ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 року

м. Київ

cправа № 902/156/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Краснова Є. В.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Янчука В. В. (адвокат),

відповідачів - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВН Лімітед" на рішення Господарського суду Вінницької області від 03.08.2022 (суддя Яремчук Ю. О.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 (головуючий - Грязнов В. В., судді Розізнана І. В., Філіпова Т. Л.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВН Лімітед"

до: 1) Немирівської міської ради,

2) Державної інспекції архітектури та містобудування України

про визнання права власності.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛВН Лімітед" (далі - ТОВ "ЛВН Лімітед", Товариство, позивач) звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Немирівської міської ради (далі - Немирівська міськрада, Міськрада, відповідач-1) і Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі - Держінспекція архітектури та містобудування України, Інспекція, ДІАМ України, відповідач-2) про визнання права власності на самочинно збудовану допоміжну будівлю, розташовану на земельній ділянці, кадастровий номер 0523010100:01:005:0666, яка знаходиться за адресою: Вінницька обл., м. Немирів, вул. Українська, 14 (далі - об`єкт самочинного будівництва, спірний об`єкт, спірна будівля), з посиланням на положення статті 16, частини 3 статті 375 і частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Позовна заява обґрунтовується тим, що після набуття у власність в лютому 2020 року земельної ділянки, кадастровий номер 0523010100:01:005:0666, Товариством було виявлено спірну будівлю, яку було збудовано у 2006 році Дочірнім підприємством "Алко Інвест Україна" (далі - ДП "Алко Інвест Україна"), внаслідок реорганізації якого його правонаступником є ТОВ "ЛВН Лімітед". Спірний об`єкт не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та стосовно цього нерухомого майна немає дозвільних документів на виконання будівельних робіт і введення його в експлуатацію, а за результатами звернень до відповідачів питання щодо введення спірної будівлі в експлуатацію залишилося невирішеним.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

2. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 03.08.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2022, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 15 16 321 328 375 376 392 ЦК України, статті 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 26, 27, 29- 31, 34, 37, 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 13 45 73 74 86 236 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) будівництво спірного об`єкта проводилося без отримання належного на початок будівельних робіт дозволу, без розробленої та затвердженої належним чином проектної документації на будівництво, спірна будівля не введена в експлуатацію у встановленому порядку та є самочинно збудованою; 2) об`єкт самочинного будівництва споруджено в 2006 році, тобто до моменту виникнення в позивача права власності на земельну ділянку, на якій він знаходиться, що, в свою чергу, виключає факт будівництва спірного об`єкта Товариством; 3) немає передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно, оскільки визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятий в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 200/22329/14-ц).

При цьому апеляційний суд додатково зазначив, що: 1) спірне нерухоме майно є об`єктом незавершеного будівництва, а не самочинно збудованим об`єктом; 2) за позовом про визнання права власності на будівлю чи споруду, право на яку ні за ким не зареєстровано, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля чи споруда розташована (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18), в зв`язку з чим відповідачем може бути лише Товариство як власник земельної ділянки під об`єктом нерухомості; 3) оскільки жоден із зазначених в позовній заяві відповідачів не порушив прав позивача (Міськрада визнає позов Товариства та немає доказів про невизнання Інспекцією прав позивача або наявності її претензій на спірний об`єкт чи земельну ділянку), тобто відсутні докази щодо невизнання чи оспорювання відповідачами прав ТОВ "ЛВН Лімітед", то позов подано до неналежних відповідачів, що є самостійною підставою для відмови в позові, поданому до них (такий висновок викладено в пункті 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц); 4) доданий до позовної заяви звіт від 11.05.2021 про проведення технічного обстеження несучих конструктивних елементів та на відповідність архітектурним і пожежним нормам допоміжної будівлі на території існуючого заводу ТОВ "ЛВН Лімітед" по вул. Українській, 14 в м. Немирові Вінницької обл. (далі - звіт від 11.05.2021) не є належним доказом, позаяк не відповідає вимогам процесуального закону (статті 98 ГПК України) щодо експертного висновку, а саме в частині зазначення відомостей щодо попередження експерта про відповідальність за завідомо неправдивий висновок; 5) матеріали справи не містять скарг до ДІАМ України або до суду з приводу неправомірного повернення позивачу декларації про прийняття об`єкта нерухомого майна в експлуатацію, а наразі для позивача немає об`єктивних перешкод оспорити у встановленому порядку відмову Інспекції прийняти в експлуатацію спірний об`єкт.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

3. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "ЛВН Лімітед" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, наголошуючи, що: 1) суди не врахували висновків щодо застосування положень частини 3 статті 331 та статті 376 ЦК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 916/633/19, від 24.11.2021 у справі № 906/495/20 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2022 у справі № 369/14226/18, оскільки спірну будівлю збудовано без документа, який дає право виконувати будівельні роботи (тобто з порушенням вимог нормативно-правових актів), отже, вона є самочинно збудованим об`єктом, а не є об`єктом незавершеного будівництва, та на допоміжну будівлю може бути визнано право власності за рішенням суду виключно на підставі статті 376 ЦК України; 2) правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17 та від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, не підлягають застосуванню до спірних відносин за участю Товариства, оскільки позовні вимоги в зазначених справах обґрунтовуються статтею 392 ЦК України, за змістом якої рішення суду про визнання права власності не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює таке право. Натомість до спірних відносин за участю Товариства підлягають застосуванню правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 916/633/19, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 24.11.2021 у справі № 906/495/20, від 11.02.2022 у справі № 369/14226/18, згідно з якими передбачено набуття права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна виключно способами, визначеними статтею 376 ЦК України; 3) суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши ту обставину, що спірну будівлю збудовано без документа, який дає право виконувати будівельні роботи (тобто з порушенням вимог нормативно-правових актів), що однозначно свідчить про те, що така будівля є самочинним будівництвом, дійшли помилкового висновку, що спірна будівля є "об`єктом незавершеного будівництва", стосовно якої неможливе звернення до суду з вимогою про визнання права власності, в зв`язку з чим не застосували норму частини 5 статті 376 ЦК України, яка підлягала застосуванню до спірних відносин; 4) Немирівська міськрада та Держінспекція архітектури та містобудування України є належними відповідачами в справі, оскільки про оспорювання або невизнання права власності позивача свідчать обставини повернення Інспекцією декларації на доопрацювання та ненадання Відділом містобудування та архітектури Немирівської міськради містобудівних умов та обмежень, що виключають можливість заповнення та подання Товариством до ДІАМ України декларації про готовність до експлуатації спірного об`єкта за формою, наведеною в додатку 5 до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 (далі - Порядок № 461), позаяк саме через вказані рішення та дії відповідачів виникла невизначеність щодо прав Товариства і таку невизначеність може бути усунено виключно шляхом визнання права власності ТОВ "ЛВН Лімітед" на допоміжну будівлю за рішенням суду, що дозволить ввести спірний об`єкт в експлуатацію шляхом подання Товариством до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю декларації про готовність до експлуатації за формою, наведеною в додатку 5 до Порядку № 461; 5) звіт від 11.05.2021 не є висновком експерта в розумінні статті 98 ГПК України, оскільки складений за формою, наведеною в додатку 1 до Порядку проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних, будинків, господарських (присадибних) будівель та споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.07.2018 № 158 (далі - Порядок № 158), з метою підтвердження умов відповідності спірної будівлі вимогам архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил (частина 3 статті 375 ЦК України), а тому є належним доказом.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5. Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

6. Ухвалою Верховного Суду від 28.11.2022 (Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Багай Н. О., Суховий В. Г.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ЛВН Лімітед" на рішення Господарського суду Вінницької області від 03.08.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 у справі № 902/156/22 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 20.12.2022.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2022 постановлено здійснити розгляд справи № 902/156/22 за касаційною скаргою ТОВ "ЛВН Лімітед" на рішення Господарського суду Вінницької області від 03.08.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 у судовому засіданні 27 грудня 2022 року, оскільки 20.12.2022 розгляд цієї справи не відбувся в зв`язку зі стабілізаційним відключенням електроенергії, здійсненим ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі" згідно з графіками, запровадженими внаслідок масованих ракетних обстрілів єдиної енергосистеми України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.12.2022 оголошувалася перерва в судовому засіданні з розгляду касаційної скарги ТОВ "ЛВН Лімітед" на рішення Господарського суду Вінницької області від 03.08.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 у справі № 902/156/22 до 24.01.2023.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2023 у зв`язку з відпусткою судді Сухового В. Г. визначено у справі № 902/156/22 колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Дроботова Т. Б., Багай Н. О.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2023 у зв`язку з перебуванням судді Дроботової Т.Б. на лікарняному визначено у справі № 902/156/22 колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Багай Н. О., Краснов Є. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

7. Згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ВН № 003192, виданим 28.12.2001 Немирівською міськрадою та зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею за № 237, земельна ділянка площею 5,32 га, кадастровий номер 0523010100:01:005:0666, яка розташована за адресою: Вінницька обл., м. Немирів, вул. Українська, 14, перебувала в постійному користуванні ДП "Алко Інвест Україна" для будівництва заводу з виробництва та розливу алкогольних напоїв.

04.10.2016 щодо ДП "Алко Інвест Україна" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинено реєстраційний запис № 11601120039000301 про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її реорганізації, правонаступником вказано ТОВ "ЛВН Лімітед".

У процесі реорганізації на підставі передавального акта від 01.09.2016, затвердженого протоколом від 30.09.2016 № 30092016 Компанії "Немірофф Інтелекттьюал Проперті Істеблішмент" (власника ДП "Алко Інвест Україна"), за Товариством проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке розміщено на земельній ділянці та належало ДП "Алко Інвест Україна".

В подальшому рішенням Немирівської міськради від 30.03.2017 № 105 припинено право ДП "Алко Інвест Україна" на постійне користування земельною ділянкою площею 5,32 га, кадастровий номер 0523010100:01:005:0666. Затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для розміщення та експлуатації Товариством основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на вул. Українській, 14, в м. Немирові Вінницької обл. Надано ТОВ "ЛВН Лімітед" в оренду зазначену земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (11.02.) терміном на 49 років.

04.04.2017 між Міськрадою (орендодавець) та Товариством (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0523010100:01:005:0666, який (договір) зареєстровано 27.04.2017 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 20171753.

8. На підставі заяви директора філії ТОВ "ЛВН Лімітед" в м. Немирові Вінницької обл. Шушлебиної Н. М. від 13.11.2019 № 12-30/1820 Немирівська міськрада прийняла рішення від 14.11.2019 № 1198 про продаж Товариству земельної ділянки площею 5,32 га (відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки) за 7 022 304 грн (без ПДВ) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на вул. Українській, 14 в м. Немирові Вінницької обл., з розстроченням платежу.

05.02.2020 між Міськрадою (продавець) і ТОВ "ЛВН Лімітед" (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, який посвідчено приватним нотаріусом Немирівського районного нотаріального округу Вінницької області Люлько Л. М., про що внесено реєстровий запис № 161. Товариство набуло право власності на земельну ділянку площею 5,32 га, кадастровий номер 0523010100:01:005:0666, яка розташована за адресою: Вінницька обл., м. Немирів, вул. Українська, 14.

9. Після укладення вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки Товариством було виявлено будівлю, яку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На замовлення позивача спеціалісти Приватного підприємства "Універсал Інжиніринг" обстежили допоміжну будівлю, за результатами чого 11.05.2021 склали звіт про проведення технічного обстеження несучих конструктивних елементів та на відповідність архітектурним і пожежним нормам допоміжної будівлі на території існуючого заводу ТОВ "ЛВН Лімітед" на вул. Українській, 14 в м. Немирові Вінницької обл., в абзаці 4 розділу 5 якого (звіту) поміж іншого зазначено: ця будівля може використовуватися як допоміжна.

10. З метою реєстрації об`єкта самочинного будівництва Товариство заявою від 19.05.2021 № 12-18/0740 просило Немирівську міськраду розглянути питання щодо самочинного будівництва на його території та отримання містобудівних умов та обмежень.

25.06.2021 посадовими особами Відділу містобудування та архітектури Немирівської міськради було обстежено спірну будівлю та встановлено таке: земельна ділянка, на якій розташований об`єкт, належить ТОВ "ЛВН Лімітед" на праві власності; об`єкт не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; об`єкт побудовано в 2006 році за кошти та силами ДП "Алко Інвест Україна", правонаступником якого є Товариство; щодо об`єкта відсутній документ, який дає право виконувати будівельні роботи, що, враховуючи положення частини 1 статті 376 ЦК України, вважається самочинним будівництвом; на дату проведення обстеження об`єкт не експлуатується.

26.07.2021 Немирівська міськрада звернулася до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області (далі - Департамент) щодо проведення перевірки будівництва допоміжної будівлі на вул. Українській, 14, в м. Немирові, на що Департамент листом від 26.07.2021 № 1002-485-1.14 повідомив Міськраду, що з 18.03.2020 інспекція та її територіальні органи не здійснюють заходів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду до початку функціонування Держінспекції архітектури та містобудування України.

11. 01.10.2021 Товариство звернулося до Відділу містобудування та архітектури Немирівської міськради із заявою № 12-04/1618 на видачу містобудівних умов та обмежень.

Проте листом Відділу містобудування та архітектури Немирівської міськради від 19.11.2021 № 2021-11-05 у видачі вказаних документів було відмовлено через невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні (пункт 3 частини 4 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"), позаяк чинним Генеральним планом м. Немирова від 08.04.1997 функціональну зону території, на якій розміщена земельна ділянка з кадастровим номером 0523010100:01:005:0666, визначено як "садибну забудову", що передбачає будівництво індивідуальних житлових будинків та не дає підстав для формування промислової зони (зони "промислових підприємств") і відповідно розміщення об`єктів промисловості. Видача містобудівних умов та обмежень забудови вказаної земельної ділянки буде можливою лише після внесення змін до Генерального плану м. Немирова та/або розроблення і затвердження плану зонування чи детального плану території, яким буде змінено функціональну зону, в якій розміщена вказана земельна ділянка, на виробничу (промислову).

12. За наслідками відмови в наданні містобудівних умов та обстежень, беручи до уваги початок функціонування Держінспекції архітектури та містобудування України, а також те, що спірну будівлю побудовано в 2006 році, загальна її площа згідно з технічним паспортом на допоміжну (господарську) будівлю від 29.11.2021 (№ ТІ01: 5388-0752-6496-7884) становить 137 м2 (тобто до 300 м2), згідно з розділами 2, 5 Звіту про технічне обстеження відповідна будівля за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) та може використовуватися як допоміжна і безпечна для експлуатації, ТОВ "ЛВН Лімітед" спробувало ввести допоміжну будівлю в експлуатацію відповідно до вимог Порядку № 158.

30.11.2021 Товариство звернулося до ДІАМ України з клопотанням № 20-18/2065 про прийняття в експлуатацію спірного об`єкта, долучивши необхідні додатки.

Відповідно до витягу з Реєстру будівельної діяльності про стан розгляду зазначеної декларації, що розміщені на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, доступ до яких отримується при введенні реєстраційного номера ІУ161211130859 за посиланням https://e-construction.gov.ua/Dermitsdocnew/search, декларацію про готовність об`єкта до експлуатації ("декларація про готовність за амністією") було повернуто на доопрацювання в зв`язку з невідповідністю виду документа типу реєстраційної дії.

На прохання позивача пояснити причини повернення на доопрацювання декларації та доданих до неї документів, ДІАМ України листом від 31.01.2022 № 157/04/18-22 повідомила, що дія Порядку № 158 не поширюється на спірний об`єкт, а тому спірна будівля не може бути прийнята в експлуатацію в порядку, передбаченому пунктом 1 розділу III цього Порядку.

Позиція Верховного Суду

13. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

14. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно, оскільки визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятий в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено, а також про пред`явлення цього позову до неналежних відповідачів, що є самостійною підставою для відмови в позові, зважаючи на те, що за змістом статті 392 ЦК України за позовом про визнання права власності на будівлю чи споруду, право на яку ні за ким не зареєстровано, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля чи споруда розташована, в зв`язку з чим відповідачем може бути лише Товариство як власник земельної ділянки під об`єктом нерухомості. Крім того, жоден із зазначених в позовній заяві відповідачів не порушив прав позивача, оскільки Міськрада визнає позов Товариства та немає доказів невизнання Інспекцією прав позивача або наявності в неї претензій щодо спірного об`єкта чи земельної ділянки, тобто відсутні докази щодо невизнання чи оспорювання відповідачами прав ТОВ "ЛВН Лімітед".

15. Проте колегія суддів вважає передчасними зазначені висновки судів попередніх інстанцій та водночас погоджується з доводами скаржника про неврахування судами під час ухвалення оскаржуваних рішення та постанови висновків щодо застосування норм частини 3 статті 331 та статті 376 ЦК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 916/633/19, від 24.11.2021 у справі № 906/495/20 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2022 у справі № 369/14226/18, з огляду на таке.

16. Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

17. Згідно з частиною 3 статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (абзац перший). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

18. Відповідно до частин 3, 5 статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

19. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

20. Так, у пунктах 22.1- 28 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 916/633/19 викладено такі правові висновки щодо питання застосування положень статей 331 376 ЦК України:

"Отже, об`єкт незавершеного будівництва за визначенням частини 3 статті 331 ЦК України за своєю правовою природою є сукупністю будівельних матеріалів, які є майном, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво).

Поняття ж самочинного будівництва, правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у статті 376 ЦК України, яка унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина 2 статті 376 ЦК України). Проте в окремих випадках стаття 376 ЦК України передбачає можливість визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Таким чином, поняття "об`єкт незавершеного будівництва" (частина 3 статті 331 ЦК України) та "самочинно збудований об`єкт" (частина 1 статті 376 ЦК України) мають різний правовий статус та відмінне законодавче регулювання.

Як зазначено вище, чинне законодавство передбачає можливість набуття особою за певних умов права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна за рішенням суду.

У той же час об`єкт незавершеного будівництва є лише сукупністю належних забудовнику будівельних матеріалів і наявність судового рішення про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на новостворену річ - об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в розумінні статті 181 та частини 2 статті 331 ЦК України, оскільки не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію в загальному порядку та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно".

21. В свою чергу, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2022 у справі № 369/14226/18 міститься висновок про те, що згідно з частиною 1 статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

22. Водночас у пункті 6.32 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 та в пункті 55 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти.

Аналогічний висновок щодо питання застосування положень статті 376 ЦК України викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 906/495/20 зі спору, що виник з правовідносин знесення самочинно збудованого нерухомого майна, право власності на яке вже було зареєстровано за забудовником в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

23. Наведене вище свідчить, що встановлені судами фактичні обставини в справі № 902/156/22 і справах №№ 916/633/19, 369/14226/18, 916/2791/13, 906/495/20, 680/214/16-ц, які формують зміст спірних правовідносин, та їх матеріально-правове регулювання є подібними, тому, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, апеляційний господарський суд переглянув судове рішення місцевого господарського суду не відповідно, а всупереч правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду в зазначених справах, що є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Адже судами достовірно встановлено той факт, що спірну будівлю збудовано без документа, який дає право виконувати будівельні роботи (тобто з порушенням вимог нормативно-правових актів), отже, вона (будівля) є самочинно збудованим об`єктом, а не є об`єктом незавершеного будівництва, та на допоміжну будівлю може бути визнано право власності за рішенням суду виключно на підставі статті 376 ЦК України.

24. Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

25. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

У зв`язку з наведеним колегія суддів не може не погодитися з твердженням скаржника про те, що суди попередніх інстанцій, помилково ототожнюючи поняття "об`єкт незавершеного будівництва" (частина 3 статті 331 ЦК України) та "самочинно збудований об`єкт" (частина 1 статті 376 ЦК України), які мають різні правовий статус та законодавче регулювання, безпідставно не врахували того, що між сторонами виникли спірні правовідносини щодо визнання права власності саме на об`єкт самочинного будівництва, які з урахуванням правового висновку, викладеного в пункті 6.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 та в пункті 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, не можуть регулюватися загальними положеннями статей 392 331 ЦК України, позаяк є предметом спеціального правового регулювання (стаття 376 цього Кодексу).

Тим більше, що Велика Палата Верховного Суду в постановах від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17, від 12.06.2019 у справі № 916/542/18, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 вже неодноразово наголошувала на необхідності чіткого розмежування понять "предмет спору" і "предмет позову", зазначаючи, що під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем, тоді як під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18).

Отже, господарський суд вправі самостійно здійснювати правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин та застосовувати під час ухвалення рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, що в жодному разі не надає суду апеляційної інстанції права за власною ініціативою (замість позивача) змінювати предмет позову, зокрема, у рамках цієї справи - з вимоги про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва на вимогу про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, які є зовсім різними способами захисту цивільних прав власника земельної ділянки або землекористувача (схожий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 923/722/19 та від 24.02.2022 у справі № 910/16218/21).

Наведеним вище повністю спростовується помилкова кваліфікація судом апеляційної інстанції фактично заявленої Товариством позовної вимоги про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва як вимоги про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва.

26. З мотивів, викладених у пунктах 20- 24 цієї постанови, колегія суддів вважає помилковим посилання судів попередніх інстанцій на обґрунтування підстав відмови в позові на сформульований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 200/22329/14-ц (предмет позову - визнання за фізичними особами права власності на квартири та офісні приміщення в недобудованому багатоквартирному житловому будинку як на об`єкти незавершеного будівництва) висновок про те, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятий в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

27. Водночас касаційна інстанція не погоджується з передчасним висновком апеляційного суду щодо наявності такої самостійної підстави для відмови в позові, як його подання до неналежних відповідачів, жоден із яких не порушив прав позивача (Міськрада визнає позов Товариства та немає доказів щодо невизнання Інспекцією прав позивача або наявності її претензій на спірний об`єкт чи земельну ділянку), тобто відсутні докази про невизнання чи оспорювання відповідачами прав ТОВ "ЛВН Лімітед" як власника земельної ділянки, кадастровий номер 0523010100:01:005:0666, оскільки зазначений висновок ґрунтується передусім на помилковому врахуванні судом викладеного в пункті 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 висновку про те, що за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована.

Колегія суддів звертає увагу апеляційного суду на те, що, на відміну від цієї справи, спір у справі № 916/1608/18 виник не з правовідносин визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва, врегульованих статтею 376 ЦК України, а з правовідносин визнання права власності на павільйон як об`єкт нерухомості, що не зареєстрований за іншою особою, на підставі статті 392 ЦК України.

Адже в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 міститься висновок, що, вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Натомість у цій справі суди встановили та сторонами не заперечується той факт, що ТОВ "ЛВН Лімітед", яке є правонаступником забудовника, не набуло права власності на спірну будівлю на законних засадах, оскільки за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина 2 статті 376 ЦК України).

28. Крім того, залишаючи без змін постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2019 у справі № 916/1608/18, якою, зокрема, було відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр" про визнання права власності на нерухоме майно (павільйон), Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що звернення до суду з позовом про визнання права власності з метою отримання рішення суду як правовстановлюючого документа (крім випадків, передбачених статтею 344, частинами 3 та 5 статті 376 ЦК України) та подальшої державної реєстрації права власності на підставі такого рішення не є законним (правомірним) способом захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, у випадках, передбачених частинами 3 та 5 статті 376 ЦК України, звернення до суду з позовом про визнання права власності з метою отримання рішення суду як правовстановлюючого документа є законним (правомірним) способом захисту права та охоронюваного законом інтересу.

При цьому позовні вимоги в цій справі Товариство обґрунтовує саме положеннями частини 5 статті 376 ЦК України, зі змісту якої вбачається, що відповідачем у справі за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване на ній майно може бути будь-яка особа (власник суміжної земельної ділянки, особа, в інтересах якої встановлено земельний сервітут, фактичний забудовник тощо), яка вважає, що внаслідок такого судового визнання права власності порушуються її права.

В зв`язку з цим не заслуговують на увагу як такі, що суперечать вимогам частини 5 статті 376 ЦК України, вміщені в оскаржуваній постанові посилання суду апеляційної інстанції на те, що в цій справі відповідачем може бути лише Товариство як власник земельної ділянки під об`єктом нерухомості.

29. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що правові висновки, наведені в постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17 та від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, не підлягають застосуванню до спірних відносин за участю Товариства, оскільки позовні вимоги в зазначених справах обґрунтовуються статтею 392 ЦК України, за змістом якої рішення суду про визнання права власності не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює таке право. Натомість до спірних відносин за участю Товариства, підлягають застосуванню правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 916/633/19, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 24.11.2021 у справі № 906/495/20, від 11.02.2022 у справі № 369/14226/18, згідно з якими передбачено набуття права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна виключно способами, визначеними статтею 376 ЦК України.

30. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з підпунктом "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

31. Перевіряючи застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд звертає увагу на те, що, обмежившись посиланням на недоведеність порушення відповідачами прав позивача, апеляційний суд на порушення положень статей 86 236 269 282 ГПК України не надав належної оцінки доводам позивача про те, що Немирівська міськрада та Держінспекція архітектури та містобудування України є належними відповідачами в справі, оскільки про оспорювання або невизнання права власності позивача свідчать обставини повернення Інспекцією декларації на доопрацювання та ненадання Відділом містобудування та архітектури Немирівської міськради містобудівних умов та обмежень, що виключають можливість заповнення та подання Товариством до ДІАМ України декларації про готовність до експлуатації спірного об`єкта за формою, наведеною в додатку 5 до Порядку № 461, позаяк саме через вказані рішення та дії відповідачів виникла невизначеність щодо прав Товариства і таку невизначеність може бути усунено виключно шляхом визнання права власності ТОВ "ЛВН Лімітед" на допоміжну будівлю за рішенням суду, що дозволить ввести спірний об`єкт в експлуатацію шляхом подання Товариством до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю декларації про готовність до експлуатації за формою, наведеною в додатку 5 до Порядку № 461.

32. Крім того, всупереч вимогам статей 86 236 269 282 ГПК України суд апеляційної інстанції належним чином не відхилив аргументи позивача про те, що хоча звіт від 11.05.2021 і не є висновком експерта в розумінні статті 98 ГПК України, однак є належним доказом, оскільки складений за формою, наведеною в додатку 1 до Порядку № 158, з метою підтвердження умов відповідності спірної будівлі вимогам архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил (частина 3 статті 375 ЦК України).

При цьому Верховний Суд зауважує, що чинне процесуальне законодавство не містить імперативних вказівок про те, що відповідність об`єкта самочинного будівництва вимогам архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил (частина 3 статті 375 ЦК України) має підтверджуватися виключно експертним висновком, складеним відповідно до положень статей 98 99 101 ГПК України.

33. В свою чергу оскаржуване рішення не містить мотивів на обґрунтування відхилення звіту від 11.05.2021 як неналежного доказу, а, обмежившись посиланням на будівництво спірного об`єкта у 2006 році, тобто до моменту виникнення в позивача права власності на земельну ділянку, на якій він знаходиться, що виключає факт будівництва спірної будівлі Товариством, суд першої інстанції залишив поза увагою ті обставини, що: 1) ТОВ "ЛВН Лімітед" є правонаступником ДП "Алко Інвест Україна", яке було забудовником спірного об`єкта; 2) позовні вимоги в цій справі Товариство обґрунтовує саме положеннями частини 5 статті 376 ЦК України, за змістом якої на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

При цьому диспозитивна норма частини 5 статті 376 ЦК України не передбачає, що власник земельної ділянки та її забудовник (особа, яка здійснила самочинне будівництво) мають бути однією і тією ж самою особою.

За таких обставин колегія суддів вважає передчасним відхилення судами попередніх інстанцій звіту від 11.05.2021 як неналежного доказу.

34. Разом з тим колегія суддів погоджується з доводами скаржника про помилкове посилання суду першої інстанції на обґрунтування свого висновку на положення статей 24, 28, 281, 301 Закону України "Про планування і забудову територій", який втратив чинність з 12.03.2011, а тому не регулює спірних правовідносин за участю ТОВ "ЛВН Лімітед", який з 27.04.2017 став орендодавцем земельної ділянки площею 5,32 га, кадастровий номер 0523010100:01:005:0666, на якій знаходиться об`єкт самочинного будівництва, здобувши таким чином лише з квітня 2017 року можливість вимагати визнання за собою в судовому порядку права власності на спірну будівлю на підставі частини 5 статті 376 ЦК України.

35. Наведене в сукупності вказує на неповне з`ясування судами фактичних обставин справи, що, в свою чергу, свідчить про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

36. Колегія суддів ураховує, що вміщений в оскаржуваних рішенні та постанові висновок місцевого та апеляційного господарських судів про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами наявності передбачених законом підстав для визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва є передчасним, оскільки не відповідає правовим висновкам щодо застосування норм статей 331 376 ЦК України, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 916/633/19, від 24.11.2021 у справі № 906/495/20 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2022 у справі № 369/14226/18.

37. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

38. Оскільки скаржник належним чином обґрунтував і довів наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, то оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

39. З наведених раніше мотивів Верховний Суд відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу доводи відповідача-2 як необґрунтовані.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

40. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

41. За наведених обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог не відповідає положенням статей 86 236 269 ГПК України, оскільки надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про необґрунтованість позовних вимог.

42. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, що у розумінні пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу в сукупності з відсутністю всебічного, повного та об`єктивного дослідження судами зібраних у справі доказів є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень про задоволення позовних вимог і направлення справи на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

43. Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

44. Зважаючи на те, що порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права допустили суди першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваних рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

45. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи та всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.

Розподіл судових витрат

46. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, то з урахуванням статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВН Лімітед" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 03.08.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 у справі № 902/156/22 скасувати.

Справу № 902/156/22 передати на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Н. О. Багай

Є. В. Краснов