ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/1661/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Яценко Д.С. (адвокат),

відповідача - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МО ЛК ОМ",

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2023

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МО ЛК ОМ"

до товариства з обмеженою відповідальністю "АВІОН+"

про стягнення боргу у сумі 2 079 493,74 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "МО ЛК ОМ" (далі - ТОВ "МО ЛК ОМ", позивач) звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "АВІОН+" (далі - ТОВ "АВІОН+", відповідач) про стягнення 2 079 493,74 грн заборгованості (з них: 1 949 181,67 грн основного боргу, 114 611,84 грн інфляційних втрат, 15 700,25 грн відсотків за користування грошовими коштами), яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ "АВІОН+" зобов`язання за договором поставки від 16.02.2021 №61 (далі - Договір) у частині оплати поставленого товару.

1.2. До суду першої інстанції відповідачем, який не був обізнаний про розгляд даної справи, не було надано відзив на позов із викладенням відповідної правової позиції з приводу заявлених позовних вимог.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду Львівської області від 11.10.2022 (суддя: Козак І.Б.) у справі №914/1661/22 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ТОВ "АВІОН+" на користь ТОВ "МО ЛК ОМ" 1 949 181,67 грн основного боргу, 15 700,25 грн відсотків за користування грошовими коштами, 114 611,84 грн інфляційних втрат та 31 192,41 грн судового збору.

2.2. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується наявна заборгованість відповідача перед позивачем за поставку товару в січні 2022 року та в лютому 2022 року. Зокрема, матеріали справи містять акт звірки розрахунків складений 07.02.2022, який є погодженим сторонами відповідно до умов Договору. Втім, відповідач суму заборгованості за поставлений товар не сплатив, внаслідок чого за ТОВ "АВІОН+" утворилась заборгованість у розмірі 1 949 181,67 грн, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження оплати відповідачем заборгованості за поставлений товар, що є предметом позову.

2.3. Крім того, у зв`язку з порушенням відповідачем строків, визначених у пункті 8.1.1 Договору оплати товару, відповідно до положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) нараховано 3 % річних та інфляційні втрати, розрахунок яких визнано судом обґрунтованим.

2.4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 (колегія суддів: Кордюк Г.Т., Кравчук Н.М., Плотніцький Б.Д.) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким: позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "АВІОН+" на користь ТОВ "МО ЛК ОМ" 144 161, 50 грн основного боргу; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з позивача на користь відповідача 41 329, 96 грн судового збору.

2.5. Суд апеляційної інстанції з посиланням на положення пункту 3 частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

2.6. Зокрема, судом встановлено, що місцевий господарський суд, розглядаючи справу по суті, допустив порушення прав відповідача на участь у судовому розгляді та не забезпечив йому можливість надати суду докази і навести міркування щодо пред`явленого до нього позову, чим порушив конституційне право сторони на участь у судовому розгляді та вимоги статті 6 Конвенції щодо права особи на справедливий судовий розгляд.

2.7. Апеляційний господарський суд приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог свої висновки мотивував обґрунтованістю та доведеністю позивачем факту неналежного виконання відповідачем зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару лише: за січень 2022 року - у розмірі 17 645,26 грн та за лютий 2022 року - у розмірі 126 516,24 грн.

2.8. У частині відмови в задоволенні позовних вимог постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що матеріали справи за своєю сукупністю, в силу того, що їхні дані різняться і не дають змоги перевірити (підтвердити) заявлений позивачем розмір боргу, а також не співпадають з достовірними доказами (видатковими накладними, які підписані обома сторонами), не доводять викладених в позові обставин та не можуть прийматися судом як такі, що підтверджують позовні вимоги. Відомості з податкових декларацій самі по собі, за відсутності первинних документів (видаткових накладних) щодо поставки відповідачу товару у січні 2022 року на загальну суму 1 805 650,17 грн, не можуть обґрунтовувати підставність вимог позивача в цій частині.

2.9. Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Висновки суду в цій частині мотивовані тим, що умовами пункту 8.1.1 Договору сторонами чітко не визначено строк оплати отриманого товару. Водночас позивачем не доведено ані можливості поширення положень Додаткових угод на спірні видаткові накладні (у суду відсутня можливість ідентифікувати товар на предмет відповідності торгової марки/постачальника з можливістю визначення кінцевого терміну оплати по кожній видатковій накладній), ані обставин, що такий товар був реалізований відповідачем кінцевому споживачу і з моменту реалізації пройшло 7 календарних днів. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що перевірити та встановити строк порушення відповідачем грошового зобов`язання не видається можливим.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "МО ЛК ОМ", з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції: скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 зі справи №914/1661/22; рішення господарського суду Львівської області від 11.10.2022 - залишити в силі.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного:

- у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 зі справи №910/1389/18, від 04.11.2019 зі справи №905/49/15, від 29.11.2019 зі справи №914/2667/18 та від 25.06.2020 зі справи №924/233/18 (у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару);

- у постановах Верховного Суду від 20.12.2018 зі справи №910/19702/17, від 06.11.2018 зі справи №910/6216/17 та від 23.07.2019 зі справи №918/780/18 (стосовно можливості ідентифікації товариства відповідача, як особи, що брала участь у здійсненні відповідних правовідносин за наявності відтиску печатки підприємства на правочині (видатковій накладній), яка сама по собі створює для нього обумовлені таким правочином юридичні наслідки);

- у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 зі справи №926/2308/19, від 05.12.2018 зі справи №915/878/16 у контексті того, що встановивши наявність відбитку печатки відповідача на видаткових накладних заперечення відповідача щодо неможливості ідентифікації осіб, які прийняли товар не можуть бути взяті судом до уваги, за відсутності доказів її незаконного вибуття або незаконного використання її іншою особою. Саме відповідач має нести відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорах, актах, розрахункових документах);

- у постанові від 29.01.2020 зі справи №916/922/19 (стосовно того, що неістотні недоліки в документах, які містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо);

- у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 зі справи №390/34/17 (стосовно добросовісності дій сторони та заборони суперечливої поведінки).

4.1.2. За твердженням позивача, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою сталу та послідовну позицію Верховного Суду, що для з`ясування реальності господарської операції суди також мають встановити чи має місце відображення операції з отримання товару в податковій звітності.

4.1.3. Крім того, на думку скаржника, під час розгляду справи апеляційним господарським судом порушено норми процесуального справа, зокрема, приписи статей 73 - 79 86 236 ГПК України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та недотримався обов`язку щодо усебічності і повноти розгляду, а також правил і критеріїв оцінки доказів, визначених ГПК України.

4.1.4. Зокрема, поза увагою суду апеляційної інстанції залишились обставини, що поставка товару відбувалась у відповідності з умовами Договору, саме на підставі замовлень покупця. Позивач здійснював поставку товару саме в обумовлене відповідачем місце призначення і такий товар було передано відповідачу без будь-яких зауважень чи заперечень з його боку, що підтверджуються видатковими накладними та підписаним уповноваженими особами сторін актом звірки взаєморозрахунків від 07.02.2022. Тобто, за відсутності зі сторони покупця будь-яких заперечень щодо кількості та якості поставленого товару (в матеріалах справи відсутні акти про відмову у прийнятті партії товару, актів про невідповідність товару, заперечень щодо порушення позивачем графіку поставки товару), суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв рішення виключно керуючись доводами відповідача.

4.1.5. При цьому, суд апеляційної інстанції взагалі не надав оцінки вказаним обставинам і не взяв до уваги, що відповідно до умов Договору у разі якщо товаросупровідні документи, містять дефекти щодо форми та змісту покупець має право або відмовитись від товару або прийняти такий товар та вимагати від покупця оформлення цих документів належним чином у день поставки товару. Відсутність у матеріалах справи доказів щодо претензій відповідача щодо оформлення належним чином товаросупровідних документів та вчинення дій щодо оплати рахунків виставлених на підставі цих документів свідчить про недобросовісність та непослідовність дій відповідача. Відповідач лише на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції зазначає про те, що видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи підписано неідентифікованими особами, без доказів наявності у цієї особи повноважень на прийняття відповідних матеріальних цінностей.

4.1.6. Позивач також вказує на те, що у встановленні обставин щодо фактичного розміру заборгованості відповідача судом невірно підраховано кількість видаткових накладних та невірно встановлено розмір заборгованості, яка підлягає до стягненню з відповідача. При цьому судом апеляційної інстанції у мотивувальній частині постанови встановлено обставини щодо наявності заборгованості відповідача у більшому розмірі, ніж фактично було стягнуто за результатами розгляду спору.

4.1.7. Суд апеляційної інстанції не врахував, що сторонами у Договорі та Додаткових угодах до договору погоджено чіткі строки оплати за поставлений товар та безпідставно не врахував, що кінцевий (найдовший) термін розрахунку за поставлений товар є 28 календарних днів з дати останньої поставки товару. Вказані обставини призвели до помилковості висновків суду щодо ненастання строку оплати товару та, відповідно, незастосування судом апеляційної інстанції положень статей 218 220 Господарського кодексу України та статей 610 612 625 ЦК України у спірних правовідносинах.

4.1.8. Також скаржник наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та необґрунтовано відхилив клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Від ТОВ "АВІОН+" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить суд касаційної інстанції залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на її необґрунтованість.

4.2.2. Відзив поданий у межах строку, визначеного частиною восьмою статті 165 ГПК України, й прийнятий Судом до розгляду.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5.1. Між ТОВ "АВІОН+" (Покупець) та ТОВ "МО ЛК ОМ" (постачальник) 16.02.2021 укладено Договір за умовами якого Постачальник зобов`язувався, на підставі Замовлення Покупця та у відповідності до погодженої сторонами Специфікації поставити і передати у власність Покупцеві товар, а Покупець зобов`язувався прийняти поставлений Постачальником Товар та оплатити його вартість у порядку і на умовах, погоджених Сторонами у цьому Договорі.

5.2. Пунктом 1.1. Договору передбачено, що уповноважені представники сторін - наймані працівники сторін, представники за довіреністю, іншим договором, які уповноважені сторонами і яким сторонам делеговані права розписуватись на актах, відповідних накладних, товарно-супровідних, транспортно-супровідних, відвантажувальних, приймальних, розвантажувальних та інших обов`язкових та визначених чинним законодавством України документах на товар або інших документах, безпосередньо пов`язаних з виконанням цього Договору.

5.3. Відповідно до пункту 2.2 Договору право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця в момент приймання товару Покупцем від Постачальника. Підтвердженням факту приймання товару є підписання сторонами (їх уповноваженими представниками) накладної, товарно - супровідної та транспортно-супровідної документації на товар.

5.4. Згідно з пунктом 3.1 Договору Постачальник здійснює поставку товару у відповідності до узгодженої Сторонами та затвердженої печатками Сторін Специфікації (Додаток №1 до Договору). Специфікація надається Покупцю Постачальником також в електронному виді у форматі ЕХСЕL з обов`язковим дотриманням вимог, зазначених в Додатку № 1.1 до цього Договору "Вимоги до оформлення та надсилання Специфікації, товарної накладної в електронному форматі".

5.5. Товар за Договором поставляється Постачальником на умовах поставки згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів Інкотермс (у редакції 2010 року) з урахуванням умов Договору (пункт 5.1).

5.6. У разі відповідності поставки товару умовам цього Договору Покупець підписує видаткову накладну та товарно-транспортну накладну на поставлений Товар. Дата поставки товару повинна відповідати даті випису видаткової накладної на товар.

5.7. У пункті 5.16 Договору сторонами погоджено умови та підстави повернення Покупцем товару Постачальнику.

5.8. Загальна ціна Договору складається з сум поставленого постачальником та прийнятого покупцем товару на умовах цього Договору (за винятком повернутого), зазначених у видаткових накладних, які підписані уповноваженими представниками сторін.

5.9. Відповідно до пункту 8.5 Договору (з урахуванням протоколу розбіжностей) сторони Договору один раз на місяць, до 10-го числа місяця наступного за звітнім місяцем проводять звірку взаєморозрахунків з обов`язковим підписанням акту звірки за адресою електронної пошти або поштою. Покупець зобов`язаний протягом одного тижня з моменту отримання акту звірки підписати його і направити Постачальнику, або заявити письмові вмотивовані заперечення.

5.10. Відповідно до Додатку №8 до Договору "Контактна інформація Сторін" Покупцем визначено контактною особою, зокрема: бухгалтер по звірянням - ОСОБА_1, електронна адреса - ІНФОРМАЦІЯ_1, контактний телефон - НОМЕР_1 .

5.11. Як встановив суд апеляційної інстанції, у пункті 8.1.1 Договору сторонами не погоджено строки оплати Товару. Зокрема, відповідно до наявного у матеріалах справи примірника Договору сторонами у пункті 8.1 визначено таке:

"Покупець оплачує поставлений товар по закінченню календарних днів з дати поставки товару Постачальником (пункт 8.1.1). По мірі реалізації товару кінцевому споживачу, не пізніше 7 (семи) календарних днів з дати реалізації поставленого товару (пункт 8.1.2). Строк оплати за поставлений товар може бути збільшений згідно умов цього Договору [на час виправлення недоліків в товаросупровідних документах тощо] (пункт 8.1.3)".

5.12. Крім того, сторонами 16.02.2022 укладено Додаткові угоди до Договору, зокрема:

- Додаткова угода №4, у якій сторони погодили, що для товару ТМ "ШОСТКА", ТМ "ДАНОН", ТМ "ЛАКТАЛІС", ТМ "БАШТАНКА" строк оплати - по закінченню 28 (двадцяти восьми) календарних днів з дати поставки товару;

- Додаткова угода №5, у якій сторони погодили, що для товару ТМ "КОМО", ТМ "КАНЕВ» ", ТМ "КЛУБ СИРА" строк оплати - по закінченню 28 (двадцяти восьми) календарних днів з дати поставки товару;

- Додаткова угода №6, у якій сторони погодили, що для товару ЗАТ "Житомирський м`ясокомбінат" - Покупець оплачує поставлений Постачальником товар по мірі реалізації товару кінцевому споживачу, не пізніше 7 (семи) календарних днів з дати реалізації поставленого товару".

5.13. За доводами позивача, у період з 01.02.2022 о 28.02.2022 (дата останньої поставки) ним було поставлено, а відповідачем (Покупцем) прийнято товар на загальну суму 711 924,27 грн (вказані обставини підтверджуються видатковими накладними та електронним реєстром видаткових накладних). Протягом зазначеного періоду Покупцем здійснювалось часткове повернення товару на загальну суму 585 408,03 грн (вказані обставини підтверджуються накладними на повернення товару та електронним реєстром накладних на повернення товару).

5.14. З урахуванням перехідного сальдо станом на 31.01.2022 в сумі 1 823 295,43 грн, встановленого на користь ТОВ "МО ЛК ОМ" у Акті звірки взаєморозрахунків від 07.02.2022 (за період з 01.01.2020 по 31.01.2022) загальна сума заборгованості відповідача за поставлений товар по Договору, станом на 04.06.2022 складає 1 949 181,67 грн (1 823 295,43 грн - сума заборгованості станом на 31.01.2022 + 711 924, 27 грн - сума поставки у період з 01.02.2022 по 28.02.2022 - за вирахуванням 585 408,03 грн - суми вартості повернутого товару в період з 01.02.2022 по 28.02.2022).

5.15. Позивач також наголошував, що на виконання умов Договору 07.02.2022 на електронну адресу, визначену Покупцем в додатку №8 до Договору, ним було направлено Акт звірки (загальний за січень 2022 року). Згідно з умовами пункту 8.5 Договору відповідач має обов`язок підписати його та направити Постачальнику або надати письмові вмотивовані зауваження. Однак останній не повернув позивачу примірник направленого Акту звірки та не надав мотивованих зауважень щодо визначеного сальдо, встановленого на користь ТОВ "МО ЛК ОМ", а отже, за твердженням позивача відповідач погодився з визначеною у акті сумою заборгованості. З урахуванням того, що останнім днем поставки Товару є 28.02.2022 позивач вважає, що в силу положень пункту 8.1.1 Договору строк оплати у відповідача за отриманий товар настав з 28.03.2022.

5.16. З огляду на те, що відповідачем вартість отриманого товару на користь позивача у строки визначені Договором не сплачено, ТОВ "АВІОН+" також в силу положень частини другої статті 625 ЦК України має обов`язок сплатити на користь ТОВ "МО ЛК ОМ" інфляційні втрати та 3% річних, нараховані на суму заборгованості за період з 29.03.2022 по 04.07.2022.

5.17. У подальшому (під час розгляду справи по суті спору) позивачем до суду першої інстанції також подано клопотання про приєднання до матеріалів справи Актів звірки взаємних розрахунків за Договором за періоди з 01.01.2022 по 31.01.2022 та з 01.01.2022 по 25.04.2022, які підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками товариств.

5.18. Суд першої інстанції з посиланням на положення частин другої, восьмої статті 80 ГПК України, ухвалив залишити вказане клопотання без розгляду на підставі статті 207 ГПК України як таке, що подане на стадії розгляду справи по суті та без обґрунтування поважності причин пропуску строку на його подання.

5.19. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на частину третю статті 269 ГПК України відмовив у прийнятті додаткових доказів, наданих позивачем, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції. За висновком суду апеляційної інстанції, у межах відзиву на апеляційну скаргу позивач не наводить пояснень причин неподання таких документів, разом із позовною заявою, а також не клопоче про поновлення пропущеного строку на подання таких доказів, як за текстом відзиву, так і шляхом викладення окремого клопотання.

5.20. Крім того, судом апеляційної інстанції задоволено клопотання відповідача про витребування документів - інформації та доказів, які підтверджують про включення або не включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, складених за результатами господарської операції з постачання товарів ТОВ "МО ЛК ОМ" на користь ТОВ "АВІОН+" на умовах Договору, а також інформацію про використання чи не використання податкового кредиту у разі його включення.

5.21. На виконання вимог ухвали суду до матеріалів справи долучено податкові декларації у відповідача, отримані від Головного управління ДПС у Львівській області, а саме: податкова накладна від 31.01.2022 №100038 на загальну суму 407 728, 38 грн; податкова накладна від 31.01.2022 №800130 на загальну суму 1 461,25 грн; податкова накладна від 31.01.2022 №727378 на загальну суму 213 907,20 грн; податкова накладна від 28.02.2022 №200820 на загальну суму 10 610,94 грн; податкова накладна від 28.02.2022 №8000500 на загальну суму 2 429, 77грн; податкова накладна від 28.02.2022 №7002673 на загальну суму 201 732,06 грн; податкова накладна від 28.02.2022 №3000151 на загальну суму 3 299,29 грн; податкова накладна від 28.02.2022 №1000155 на загальну суму 374 659,73 грн.

5.22. Відповідач, у свою чергу зазначає, що ТОВ "МО ЛК ОМ" на підтвердження наявності спірної заборгованості до позовної заяви долучено копії видаткових накладних, які підписані не уповноваженим представником відповідача та невідомими для відповідача особами (на копіях видаткових накладних відсутнє посилання на посаду особи, яка нібито прийняла товар зі сторони Покупця та не вказано прізвище, ім`я та по-батькові цих осіб). Крім того позивачем не додано будь-яких документів (довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, договору тощо), які б підтверджували повноваження осіб, що підписали видаткові накладні, відсутній також запис про реквізити документів на підставі чого невідомі особи приймали товар (довіреність, наказ, тощо).

5.23. Крім того, відповідач зазначає, що у зв`язку із вторгненням окупаційних військ російської федерації на територію України, ТОВ "АВІОН+" повністю втратило контроль над офісними та складськими приміщеннями, які знаходяться у м. Херсон, та, відповідно втрачено доступ до документів первинного та бухгалтерського обліку та доступу до серверів товариства. З огляду на наведене, підтвердити факт отримання товару від позивача на вказану у позовній заяві суму не видається за можливе. Вказані обставини, на думку відповідача, підтверджують настання форс-мажорних обставин щодо можливості підтвердження суми заборгованості та можливості оплатити придбаний товар.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з ТОВ "АВІОН+" на користь ТОВ "МО ЛК ОМ" заборгованості, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням, за доводами ТОВ "МО ЛК ОМ", Покупцем за Договором свого зобов`язання в частині оплати поставленого товару.

7.2. У статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

7.3. Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

7.4. Відповідно до статті 712 цього Кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

7.5. У статті 692 ЦК України унормовано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

7.6. За змістом статей 610 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

7.7. Відповідно до статті 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

7.8. Як свідчить зміст оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, зазначив, що позивачем не підтверджено первинними документами виникнення заборгованості у відповідача щодо поставок, які мали місце до лютого 2022 року, а саме з 01.01.2022 по 31.01.2022 у сумі 1 823 295,43 грн.

7.9. За висновком суду, в матеріалах справи відсутній будь-який акт звірки взаєморозрахунків, який би підтверджував (вказував) на існування заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 1 823 295,43 грн за період з 01.01.2022 по 31.01.2022, оскільки наявні у матеріалах справи акти звірки, підписані лише представником позивача.

7.10. З посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.12.2020 у справі №916/499/20, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.

7.11. Окрім того, за висновком суду, сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Водночас позивачем не підтверджено первинними документами виникнення заборгованості у відповідача щодо поставок, які мали місце до лютого 2022 року, а саме з 01.01.2022 по 31.01.2022 у сумі 1 823 295,43 грн, оскільки у матеріалах справи наявні видаткові накладні за січень 2022 року лише на загальну суму поставки у сумі 17 645,26 грн.

7.12. Суд апеляційної інстанції зазначив про те, що матеріали справи за своєю сукупністю, в силу того, що їх дані різняться і не дають змоги перевірити (підтвердити) заявлений позивачем розмір боргу, а також не співпадають з достовірними доказами (видатковими накладними, які підписані обома сторонами), а тому не доводять викладених в позові обставин. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відомості з податкових декларацій самі по собі, за відсутності первинних документів (видаткових накладних) щодо поставки відповідачу товару у січні 2022 року на загальну суму 1 805 650,17 грн також не можуть обґрунтовувати підставність позовних вимог.

7.13. Також за висновком суду, умовами пункту 8.1.1 Договору сторонами чітко не визначено строк оплати отриманого товару, а у суду відсутня можливість ідентифікувати товар на предмет відповідності торгової марки/постачальника з можливістю визначення кінцевого терміну оплати по кожній видатковій накладній, позивачем не доведено можливості поширення положень Додаткових угод на спірні видаткові накладні та, відповідно, зазначив про неможливість перевірити та встановити строки порушення відповідачем грошового зобов`язання.

7.14. Стосовно наведеного у касаційній скарзі Верховний Суд зазначає таке.

7.15. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

7.16. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

7.17. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.18. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

7.19. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

7.20. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

7.21. Як вбачається зі змісту постанови від 04.11.2019 у справі №905/49/15 про стягнення заборгованості з оплати поставленого за договором товару, на яку посилається скаржник, Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, зокрема, про те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. При цьому, як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

7.22. У постанові від 05.12.2018 зі справи №915/878/16 про стягнення заборгованості з оплати придбаного за договором товару, Верховний Суд, зокрема, зазначив про те, що встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося встановлення обставин втрати печатки або викрадення чи протиправності використання печатки іншими особами. Для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати, фактичне здійснення господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі.

7.23. У справі №915/878/16 суди установили, що між сторонами існує спір щодо наявності або відсутності між ними договірних відносин купівлі-продажу, що виникли на підставі договору купівлі-продажу (продукції). Верховний Суд у постанові від 05.12.2018 у зазначеній справі, скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав на неправильне застосування судами приписів ГПК України стосовно всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, визнавши передчасними висновки судів про те, що відповідач не укладав договір та не отримував товар відповідно до договору та видаткових накладних, оскільки підпис, який міститься у договорі та видаткових накладних, не є підписом відповідача.

7.24. Також у постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №915/878/16, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, зазначено, що для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого передбачалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати, що фактичне здійснення господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі. Разом з тим судами попередніх інстанцій для з`ясування реальності господарської операції не встановлювалося чи має місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.

7.25. У справі №924/233/18, на постанову Верховного Суду від 25.06.2020 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про стягнення заборгованості за договором поставки молока. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення попередніх судових інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, наголосив, що суди не з`ясували належним чином відповідно до вимог законодавства, чи відображались господарські операції зі спірних поставок товару протягом періоду вересня-листопада 2017 року в податковому обліку продавця - позивача та покупця - відповідача. Тобто не було з`ясовано повно та всебічно, чи отримувались покупцем податкові накладні при здійсненні операцій зі спірних поставок товару у період вересня-листопада 2017 року на підставі наявних в матеріалах справи оспорюваних видаткових накладних; чи відображались у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця такі податкові накладні; чи формувався відповідачем, як покупцем, податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, чи подавалися покупцем уточнюючі декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту продавцем за оспорюваними накладними.

7.26. Верховний Суд зазначає, що у справі №914/1661/22 предметом касаційного перегляду є постанова суду у правовідносинах де також Покупець за Договором, зокрема, не визнає факту постачання спірного товару, у той час як Постачальник за Договором наполягає на фактичному здійсненні господарської операції та змінах майнового стану, які відбулися у сторін в результаті господарської операції.

7.27. Таким чином, викладене вище дає підстави дійти висновку, що правовідносини у справах №905/49/15, №915/878/16, №924/233/18 та у справі №914/1661/22 є подібними, зокрема, за змістовим критерієм.

7.28. Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції у даній справі дійшов передчасних висновків як про відмову в задоволенні вимог про стягнення заборгованості за спірний період січня 2022 року так і про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, з огляду на таке.

7.29. Відповідно до статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

7.30. За змістом частини першої статті 73 та частин першої, третьої статті 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

7.31. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

7.32. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК України).

7.33. Проте суд апеляційної інстанції всіх доказів в їх сукупності не дослідив, оцінки всім доводам сторін не надав.

7.34. Так, у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

7.35. Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

7.36. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частини перша, друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні"; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

7.37. Крім того відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

7.38. Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

7.39. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).

7.40. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

7.41. Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

7.42. Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

7.43. Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи №910/23097/17.

7.44. З урахуванням наведеного Суд зазначає, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

7.45. Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірної накладної, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за такою накладною, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною.

7.46. У цьому контексті Верховний Суд також враховує висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зроблений у постанові від 03.06.2022 зі справи №922/2115/19.

7.47. Зокрема, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у пункті 9.2. постанови від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 конкретизувала висновок колегії суддів Касаційного господарського у складі Верховного Суду, викладений у пункті 44 постанови від 28.08.2020 зі справи №922/2081/19 таким чином: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

7.48. Однак, колегія суддів зауважує, що апеляційний господарський суд не врахував у повній мірі вказаних висновків та залишив поза увагою необхідність дослідження дій як позивача, так і відповідача щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку здійснення відповідних послуг, а також не надав оцінки доводам скаржника про те, що матеріали справи містять докази відображення відповідачем у податковій звітності господарських операцій з позивачем, оформлення податкового кредиту за ним.

7.49. Водночас дослідження обставин щодо: складання та видачі Постачальником Покупцю податкових накладних при здійсненні операції з поставки товару за Договором; відображення таких податкових накладних у податкових зобов`язаннях Постачальника, а також у Податкових накладних Покупця та формування ТОВ "АВІОН+" податкового кредиту за фактом поставки товару у спірний період залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції.

7.50. Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою та оцінкою, що фактично загальні доводи відповідача зводяться лише до заперечення обставин стосовно підписання видаткових накладних не уповноваженими представником відповідача (на копіях видаткових накладних відсутнє посилання на посаду особи, яка нібито прийняла товар зі сторони Покупця та не вказано прізвище, ім`я та по-батькові цих осіб та відсутність записів про реквізити документів на підставі яких вказані особи вчиняли дії з прийняття товару), однак відповідач ніяким чином не мотивує та не заперечує факт того, що ним було здійснено повернення Товару у тому числі і за спірними видатковими накладними, які містять дефекти щодо форми та змісту, тобто після того, як, за твердженням позивача, відбулася передача товару на користь ТОВ "АВІОН+".

7.51. У постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 та від 21.01.2023 у справі №922/4702/21, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

7.52. Верховний Суд у цьому контексті також наголошує, що однією із засад цивільного законодавства України є добросовісність.

7.53. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" ("ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці"). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

7.54. Враховуючи викладене, Верховний Суд звертає увагу також на те, що поза межами оцінки суду апеляційної інстанції у даній справі залишилось встановлення обставин наявності/відсутності суперечливої поведінки учасників спірних правовідносин та дослідження фактичних прав і обов`язків сторін у процесі виконання спірної господарської операції, з огляду на фактичний результат, до якого мали прагнути учасники такої господарської операції, укладаючи Договір.

7.55. Суд апеляційної інстанції належним чином не з`ясував питання отримання відповідачем у спірний період (січень - лютий 2022 року) товару від позивача, підстави здійснення такої поставки саме за замовленням відповідача (відповідно до погодженої сторонами Специфікації) та проведення відповідачем часткової оплати за товар, тобто належної оцінки доводам всіх учасників справи суд не надав.

7.56. Суд також враховує, що внаслідок того, що до суду першої інстанції відповідачем, який не був обізнаний про розгляд даної справи, не було надано відзив на позов із викладенням відповідної правової позиції з приводу заявлених позовних вимог, обставини щодо відсутності у матеріалах справи первинних документів (видаткових накладних за січень 2022 року) у контексті заперечень відповідача що суми боргу в розмірі 1 805 650,17 грн не досліджувалися та не оцінювалися судом першої інстанції.

7.57. Поряд з тим у доводах касаційної скарги скаржник також посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно залишив без розгляду клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи на підставі статті 207 ГПК України, а апеляційний суд взагалі не надав оцінки доводам позивача щодо неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції у строки, визначені частиною другою статті 80 ГПК України, що призвело до неповного встановлення судом обставин справи та неповного дослідження доказів.

7.58. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

7.59. Як зазначив суд апеляційної інстанції, у вересні 2022 року від ТОВ "МО ЛК ОМ" надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи низки документів на підтвердження здійснення поставки ТОВ "АВІОН+", а саме: Актів звірки взаємних розрахунків за Договором за періоди з 01.01.2022 по 31.01.2022 та з 01.01.2022 по 25.04.2022, які підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками товариств.

7.60. З оскаржуваної постанови вбачається, що посилаючись на частину третю статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовив у прийнятті додаткових доказів, наданих позивачем, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції, залишивши при цьому поза увагою, що ТОВ "МО ЛК ОМ", як у відповідному клопотанні до суду першої інстанції, так і у відзиві на апеляційну скаргу обґрунтовував неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції у строки, визначені частиною другою статті 80 ГПК України.

7.61. Таким чином висновок суду апеляційної інстанції про неприйняття наданих позивачем доказів лише у зв`язку з відсутністю окремого клопотання позивача, на підставі зазначеної норми є передчасним.

7.62. Зокрема, з наявного у справі клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи та з відзиву на апеляційну скаргу вбачається його обґрунтування тим, що при поданні позовної заяви та на момент її розгляду на стадії підготовчого провадження у сторін у справі були відсутніми такі докази.

7.63. При цьому, як свідчать матеріали справи між сторонами підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за періоди з 01.01.2022 по 31.01.2022 та з 01.01.2022 по 25.04.2022 за Договором, згідно з яким за даними сторін заборгованість відповідача на користь ТОВ "МО ЛК ОМ" становить 1 343 399,29 грн.

7.64. З наведеного колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення не було повною мірою дотримано принципів рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

7.65. Висновки суду апеляційної інстанції щодо неможливості поширення умов Додаткових угод до Договору в частині строків оплати отриманого товару також не містять належного мотивування, яким чином вказані обставини у розумінні положень статті 617 ЦК України є підставою для звільнення відповідача від обов`язку оплатити товар.

7.66. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції не встановив обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

7.67. Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм права частково знайшли підтвердження та наявні підстави для скасування оскаржуваної постанови.

7.68. Верховний Суд вважає неприйнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу стосовно законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення та ухвалення його з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

7.69. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

7.70. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

7.71. Суд касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли своє часткове підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у цій постанові.

8.2. Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

8.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

8.4. У частині другій статті 287 ГПК України передбачено, що підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.5. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

8.6. За наведених обставин колегія суддів вважає висновок суду апеляційної інстанції передчасним і таким, що зроблений без дослідження всіх зібраних у справі доказів на підтвердження наявності, чи навпаки, відсутності підстав для задоволення позову про стягнення грошових коштів у зв`язку із неналежним виконання зобов`язань за договором поставки, на чому наголошував заявник касаційної скарги, тому постанову належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8.7. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у цій постанові, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

9. Судові витрати

9.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судового збору.

На підставі наведеного та керуючись статтями 300 308 310 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МО ЛК ОМ" задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 у справі №914/1661/22 скасувати.

Справу №914/1661/22 передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова