ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/2055/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Міщенко І.С., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І.

та представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - 1 - Іванова Т. В. (в режимі відеоконференції),

- 2 - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2023

у справі № 916/2055/22

за позовом Одеського національного медичного університету

до:

1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях;

2) Приватного підприємства "Медпроффі"

про визнання договору № 1 про внесення змін до договору від 07.05.2013 № 209840910807 недійсним; про зобов`язання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях вчинити дії щодо звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2022 року Одеський національний медичний університет звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору № 1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 07.05.2013 № 209840910807, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна по Одеській та Миколаївській областях (далі - Регіональне відділення) та Приватним підприємством "Медпроффі" (далі - ПП "Медпроффі" (далі - оспорюваний договір) та зобов`язання Регіональне відділення вчинити дії щодо звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір вчинений з порушенням процедури продовження терміну дії договору, визначеної Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX, Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (далі - Порядок), всупереч вимог Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за наявності численних заперечень з боку балансоутримувача - Одеського національного медичного університету та власника майна - Міністерства охорони здоров`я України (зазначали про необхідність у використанні орендованого приміщення для власних потреб балансоутримувача та відсутності наміру передачі нерухомого майна, що належить до державної власності, в оренду); посилався на те, що оспорюваний договір порушує його права.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.04.2023 (суддя - І. А. Малярчук) у задоволенні позову про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути об`єкт оренди відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 (головуючий суддя - Л. В. Поліщук, судді - К. В. Богатир, С. В. Таран) скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір № 1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 07.05.2013 № 209840910807, укладений між Регіональним відділенням та ПП "Медпроффі". Зобов`язано Регіональне відділення вчинити дії щодо звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.05.2013 між Регіональним відділенням (орендодавець) та ПП "Медпроффі" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, за яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення на першому поверсі поліклініки Центру реконструктивної та відновної медицини (інв. № 10300001), загальною площею 71,20 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Тіниста, 8, що обліковується на балансі Одеського національного медичного університету (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ "Одеська експертна регіональна компанія" станом на 28.02.2013 та становить 327 000,00 грн.

Пунктом 1.2. договору від 07.05.2013 визначено, що майно передається в оренду з метою: встановлення комп`ютерного томографу для покращення рівня діагностування хворих (розміщення суб`єктів господарювання, що діють на основі приватної власності і проводять господарську діяльність з медичної практики).

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. п. 2.1, 2.2. договору від 07.05.2013).

Пунктом 2.4. договору від 07.05.2013 визначено, що обов`язок щодо складання акта приймання - передавання покладається на орендодавця.

Згідно із п. 2.5. договору від 07.05.2013 орендоване нерухоме майно залишається на балансі балансоутримувача із зазначенням того, що цей об`єкт є орендованим.

Відповідно до п. 3.1 договору від 07.05.2013 орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) та становить без ПДВ за базовий місяць оренди (березень 2013 р.) - 5 450,00 грн.

У разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язується повернути балансоутримувачу об`єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати балансоутримувачу збитку у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкту оренди з вини орендаря (п. 5.10 договору від 07.05.2013).

Цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, який діє з моменту підписання його сторонами (п. 10.1 договору від 07.05.2013).

У п. 10.6. договору оренди від 07.05.2013 сторони досягли згоди, що чинність цього договору припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. п. 10.9, 10.10 договору від 07.05.2013 у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання орендарем та орендодавцем акта приймання - передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання - передавання про повернення майна покладається на орендодавця.

У роз. 12 договору від 07.05.2013 визначено, що його додатками є розрахунок орендної плати та акт приймання-передавання орендованого майна.

07.05.2013 між Регіональним відділенням (орендодавець) та ПП "Медпроффі" (орендар) було підписано акт приймання - передавання державного нерухомого майна, що обліковується на балансі Одеського національного медичного університету, до договору оренди від 07.05.2013, відповідно до якого орендодавцем було передано орендарю об`єкт оренди.

11.04.2016 між Регіональним відділенням (орендодавець) та ПП "Медпроффі" (орендар) було укладено договір про внесення змін до договору оренди від 07.05.2013 (обліковий номер договору № 209840910807) нерухомого майна, що належить до державної власності, яким, зокрема, внесено такі зміни до договору оренди від 07.05.2013: роз. 5 "обов`язки орендаря" договору оренди доповнено п. 5.16 такого змісту: "надати орендодавцю нову незалежну оцінку об`єкту оренди"; роз. 3 договору оренди доповнено п. 3.13 такого змісту: "після отримання нової незалежної оцінки об`єкту оренди здійснити перерахунок орендної плати з обов`язковим внесенням відповідних змін до договору оренди від 07.05.2013, які вступають в дію з 08.04.2016"; п. 10.1 договору оренди доповнено реченням такого змісту: "продовжити термін дії цього договору до 07.03.2019 виключно при умові виконання орендарем п. п. 3.13, 5.16 цього договору".

25.08.2016 між Регіональним відділенням (орендодавець) та ПП "Медпроффі" (орендар) було укладено договір про внесення змін до договору оренди від 07.05.2013 (обліковий номер договору № 209840910807) нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до якого: п. 1.1 договору оренди викладено в такій редакції: "орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення на першому поверсі поліклініки Центру реконструктивної та відновної медицини (інв. № 10300001) (майно), загальною площею 71,20 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Тіниста, 8, що обліковується на балансі Одеського національного медичного університету (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ "Одеська регіональна експертна компанія" станом на 31.05.2016 і становить: 714 661,00 грн; п. 3.1 договору оренди викладено в такій редакції: "орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінетів Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінетів Міністрів України від 14.09.2011 № 961) і становить без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку травень 2016 року: 11 911,02 грн"; викладено у новій редакції додатки, а саме: розрахунок орендної плати та акт приймання - передачі; узгоджено, що ці зміни діють з 08.04.2016 та є невід`ємною та складовою частиною договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 07.05.2013.

25.08.2016 між Регіональним відділенням (орендодавець) та ПП "Медпроффі" (орендар) підписано акт приймання - передачі державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Одеського національного медичного університету, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар - приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення на першому поверсі поліклініки Центру реконструктивної та відновної медицини (інв. № 10300001), загальною площею 71,20 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Тіниста, 8, що обліковується на балансі Одеського національного медичного університету (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ "Одеська регіональна експертна компанія" станом на 31.05.2016 і становить 714 661,00 грн.

Договором про внесення змін від 27.02.2019 строк дії договору оренди від 07.05.2013 продовжено до 07.02.2022.

Судами обох інстанцій встановлено, що ПП "Медпроффі" звернулося до Регіонального відділення із листом від 04.10.2021 № 01/01, в якому просило продовжити строку дії договору оренди від 07.05.2013 № 209840910807 на 5 років, який Регіональним відділенням було отримано 05.10.2021 та зареєстровано за № 30/05906.

Одеський національний медичний університет також надіслав Регіональному відділенню лист від 06.10.2021 № 01-06/106, який останнім було отримано 12.10.2021, в якому, посилавшись на ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", повідомив про необхідність орендованого приміщення для власних потреб та відсутності наміру передачі відповідного нерухомого майна в оренду. Просив у разі надходження до Регіонального відділення заяви ПП "Медпроффі" про продовження відповідного договору прийняти рішення про відмову.

Регіональне відділення звернулося із листом від 08.12.2021 № 07-06-05627 до Міністерства охорони здоров`я України, яким повідомило, що до нього звернулося ПП "Медпроффі" з проханням продовжити строк дії договору оренди від 07.05.2013 на аукціоні відповідно до вимог чинного законодавства. Просило погодити продовження строку дії договору оренди від 07.05.2013 (обліковий номер договору № 209840910807) на аукціоні на 5 років.

16.12.2021 в.о. начальника Регіонального відділення видано наказ № 2056, відповідно до якого на підставі заяви орендаря - ПП "Медпроффі" від 30.09.2021 № 10/01 прийнято рішення про оголошення аукціону, за результатами якого договір оренди від 07.05.2013 № 209840910807 може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новими орендарями, а 22.12.2021 - було видано наказ № 2089, яким затверджено оголошення про продовження через електронний аукціон договору оренди від 07.05.2013 № 209840910807.

Листом від 29.12.2021 № 01-05/484 позивач звернувся до Міністерства охорони здоров`я України, в якому, серед іншого, повідомив, що 24.12.2021 Регіональним відділенням розпочато процедуру електронного аукціону з передачі в оренду нерухомого майна: нежитлових приміщень на першому поверсі поліклініки Центру реконструктивної та відновної медицини, площею 71,2 кв. м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Тіниста, 8, та перебувають на балансі Одеського національного медичного університету, щодо якого прийнято рішення про продовження терміну дії чинного договору оренди від 07.05.2013 № 209840910807, у зв`язку з чим просив термінового втручання в ситуацію, що склалася та письмово відмови орендодавцю у проведенні вищезазначеного аукціону.

Листом від 31.12.2021 № 10-12/39361/2-21 Міністерство охорони здоров`я України повідомило Регіональне відділення, що питання, зазначене у листі від 08.12.2021 № 07-06-05627, буде розглянуто на найближчому засіданні Комісії з розгляду питань, пов`язаних з майном, що перебуває в державній власності та належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України, до завдань якої, серед іншого, належить розгляд документів та надання пропозиції щодо погодження або відмови у погодженні рішення про намір включення об`єкта до Переліку об`єктів, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні, Переліку об`єктів, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду без проведення аукціону. Також зазначило, що про своє рішення повідомить додатково.

27.01.2022 в.о. начальника Регіонального відділення видано наказ, яким затверджено протокол про результати електронного аукціону № LLP001-UA-20211222-89966 щодо продовження договору оренди від 07.05.2013, який сформовано 20.01.2022 в електронній торговій системі "Рrozorro. Продажі", переможцем якого є ПП "Медпроффі".

10.02.2022 між Регіональним відділенням (орендодавець) та ПП "Медпроффі" (орендар) було укладено договір № 1 про внесення змін до договору оренди від 07.05.2013 № 209840910807 нерухомого майна, що належить до державної власності, виклавши його у новій редакції, відповідно до умов якого орендодавець і балансоутримувач (Одеський національний медичний університет) передають, а орендар - приймає у строкове платне користування майно, а саме: нежитлові приміщення на першому поверсі поліклініки Центру реконструктивної та відновної медицини, площею 71,20 кв. м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Тіниста, 8, що перебувають на балансі Одеського національного медичного університету, строком на 5 років з дати підписання договору.

Міністерство охорони здоров`я України листом від 17.02.2022 № 10-17/4718/2-22 повідомило Регіональне відділення, яке останній отримав 18.02.2022, про те, що відповідно до протоколу засідання Комісії з розгляду питань, пов`язаних з майном, що перебуває у державній власності та належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України, від 11.02.2022 № 16, міністерство погодило відмову у продовженні договору оренди від 07.05.2013 № 209840910807 у зв`язку з наявністю обґрунтованих власних потреб балансоутримувача у нежитлових приміщеннях на першому поверсі поліклініки Центру реконструктивної та відновної медицини, загальною площею 71,2 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Тіниста, 8, з огляду на що просило прийняти рішення про відмову у продовженні вищезазначеного договору оренди.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Міністерством охорони здоров`я України не було дотримано строків надання повідомлення про відмову у наданні згоди щодо продовження договору; дійшов висновку, що прийняття рішення про відмову в продовженні договору оренди з підстав необхідності його для потреб балансоутримувача є правом, а не обов`язком відповідача; позивачем не було надано доказів як виникнення обставин необхідності III етапу розгортання госпітальної бази у клініках медичного університету, так і в якому обсязі та коли надавав медичну допомогу постраждалим та пораненим внаслідок військової агресії російської федерації проти України; позиція позивача щодо неналежності поданої ПП "Медпроффі" заяви від 04.10.2021 № 01/01 про продовження строку дії договору оренди є необґрунтованою, оскільки обставини неточностей заяв не є підставою для визнання договору недійсним; під час проведення процедури аукціону щодо продовження договору оренди було дотримано норм ст. ст. 18, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Встановивши, що позивачем не доведено підстав, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання оспорюваного договору недійсним, а також інших заявлених вимог як похідних від первісної вимоги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний господарський суд виходив з того, що Регіональне відділення (орендодавець) за наявності того, що звернення орендаря про продовження договору оренди виконане у паперовій формі шляхом безпосереднього звернення до орендодавця, а не шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі як вимагає Порядок, несвоєчасно відреагувавши на повідомлення балансоутримувача про необхідність орендованого майна для власних потреб, порушивши передбачені Порядком строки звернення до уповноваженого органу управління майном, помилково вважаючи надання вказаним органом погодження на продовження договору оренди, розпочало процедуру його продовження. На думку апеляційного суду, встановлені порушення Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Порядку є суттєвими, вплинули на правильність рішення орендодавця про оголошення аукціону, за результатами якого договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем та в результаті чого було порушено право балансоутримувача на використання орендованого майна для власних потреб.

Не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду, Регіональне відділення звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду Одеської області від 12.04.2023.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абз. 3 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"; щодо подання заяв в паперовій формі шляхом безпосереднього звернення до орендодавця, а не шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі в частині продовження договорів оренди державного нерухомого майна на підставі ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п. п. 135, 136, 141 Порядку; щодо можливості продовження строків надання згоди на погодження у продовженні договору. Стверджує, що якщо заява на продовження договору подана орендодавцю не шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі, це не може бути підставою для прийняття орендодавцем рішення про відмову у продовженні договору оренди.

На думку скаржника, на момент звернення позивача до суду строк виконання орендарем зобов`язання із повернення орендованого майна у зв`язку з визнанням договору недійсним не настав, а у позивача, відповідно, не виникло право вимагати повернення орендованого майна, а отже у позивача відсутнє порушене право, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Вважає, що позов заявлено до неналежного відповідача, адже орендарем за договором оренди від 07.05.2013 є ПП "Медпроффі".

Зазначає про помилковість не залучення до участі у цій справі Міністерства охорони здоров`я України третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, чим порушено п. 1 ч. 1 ст. 267 ГПК України та посилається на те, що згідно з ст. 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Обґрунтовує касаційну скаргу і тим, що оскаржувану постанову було прийнято під час оголошення "повітряної тривоги", не беручи до уваги міркування учасників справи, чим порушено норми процесуального права та стверджує про порушення судом принципу рівності та змагальності сторін.

Вважає, що суд апеляційної інстанції при винесені судового рішення керувався не нормами матеріального та процесуального права та принципами господарського судочинства, а - власними помилковими переконаннями.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.11.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Регіонального відділення з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 30.11.2023.

30.11.2023 позивач звернувся до Верховного Суду із відзивом на касаційну скаргу, в якому просив оскаржувану постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, з підстав наведених у цьому відзиві.

Заслухавши доповідь головуючого судді, представника відповідача - 1, переглянувши в касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до приписів п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. ст. 626 - 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 759 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Аналогічні положення містяться і у ч. 1 ст. 283 ГК України.

Суд апеляційної інстанції встановив, що на момент укладення договору від 07.05.2013 чинним був Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269- XII.

Разом з тим, 03.10.2019 було прийнято Закон № 157-ІХ у Прикінцевих та перехідних положень якого передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм). При цьому Закон № 2269-ХІІ втрачає чинність з дня введення в дію цього Закону.

Закон № 157-ІХ опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, а отже, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у Прикінцевих та перехідних положеннях).

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абз. 5 ч. 2 ст. 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Правовий аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом від 10.04.1992 № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020) може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абз. 3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 03.10.2019 № 157-IX має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України від 03.10.2019 № 157-ІХ (аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 914/2233/22).

Встановивши, що строк дії договору оренди від 07.05.2013 (з урахуванням договору про внесення змін від 27.02.2019) визначено до 07.02.2022, тобто вже після 01.07.2020, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до спірних орендних правовідносин необхідно застосовувати положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX, статтею 18 якого визначено порядок продовження договору оренди, а ст. 19 - підстави для відмови у продовженні договору оренди, зокрема, якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю.

Водночас апеляційний господарський суд вказуючи на необхідність застосування до спірних правовідносин норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX, оскільки предметом договору оренди є комунальне майно (а. с. 124, т. 2), не врахував, що у п. 1.1 договору оренди від 07.05.2013 сторонами було узгоджено про передачу орендареві саме державного, а не комунального майна та, що і в листі від 04.10.2021 № 01/01 ПП "Медпроффі" просило продовжити строк дії договору нерухомого майна, що належить до державної власності. Тобто судом апеляційної інстанції на підставі наявних у матеріалах справи документів не було належним чином перевірено яке ж майно є об`єктом оспорюваного договору, визнаючи його недійсним.

Також, вирішуючи спір, господарські суди обох інстанцій не врахували такого.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Вказані норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Зазначені висновки сформовані, зокрема у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.

При розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Оспорюючи договір, його сторона має довести, що ним було порушено її права та законні інтереси і в результаті визнання оспорюваного договору недійсним її майнові права будуть захищені та відновлені.

Відсутність ж порушення спірним договором прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Задовольняючи позов про визнання оспорюваного договору недійсним, апеляційний господарський суд, серед іншого, послався на порушення оспорюваним договором права позивача на використання орендованого майна для власних потреб, при цьому не встановив конкретних фактів порушення цього права та не перевірив чи не було позивачем у цьому випадку звернено до суду за захистом саме "права очікування", яке виникає тоді коли настають певні юридичні передумови, а не порушеного права, а також не дослідив чи будуть в результаті визнання оспорюваного договору недійсним його права захищені та відновлені.

Господарський суд першої інстанції також не дослідив наявності чи відсутності порушеного права позивача, за захистом якого останній звернувся до суду, а відмовив у задоволенні позову через не доведення позивачем підстав, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Разом з тим, необхідно зазначити і про таке.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ст. 14 ГПК України).

Частиною 1 ст. 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу, зокрема, фізичні і юридичні особи. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (ч. ч. 3, 4 цієї статті).

Надаючи оцінку вказаним нормам процесуального права, Велика Палата Верховного Суду у п. 8.10 постанови від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 сформулювала висновок, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Водночас, поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (такі висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17).

Захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси позивача саме від відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).

З урахування вказаних норм права вбачається, що належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Тобто саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 905/386/18, від 31.08.2021 у справі № 921/273/20, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ГПК України.

Звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові (подібний висновок міститься у п. 8.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).

Однак судами обох інстанцій належним чином не було враховано вище викладене, умови оспорюваного договору, за яким ПП "Медпроффі" є орендарем, якому передається майно, а орендодавцем - Регіональне відділення; третьою стороною зазначеного договору є балансоутримувач - Одеський національний медичний університет, на якого договором покладено відповідні обов`язки як балансоутримувача.

Проте саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів (подібний висновок сформульовано у п. 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17).

Отже, суди обох інстанцій належним чином не дослідили, чи надає чинне законодавство право Одеському національному медичний університет, який є балансоутримувачем майна, заявляти вимогу до орендодавця про зобов`язання вчинити дії щодо звільнення орендованого майна та підписання акта приймання -передачі орендованого майна.

Тобто ні суд першої, ні апеляційної інстанцій не дослідили правомірність звернення Одеського національного медичного університету, який відповідно до умов його Статуту утворений у формі державної установи, що знаходиться в управлінні Міністерства охорони здоров`я України, до Регіонального відділення як орендодавця цього майна та чи є останній належним відповідачем за вимогою про звільнення орендованого приміщення.

При цьому, необхідно зазначити і про те, що суд першої інстанції, дійшовши у мотивувальній частині висновку про те, що похідна позовна вимога про зобов`язання Регіонального відділення вчинити дії щодо звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна не підлягає задоволенню, в резолютивній частині відмовив у вимозі про зобов`язання повернути об`єкт оренди.

Крім того, дійшовши висновку, що уповноваженим органом управління відповідним орендованим майном є Міністерство охорони здоров`я України та надаючи оцінку діям останнього судами обох інстанцій не було вирішено питання щодо наявності чи відсутності підстав для залучення відповідного органу до участі у справі.

За ч. 4 ст. 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки під час розгляду справи судами обох інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права, належним чином не перевірено та не встановлено суб`єктний склад цього спору, а також наявність чи відсутність у позивача порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду у цьому випадку, не вирішено питання щодо наявності чи відсутності обставин для залучення Міністерства охорони здоров`я України до участі у цій справі, то Верховний Суд дійшов висновку, що ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи необхідно врахувати викладене вище, для правильного вирішення спору більш ретельно на підставі наявних у матеріалах справи документів належним чином, повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених в цій постанові, постановити законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягають частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, то відповідно до вимог п. 14 ст. 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судового збору.

Керуючись ст. ст. 300 301 308 310 314 315 316 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях задовольнити частково.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 12.04.2023 у справі № 916/2055/22 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Міщенко І. С.

Случ О. В.