Постанова

Іменем України

30 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 750/2282/15-к

провадження № 51-1867км18

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Марчука О.П.,

суддів Мазура М.В., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Замкового І.А.,

прокурора Піх Ю.Г.,

захисника Бурбели Ю.С.,

засудженої ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженої ОСОБА_1 на вирок Чернігівського апеляційного суду від

21 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015270000000080, № 12014270000000203 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Верхній Майдан Надвірнянського району Івано-Франківської області, проживаючої у АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 190 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 січня 2017 року виправдано ОСОБА_1 за пред`явленим їй обвинуваченням у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 190 КК України.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Органами досудового розслідування, за зміненим прокурором обвинуваченням, ОСОБА_1 обвинувачувалася у тому, що вона, працюючи згідно наказу начальника Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 09 липня 2014 року № 99-К на посаді завідувача сектору централізованого оформлення документів № 1 відділу з питань громадянства, реєстрації та роботи з громадянами з тимчасово окупованої території України Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення та заволодіння грошима громадян, які зверталися до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області за оформленням паспорту громадянина України для виїзду за кордон, у період з липня по листопад 2014 року вчинила ряд злочинів. Зокрема, в період з 10 липня 2014 року по 14 листопада 2014 року ОСОБА_1 шляхом обману заволоділа грошовими коштами громадян:

ОСОБА_2 в сумі 350 грн, ОСОБА_3 в сумі 250 грн, ОСОБА_4 в сумі 250 грн, ОСОБА_5 в сумі 250 грн, ОСОБА_6 в сумі 250 грн та ОСОБА_7 в сумі 600 грн і 100 доларів США, що станом на 14 листопада 2014 року становило 1556 грн.

Вироком Чернігівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року рішення районного суду в частині виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 190 КК України і заволодіння коштами потерпілої ОСОБА_8 скасовано. Постановлено свій вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді штрафу в сумі 850 грн. На підставі ст. 49, 74 КК України звільнено

ОСОБА_1 від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності. В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями засуджена ставить питання про скасування вироку суду апеляційної інстанції та про закриття кримінального провадження у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведеності її винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України та як наслідок відсутність в її діях складу зазначеного злочину.

В обґрунтування своїх вимог засуджена вказує на неповноту судового розгляду апеляційним судом, невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що апеляційний суд не встановив достатніх доказів на підтвердження її вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. При цьому засуджена вказує на те, що судом безпідставно було покладено в основу вироку показання свідків на підтвердження її винуватості у вчиненні вказаного злочину.

Також стверджує, що апеляційним судом порушено її право на захист, оскільки головуючим суддею було прийнято рішення про проведення апеляційного розгляду без участі її захисника, що підтверджується аудіозаписами судових засідань від 30 вересня 2019 року та 18 жовтня 2019 року, які містяться на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу з доповненнями не подавались.

У судовому засіданні засуджена та її захисник підтримали подану касаційну скаргу з доповненнями засудженої, а прокурор заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку засудженої, її захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі з доповненнями доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність підстав зазначених у ч. 1 цієї статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги з доповненнями вбачається, що засуджена посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просить дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дав суд апеляційної інстанції, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Стосовно доводів касаційної скарги з доповненнями засудженої про те, що апеляційним судом не встановлено достатніх доказів для доведеності її винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України та як наслідок відсутність в її діях складу зазначеного злочину, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статей 404, 407 КПК України апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК України.

Вирішуючи питання про скасування або зміну вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції має керуватися положеннями статей 408, 420 КПК України.

Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 420 КПК України передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 КПК України.

Так, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду апеляційної інстанції про винуватість засудженої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України за обставин, установлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Суд зробив правильний висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України; винуватість засудженої підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_8 , яка у суді апеляційної інстанції пояснила те, що в 2014 році вона звернулась до Управління міграційної служби в Чернігівській області з заявою про видачу їй закордонного паспорту. В приміщенні міграційної служби вона зайшла в кабінет ОСОБА_1 , попросила надати допомогу в оформленні паспорта. ОСОБА_1 відправила ОСОБА_8 до співробітника, який прийняв від неї документи і сама ж ОСОБА_1 надала ОСОБА_8 банківські реквізити для сплати грошей за отримання паспорту. Серед цих реквізитів, як пізніше довідалась потерпіла, були реквізити благодійної організації, на користь якої потерпіла сплатила 600 грн. Сплачувати ці 600 грн. вона наміру не мала і якби знала, що ці кошти не являються обов`язковим платежем, то не сплачувала б їх. ОСОБА_8 у судовому засіданні упевнено вказала, що зверталась за отриманням паспорту саме до ОСОБА_1 , від неї отримала банківські реквізити для сплати грошових коштів, їй же віддала усі банківські квитанції, в тому числі про сплату коштів на користь благодійної організації «Безпека руху» в сумі 600 грн. Свідок ОСОБА_9 показала суду, що працювала в ДП «Документ» в 2014 році і її робоче місце було поруч з робочим місцем ОСОБА_1 в обов`язки свідка входило допомагати громадянам в оформленні документів при отриманні закордонного паспорту, при цьому громадянам вручались квитанції для оплати послуг, в числі яких була оплата благодійних внесків, які не мали відношення до функцій державного органу. Коли особа оплачувала ці внески, то здавала квитанції свідку, а свідок передавала їх ОСОБА_1 . Свідок наполягала на тому, що принесені громадянами квитанції вона передавала саме ОСОБА_1 . Разом з цим, як слідує з показань наданих в суді першої інстанції, даний свідок повідомила, що на прохання ОСОБА_1 вона своєю рукою писала рахунки благодійного фонду та надавала їх останній.

Також судом взято до уваги показання ОСОБА_10 , який у суді першої інстанції пояснив спосіб його співпраці як президента Чернігівського обласного благодійного фонду пенсіонерів органів внутрішніх справ «Безпека руху» із ОСОБА_1 , зокрема те, що саме ОСОБА_1 надавала йому квитанцій про сплату громадянами, які звертались до Управління міграційної служби в Чернігівській області за оформленням закордонного паспорту, благодійних внесків на рахунок очолюваного ним Фонду для підтвердження суми коштів залучених нею на рахунок вказаної організації з метою отримання від

нього 80 % від зарахованої суми готівкою.

Вказані показання свідків є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими наявними у кримінальному провадженні доказами.

Крім цього, винуватість засудженої ОСОБА_1 підтверджується дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, яким судом апеляційної інстанції надано належну оцінку.

Таким чином, зі змісту вироку апеляційного суду вбачається, що суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

У вироку суду відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 , досліджених та оцінених із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладені виключно ті докази, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.

При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Отже, твердження засудженої про те, що апеляційним судом в основу вироку безпідставно покладено показання свідків на підтвердження її винуватості спростовується наведеним вище та матеріалами кримінального провадження.

Таким чином, встановивши фактичні обставини, безпосередньо дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, апеляційний суд правильно кваліфікував дії засудженої за ч. 1 ст. 190 КК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків суду про доведеність винуватості засудженої ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, та правильність кваліфікації її дій.

Щодо доводів касаційної скарги засудженої про незрозумілість пред`явленого їй обвинувачення, що призвело до порушення її права на захист, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки у судовому засіданні в суді першої інстанції від 13 серпня 2015 року засуджена повідомила суд про зрозумілість їй пред`явленого обвинувачення, що підтверджується аудіозаписом вказаного судового засідання ( т. 1 а. п. 90).

Разом з цим, посилання засудженої на порушення її права на захист, оскільки головуючим суддею було прийнято рішення про проведення апеляційного розгляду без участі її захисника, що підтверджується аудіозаписами судових засідань від 30 вересня 2019 року та 18 жовтня 2019 року, які містяться на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції

є безпідставними з огляду на наступне.

Так, як убачається із аудіозаписів судових засідань від 30 вересня 2019 року та

18 жовтня 2019 року, які містяться на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, перед початком проведення зазначених судових засідань головуючим суддею було з`ясовано думку засудженої про вирішення питання щодо заявленого відводу головуючому судді без участі її захисника, а також проведення апеляційного розгляду без участі її захисника, на що засуджена надала свою згоду. Враховуючи, що відповідно до ст. 52 КПК України, участь захисника у даному кримінальному провадженні не є обов`язковою, засуджена не наполягала на участі її захисника при апеляційному розгляді та від захисника не надходило клопотання про відкладення розгляду кримінального провадження, то колегія суддів вважає, що право засудженого на захист порушено не було.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі з доповненнями засудженої та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.

Разом з тим, колегія суддів вважає, щоапеляційний суд

призначив ОСОБА_1 справедливе покарання, необхідне та достатнє для її виправлення й попередження вчинення нею нових злочинів та на підставі вимог ст. ст. 49, 74 КК України звільнив останню від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої, касаційну скаргу з доповненнями засудженої має бути залишено без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Чернігівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу з доповненнями засудженої ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Марчук М.В.Мазур С.В. Яковлєва