1960 року.

29 січня 2008 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні хуліганства за частиною третьою статті 296 КК України 1960 року.

Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 14 липня 2008 року у справі № 11-540/2008р ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні хуліганства, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України 1960 року,

та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 07 жовтня 2008 року

у справі № 11-540/2008р апеляції засудженого ОСОБА_1 , захисників Чернова Г. Г. та Рекуха О. Б., прокурора, який затвердив обвинувальний висновок у справі, задоволено частково. Вирок Зарічного районного суду м. Суми від 14 липня 2008 року відносно ОСОБА_1 скасовано

у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи

та м`якістю призначеного покарання, а справу повернуто на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суддів.

Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 29 грудня 2008 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні хуліганства, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України 1960 року та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 1 місяць.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2009 року апеляції засудженого ОСОБА_1 , захисників Чернова Г. Г. та Рекухи О. Б., а також прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишено без задоволення. Вирок Зарічного районного суду міста Суми від 29 грудня

2008 року відносно ОСОБА_1 змінено та ухвалено вважати

ОСОБА_1 засудженим за частиною третьою статті 296 КК України

1960 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Ухвалою Верховного Суду України від 24 вересня 2009 року відмовлено

у задоволенні касаційного подання прокурора та касаційних скарг засудженого ОСОБА_1 і його захисника (заявник скаржився, що його двічі притягнули до відповідальності за одне і те саме правопорушення). Верховний Суд України, вказав, зокрема, що ОСОБА_1 не притягався до відповідальності двічі за одне й те саме правопорушення, оскільки Зарічний районний суд м. Суми за протестом прокурора скасував постанову від 21 червня 2007 року щодо заявника у справі про адміністративне правопорушення і закрив провадження у справі.

Рішенням ЄСПЛ від 10 грудня 2020 року у справі «Чернов проти України» (заява № 16432/10) констатовано порушення щодо ОСОБА_1 положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме - статті 4 Протоколу № 7, у зв`язку із тим, що заявника двічі було притягнуто до суду та покарано за одне і те саме правопорушення.

Згідно із текстом рішення заявник просив стягнути на свою користь

10 000,00 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Уряд вважав зазначену суму надмірною та стверджував, що заявник не довів існування причинно-наслідкового зв`язку між стверджуваними порушеннями та сумою відшкодування моральної шкоди, яка вимагалася.

ЄСПЛ вважав, що заявник мав відчувати несправедливість та розчарування у зв`язку з відновленням провадження. Враховуючи характер встановленого порушення та здійснюючи оцінку на засадах справедливості, суд присудив заявнику 4 500,00 євро в рахунок відшкодування моральної шкоди

та 385,00 євро як компенсацію судових та інших витрат (т. 1 а. с. 13-27).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року

у справі № 1-464/2008 заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень

у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом задоволено частково. Скасовано вирок Зарічного районного суду м. Суми від 29 грудня 2008 року, ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2009 року та ухвалу Верховного Суду України від 24 вересня 2009 року щодо ОСОБА_1 . Кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за частиною третьою статті 296 КК України 1960 року

на підставі пункту 9 частини першої статті 6 КПК України 1960 року закрито (т. 1 а. с. 30-39).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція)кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Нормативно-правове регулювання питання відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто збитками є фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені особою, або які мають бути нею зроблені, та упущена вигода. При цьому, вказані витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням порушеного права особи, а саме, без здійснення таких витрат є неможливим відновлення порушеного права особою.

Під майновою шкодою розуміється шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право

на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно із частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).

Разом з тим, згідно із частинами першою, другою та сьомою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Щодо відшкодування майнової шкоди

Пунктом 2 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено відшкодування (повернення) майна (в тому числі грошей, грошових вкладів і відсотків по них, цінних паперів та відсотків по них, частки у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибутку, який він не отримав відповідно до цієї частки, інших цінностей), конфіскованого або зверненого в доход держави судом, вилученого органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майна, на яке накладено арешт.

З матеріалів справи відомо, що позивач у цій справі просив суд стягнути на свою користь майнову шкоду, завдану неодноразовим залиттям квартири АДРЕСА_2 , за час коли він перебував під вартою. В цей період також були переобладнані горище і коридор біля квартири.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій встановили, що в матеріалах справи відсутні та позивач не надав доказів того, що вищезазначені витрати є майновою шкодою, спричиненою внаслідок протиправних дій чи бездіяльності органу, що здійснює досудове розслідування або суду.

Відповідно до вказаного, суди попередніх інстанцій правильно вказали, що відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України майнової шкоди в сумі 26 485,00 грн, яка за твердженням ОСОБА_1 спричинена пошкодженням належної йому на праві власності квартири під час відбування покарання за скасованим вироком суду.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Відповідно до частини першої статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19 жовтня 1973 року ратифіковано Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, яким передбачено наступне.

Кожен, хто був жертвою незаконного арешту чи тримання під вартою, має право на компенсацію, якій надано позовної сили (частина п`ята статті 9).

Коли будь-яку особу остаточним рішенням було засуджено за кримінальний злочин і коли винесений їй вирок був потім скасований або їй було даровано помилування на тій підставі, що якась нова чи нововиявлена обставина незаперечно доводить наявність судової помилки, то ця особа, котра зазнала покарання в результаті такого засудження, одержує компенсацію згідно з законом, коли не буде доведено, що зазначена невідома обставина не була свого часу виявлена виключно або частково з її вини (частина шоста статті 14).

Ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону і кримінально-процесуального права кожної країни (частина сьома статті 14).

Відповідно до частини п`ятої статті 5 Конвенції кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави (стаття 4 Протоколу № 7 до Конвенції).

Підстави, порядок та розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню, встановлено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» наведено перелік підстав, за наявності яких фізичній особі може бути відшкодовано шкоду, завдану внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункти 1, 1-1, 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 1-464/2008 скасовано вирок Зарічного районного суду м. Суми від 29 грудня 2008 року, ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2009 року та ухвалу Верховного Суду України від 24 вересня 2009 року щодо ОСОБА_1 , кримінальну справу закрито на підставі пункту 9 частини першої статті 6 КПК України 1960 року.

Пункт 9 частини першої статті 6 КПК України 1960 року передбачав, що кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що

закриття кримінальної справи за пунктом 9 частини першої статті 6 КПК України 1960 року не є реабілітуючою обставиною, а тому, у розумінні положень статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» ОСОБА_1 не є особою, яка має право на відшкодування моральної шкоди.

Проте, закон передбачає право на відшкодування шкоди не лише у випадках постановлення виправдувального вироку суду чи закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав, але в певних випадках навіть за наявності обвинувального вироку суду, зокрема якщо мало місце незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконне взяття і тримання під вартою, незаконне проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи (посади) та інші процесуальні дії, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконне проведення оперативно-розшукових заходів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 1-464/2008 встановлено факт порушення низки конституційних та кримінально-процесуальних положень щодо ОСОБА_1 , що знайшло своє відображення у рішенні ЄСПЛ. Крім того, вказано, що Велика Палата не наділена повноваженням виправдовувати і реабілітовувати осіб у кримінальній справі.

Отже, заявника двічі було притягнено до суду та покарано за одне і те саме правопорушення, що є порушенням принципу ne bis in idem.

Внаслідок висновку, який міститься у рішеннях ЄСПЛ та Великої Палати Верховного Суду про незаконне притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності (притягнення до кримінальної відповідальності особи, щодо якої вже є вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили) ОСОБА_1 набув право на відшкодування моральної шкоди відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Отже, вироком національного суду, який набрав законної сили, ОСОБА_1 був засуджений за вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України, з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк два роки, який він відбув, що свідчить про порушення його прав, гарантованих Конвенцією, та дає право на відшкодування моральної шкоди на підставі статей 23 1176 ЦК України.

Наявність рішення ЄСПЛ про встановлення факту незаконного притягнення до кримінальної відповідальності не позбавляє права заявника звертатися до національного суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади.

У справі «Шульгін проти України» (заява № 29912/05) ЄСПЛ звертав увагу, що українське законодавство передбачає можливість вимагати компенсацію будь-кому, хто став жертвою незаконного кримінального переслідування, затримання та/або засудження. Крім того в цьому рішенні Суд застерігав від надмірного формалізму при вирішенні питання про відшкодування шкоди.

У цій справі факт незаконності дій органів досудового розслідування і суду щодо ОСОБА_1 встановлено рішенням ЄСПЛ та постановою Великої Палати Верховного Суду.

Вказане свідчить про факт незаконного засудження заявника та незаконного тримання його під вартою під час повторно ініційованого судового процесу.

Разом з тим доводи заявника щодо жорстокого поводження під час його тримання під вартою Верховний Суд відхиляє, оскільки за висновком Великої Палати Верховного Суду, зробленим у постанові від 27 вересня 2023 року у справі № 1-8/2010 (провадження № 13-70зво22) проведення органами державної влади ефективного розслідування скарг на жорстоке поводження належить до компетенції правоохоронних органів, а не суду.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, суди виходили з того, що оскільки на підставі рішення ЄСПЛ з держави Україна на його користь стягнуто 4 500,00 євро в якості відшкодування моральної шкоди, тому стягнення національним судом на користь позивача грошової компенсації за одне і теж саме порушення його прав, з одних і тих же підстав призведе до подвійного стягнення коштів з державного бюджету.

Обґрунтовуючи такий висновок, суди посилалися на постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 754/13692/15-ц та від 27 листопада 2019 року у справі № 754/12269/17.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що фактичні обставини у вказаних справах були іншими, зокрема ґрунтувалися на рішенні ЄСПЛ у справі «Ярошовець та інші проти України», в якій було констатовано порушення щодо заявників за статтею 3, пунктами 1, 3 та 5 статті 5, пунктом 1 статті 6 Конвенції, проте в цій справі не відбулося подвійного притягнення до юридичної відповідальності.

Присуджуючи ОСОБА_1 4 500,00 євро в якості відшкодування моральної шкоди, ЄСПЛ вважав, що заявник мав відчувати несправедливість та розчарування у зв`язку з відновленням провадження (після визнання заявника винним у вчиненні адміністративного правопорушення, яке було остаточним, та відбуття ним покарання у виді триденного адміністративного арешту, за цими ж самими фактами щодо нього було порушено кримінальну справу та постановлено вирок про притягнення до кримінальної відповідальності).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності він знаходився під слідством та в місцях позбавлення волі з 16 липня 2007 року по 23 грудня 2009 року, що складає 2 роки 5 місяців і 7 днів, з яких 5 місяців і 7 днів - під слідством і 2 роки - під вартою та в місцях позбавлення волі. За цей час позивач зазнав інтенсивної психотравмуючої дії, яка порушила тривалий життєвий стан та призвела до душевних страждань. Внаслідок незаконних дій правоохоронних органів (знущання, примусове годування тощо) було завдано непоправної шкоди здоров`ю. Також перебуваючи під слідством, а потім в місцях позбавлення волі позивач був позбавлений оточення сім`ї, друзів, залишився без роботи.

Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням ЄСПЛ від 10 грудня 2020 року у справі «Чернов проти України» (заява № 16432/10) констатовано порушення щодо ОСОБА_1 положень Конвенції, а саме статті 4 Протоколу № 7, у зв`язку з тим, що заявника двічі було притягнуто до суду та покарано за одне і те саме правопорушення.

ЄСПЛ вказав, що заявник відчував несправедливість та розчарування у зв`язку з відновленням провадження. Враховуючи характер встановленого порушення та здійснюючи оцінку на засадах справедливості, суд присудив заявнику 4 500,00 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

Тобто, ЄСПЛ ухвалив рішення про відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди за незаконне (повторне) засудження.

Разом з тим, національне законодавство містить вищий рівень гарантій відновлення порушених прав та свобод незаконно засуджених осіб.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, в постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 викладено правовий висновок про те, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

З матеріалів справи відомо, що позивач знаходився під слідством та в місцях позбавлення волі з 16 листопада 2007 року по 23 грудня 2009 року, що складає 2 роки 5 місяців і 7 днів.

На момент розгляду вказаної справи у Верховному Суді мінімальний розмір заробітної плати складає 6 700,00 грн.

Враховуючи вищезазначене, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який передбачений національним законодавством, становить 195 813 грн (29 місяців і 7 днів х 6 700,00 грн).

Проте, враховуючи, що відповідно до рішення ЄСПЛ від 10 грудня 2020 року у справі «Чернов проти України» позивачу вже стягнуто із держави Україна моральну шкоду у розмірі 4 500,00 євро, колегія суддів Верховного Суду вважає, що гарантована національним законодавством сума відшкодування моральної шкоди підлягає зменшенню на суму, визначену ЄСПЛ.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів робить висновок, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відмовили у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, а тому на користь позивача необхідно стягнути 22 360 грн у відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного розрахунку: 195 813 - 173 453 (4 500,00 євро відповідно до курсу НБУ станом на момент розгляду справи).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Згідно із частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди - скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову, в іншій частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 389 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 28 грудня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 31 травня 2022 року у частині відмови у стягненні моральної шкодискасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 22 360 (двадцять дві тисячі триста шістдесят) грн 00 коп. на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування і суду.

В іншій частині рішення Зарічного районного суду міста Суми від 28 грудня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 31 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко Є. В. Петров