ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2023 року

м. Київ

справа № 420/2004/22

адміністративне провадження № К/990/27727/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Стрелець Т.Г., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області

про визнання протиправними та скасування постанов № 5 від 17 січня 2022 року, № 6 від 17 січня 2022 року за касаційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду у складі судді Бойко О.Я. від 18 липня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Вербицької Н.В., Джабурії О.В., Кравченка К.В. від 9 вересня 2022 року,

У С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2022 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (далі - ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області, відповідач), у якому просив визнати протиправними та скасувати постанови про накладення стягнень, передбачених статтею 20 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення», № 5 та № 6 від 17 січня 2022 року.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що позапланову перевірку відповідач провів з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки перед її початком посадові органи відповідача не надали направлення на проведення такої перевірки, а акт за її результатами складений неправомірно та без дотримання вимог чинного законодавства.

3. Також позивач зазначив, що не погоджується з висновками акта про проведення перевірки щодо недотримання заборони куріння тютюнових виробів, електронних сигарет та кальянів у приміщеннях закладів ресторанного господарства, оскільки посадові особи відповідача сиділи у спеціально відведених містах для куріння, які обладнані витяжною вентиляцією. Крім того, позивач наголосив, що в його закладі забороняється будь-яка реклама та стимулювання продажу тютюнових виробів, а посадові особи відповідача при видачі оскаржуваних постанов не надали належних та достатніх доказів на підтвердження порушення позивачем норм Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення». Позивач звернув увагу, що при встановленні порушення щодо недотримання ним заборони стимулювання продажу тютюнових виробів, а саме - продажу тютюнових виробів у наборі з будь-якими іншими товарами або послугами (кальян), відповідач лише цитує норми Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого спливу на здоров`я населення» без конкретизації та посилання на відповідні обставини, які встановлені в ході перевірки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2022 року, позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області про накладення стягнення, передбаченого статтею 20 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення», № 6 від 17 січня 2022 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

5. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що фактично при встановленні порушення щодо недотримання позивачем заборони стимулювання продажу тютюнових виробів, а саме - продажу тютюнових виробів у наборі з будь-якими іншими товарами або послугами (кальян), відповідач лише цитує норми Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого спливу на здоров`я населення» без конкретизації та посилання на відповідні обставини, які встановлені в ході перевірки. Також неможливо встановити, що саме відповідач вважає стимулюванням продажу тютюнових виробів, яке проявляється у продажі тютюнових виробів у наборі з будь-якими іншими товарами або послугами, оскільки в акті зазначено тільки «кальян».

6. Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що куріння кальянів у закладі відбувається не у спеціально відведеному місці для куріння, оскільки таким місцем позивач визначив фактично частину самого закладу, яка не обладнана належним чином, що є порушенням частини першої статті 20 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення», відтак, постанова № 5 від 17 січня 2022 року, за висновком судів, є правомірною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись із рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2022 року у частині задоволення позову, ГУ Держпродспоживслужби в Одеські області звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову в повному обсязі.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано у спірних правовідносинах положення статей 13, 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення», внаслідок чого, на думку скаржника, суди дійшли необґрунтованого висновку про те, що надання послуг з куріння тютюну за допомогою кальяну не можна розцінювати як захід, спрямований на стимулювання продажу та вживання тютюнових виробів.

9. Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, яку мотивує відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування статей 13, 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення» про те, що цими положеннями прямо встановлено заборону куріння тютюнових виробів, електронних сигарет та кальянів у будь-яких приміщеннях закладів ресторанного господарства, незалежно від того, обладнані такі приміщення витяжною вентиляцією чи ні, а також про те, що існування будь-яких приміщень для куріння у закладах ресторанного господарства свідчить про недотримання заборони, встановленої цим Законом.

10. Від ФОП ОСОБА_1 відзиву на касаційну скаргу ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку. Відповідно до довідки про доставку електронного листа ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 27 жовтня 2022 року у справі № 420/2004/22 позивач отримав засобами електронного зв`язку 27 жовтня 2022 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

11. Касаційну скаргу подано до суду 13 жовтня 2022 року.

12. Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 420/2004/22, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області.

13. Учасники справи письмових клопотань до суду касаційної інстанції не подавали.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що 10 січня 2022 року ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області видав наказ № 52 «Про проведення позапланової перевірки» та направлення № 51 на проведення перевірки від 10 січня 2022 року щодо додержання норм антитютюнового законодавства позивачем при здійсненні господарської діяльності за адресою: Одеська обл., м. Одеса, просп. Добровольського, буд. 86/2. Строк проведення перевірки: з 13 січня 2022 року по 14 січня 2022 року. Тип заходу: позаплановий. Форма заходу: перевірка. Підстава проведення перевірки: абзац п`ятий частини першої статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», перевірка дотримання норм антитютюнового законодавства з питань, зазначених у зверненні гр. ОСОБА_2 (вх. від 30 листопада 2021 року № С-3819), та погодження Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів за захисту споживачів від 8 грудня 2021 року № 15.4-13/12919.

15. За результатами проведеної перевірки відповідач склав акт від 14 січня 2022 року № 49/05 щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення, відповідно до якого виявлені наступні порушення:

- у закладі ресторанного господарства «Blackwood bar» встановлено недотримання заборони щодо куріння тютюнових виробів, електронних сигарет та кальянів у приміщеннях закладів ресторанного господарства, що порушує підпункт 9 частини другої статті 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення»;

- у приміщенні закладу ресторанного господарства «Blackwood bar» установлено недотримання заборони стимулювання продажу тютюнових виробів, а саме - продажу тютюнових виробів у наборі з будь-якими іншими товарами або послугами (кальян), що порушує абзаци перший та п`ятий частини першої статті 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення».

16. На останній сторінці вказаного акта позивач вказав, що не згодний із ним та має заперечення. Примірник акта від 14 січня 2022 року № 49/05 на 20 сторінках позивач отримав 14 січня 2022 року, про що свідчить його особистий підпис.

17. 17 січня 2022 року відповідач виніс постанову № 5 про накладення стягнення, передбаченого абзацом дванадцятим частини другої статті 20 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення», відповідно до якої за факт куріння тютюнових виробів (кальянів) в приміщенні закладу ресторанного господарства «Blackwood bar», що знаходиться за адресою: 65069, Одеська обл., м. Одеса, просп. Добровольського, буд. 86/2, застосовано до позивача фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 1000 грн.

18. Також 17 січня 2022 року відповідач виніс постанову № 6 про накладення стягнення, передбаченого абзацом тринадцятим частини другої статті 20 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення», відповідно до якої за факти стимулювання продажу тютюнових виробів (кальяни) у закладі ресторанного господарства «Blackwood bar», який знаходиться за адресою: 65069, Одеська обл., м. Одеса, просп. Добровольського, буд. 86/2, застосовано до позивача фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 60000 грн.

19. Вказані постанови позивач отримав 21 січня 2022 року, про що свідчить відмітка на останніх аркушах вказаних постанов: «З постановою не згоден. Отримав 21 січня 2022 року. Підпис».

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

21. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

22. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

23. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

24. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2022 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними, з огляду на таке.

25. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

27. У касаційній скарзі скаржник вказує на неправильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття оскаржуваних судових рішень у частині задоволення позову положень статей 13 та 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення».

28. Водночас, у частині відмови у задоволенні позову рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржуються, а тому, виходячи з меж касаційного перегляду судових рішень, визначених статей 341 КАС України, Суд не здійснює перегляд судових рішень у відповідній частині.

29. При цьому, надаючи оцінку доводам касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів виходить із такого.

30. Основні принципи та напрями державної політики щодо попередження куріння тютюнових виробів, зниження рівня їх вживання серед населення, обмеження доступу до них дітей, охорони здоров`я населення від шкоди, що завдається їхньому здоров`ю внаслідок розвитку захворювань, інвалідності, а також смертності, спричинених курінням тютюнових виробів чи іншим способом їх вживання визначаються Законом України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

31. Прийняття цього Закону зумовлено метою зменшення шкідливих наслідків для життя та здоров`я населення від вживання тютюну. Зокрема, за оцінками Всесвітньої організації охорони здоров`я (ВООЗ) станом на 2019 рік від хвороб, які спричинені вживанням тютюну, щороку помирає понад 8 мільйонів людей у світі. Вживання тютюнових виробів - один з основних факторів ризику виникнення неінфекційних захворювань (серцево-судинних, цукрового діабету, раку, хронічних обструктивних захворювань легень і розладів психічного здоров`я), які є причиною майже 84% всіх смертей в Україні. За даними Міністерства охорони здоров`я України щороку 85 тисяч українців помирає від хвороб, спричинених курінням.

32. З метою запобігання поширенню тютюнокуріння у 2006 році Україна ратифікувала (Законом N 3534-IV від 15 березня 2006 року) Рамкову конвенцію ВООЗ із боротьби проти тютюну (РКБТ). РКБТ - перший? міжнародний договір, який покладає на Сторони Конвенції юридичні зобов`язання щодо його виконання. Конвенція створена під егідою ВООЗ у відповідь на глобальну епідемію вживання тютюну. РКБТ ратифікувала 181 країна світу, що охоплює близько 90% населення світу.

33. Указом Президента України № 722/2019 від 30 вересня 2019 року «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року», зокрема Ціллю 3 визначено «забезпечення здорового способу життя та сприяння благополуччю для всіх у будь-якому віці». Завданням 3.8 цієї цілі є зниження поширеності тютюнокуріння серед населення з використанням інноваційних засобів інформування про негативні наслідки тютюнокуріння (індикатор - зменшити до 2025 року кількості курців в Україні до рівня 15%).

34. Крім того, Закон України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення» було прийнято на виконання Директиви 2014/40/ЄС «Про наближення законів, правил та адміністративних положень держав-членів, що стосуються виробництва, презентації та продажу тютюну та супутніх товарів та скасування Директиви 2001/37/ЄС», імплементація якої є зобов`язанням України за Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. Кабінет Міністрів України підтвердив зобов`язання імплементувати Директиву 2014/40/ЄС, затвердивши План заходів з виконання цієї Угоди (постанова № 1106 від 25 жовтня 2017 року), який у пунктах 1389- 1396 визначає заходи з імплементації в національне законодавство Директиви 2014/40/ЄС.

35. Частиною другою статті 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення» встановлено заборону куріння, вживання та використання тютюнових виробів, предметів, пов`язаних з їх вживанням, трав`яних виробів для куріння, електронних сигарет, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, кальянів, зокрема, у приміщеннях закладів ресторанного господарства.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої та сьомої цієї ж статті у місцях та закладах, де куріння заборонено, має бути розміщена наочна інформація, яка складається із графічного знака про заборону куріння та тексту такого змісту: «Куріння заборонено!».

У спеціально відведених для куріння місцях розміщується наочна інформація, яка складається із відповідного графічного знака та тексту такого змісту: «Місце для куріння. Куріння шкодить Вашому здоров`ю!».

Власник, уповноважені ним особи або орендарі відповідних споруд чи окремих приміщень зобов`язані відвести спеціальні місця для куріння, сумарна площа яких не має перевищувати 10 відсотків загальної площі відповідної споруди чи приміщення, обладнані витяжною вентиляцією чи іншими засобами для видалення тютюнового диму, а також розмістити інформацію, передбачену частиною п`ятою цієї статті.

36. Згідно з положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення» забороняються будь-яка реклама та стимулювання продажу тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об`єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби, в тому числі:

проведення заходів з безоплатної роздачі, у тому числі для маркетингових досліджень та дегустації, обміну тютюнових виробів на тютюнові вироби чи будь-які інші товари, роботи, послуги;

використання тютюнових виробів з метою отримання товарів, робіт, послуг; пропонування або надання будь-якого прямого чи непрямого відшкодування на придбання або використання тютюнових виробів;

пропонування або надання бонусів, премій, повернення готівкових коштів, права на участь у будь-якій грі, лотереї, конкурсі, події, прямо або опосередковано пов`язаних з тютюновими виробами, або якщо умовою надання, або участі в яких, є придбання або вживання тютюнових виробів;

продаж тютюнових виробів у наборі з будь-якими іншими товарами або послугами;

розміщення інформації про виробника тютюнових виробів та/або тютюнові вироби у місцях, де ці вироби реалізуються чи надаються споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, за виключенням одного плаката розміром не більше 40х30 см на одне місце торгівлі, в якому надається текстова інформація про наявні в продажу тютюнові вироби та ціни на них;

розміщення інформації з метою стимулювання продажу тютюну безпосередньо на тютюнових виробах та/або їх упаковці, у тому числі: малюнків та інших зображень, які не є частиною захищеної торгової марки; адрес веб-сайтів, електронної пошти; вкладень до упаковки тютюнових виробів; текстової або графічної інформації на прозорій обгортці упаковки тютюнових виробів;

розміщення інформації щодо тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об`єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби, в місцях проведення розважальних заходів, в місцях роздрібної торгівлі, на автотранспортних засобах та обладнанні;

надсилання повідомлень поштою, електронною поштою, повідомлень на мобільні телефони, поширення відеодисків, відеоматеріалів, компакт-дисків, комп`ютерних та інших ігор, розміщення інформації в мережі Інтернет з метою стимулювання продажу тютюнових виробів;

продаж, пропонування для продажу, поставка чи реклама нетютюнових виробів, послуг, реклама або упаковка яких містить напис, малюнок чи будь-яке інше зображення, повідомлення, які повністю або в частині ідентифікуються чи асоціюються з тютюновим виробом, знаком для тютюнових товарів і послуг чи з виробником тютюнових виробів;

інші заходи прямого та непрямого стимулювання продажу тютюнових виробів та вживання тютюну.

37. Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави дійти висновку, що куріння тютюнових виробів, а також електронних сигарет і кальянів забороняється у приміщеннях закладів ресторанного господарства. При цьому суб`єкт господарювання несе відповідальність за порушення вимог статті 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення» шляхом здійснення прямого чи непрямого впливу (стимулювання) на споживача.

38. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 3 квітня 2018 року у справі № 815/87/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 815/7159/16, від 13 жовтня 2020 року у справі № 815/2503/16 та від 4 жовтня 2022 року у справі № 420/1842/21.

39. Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення» особи, винні у порушенні законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення, несуть відповідальність згідно з законом.

40. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що в акті перевірки від 14 січня 2022 року № 49/05 ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області зафіксовано порушення, зокрема, в приміщенні закладу ресторанного господарства «Blackwood» (ФОП ОСОБА_1 ) не дотримується заборона стимулювання продажу тютюнових виробів, а саме - продаж тютюнових виробів у наборі з будь-якими іншими товарами або послугами (кальян).

41. Судами першої та апеляційної інстанцій із пояснень відповідача також встановлено, що тютюновий виріб є головним інгредієнтом такої послуги як «кальян», факт реалізації якої підтверджується фіскальним чеком від 13 січня 2022 року (ФН ПРРО 40001 3448), відповідно до якого продано «Кальян Light 2 x 200,00» на загальну суму 400,00 грн.

З огляду на це, на думку відповідача, реалізація кальяну є наданням послуги з продажу тютюнових виробів у наборі з іншими товарами, зокрема кальяну, що є стимулюванням продажу тютюнових виробів.

42. Водночас, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що продаж кальяну не є наданням послуги з продажу тютюнових виробів у наборі у розумінні абзацу п`ятого частини першої статті 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення», оскільки послуга з продажу тютюну до кальяну чи кальянної суміші та надання кальяну, як приладу для куріння, не можуть бути окремими послугами, які надаються у закладах ресторанного господарства. До того ж ці послуги не є такими, що пов`язані з курінням тютюну.

43. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

44. Згідно з пунктом 7 частини шостої статті 22 Закону України «Про рекламу» забороняються такі види діяльності з рекламування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об`єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби: продаж тютюнових виробів у наборі з будь-якими іншими товарами, які не пов`язані з вживанням тютюнових виробів.

45. Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення» пристрої для споживання тютюнових виробів без їх згоряння - пристрої, призначені для вдихання аерозолів (пари), що утворюються внаслідок нагрівання продуктів, що містять у своєму складі тютюн (продукти його переробки), без їх згоряння; реклама й стимулювання продажу тютюну - будь-який вид передачі комерційної інформації, рекомендації або дії, метою чи результатом або ймовірним результатом якого є стимулювання продажу тютюнового виробу або вживання тютюну, прямо чи опосередковано.

46. Крім того, відповідно до частини сьомої статті 8 Закону України «Про рекламу» розміщення (...) товару у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою.

47. З огляду на вищезазначене, положення абзаців першого та п`ятого частини першої статті 16, у системному зв`язку із статями 1 та 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення», а також статями 8 та 22 Закону України «Про рекламу», заборону стимулювання продажу тютюнових виробів, зокрема у спосіб продажу тютюнових виробів у наборі з будь-якими іншими товарами або послугами, необхідно розуміти так, що такий продаж забороняється у наборі з будь-якими іншими товарами, які не пов`язані з вживанням тютюнових виробів; сам по собі продаж тютюнових виробів або пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння (кальян), якщо такий продаж не передбачає здійснення заходів, визначених частиною першою статті 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення», не може вважатися стимулюванням продажу тютюнових виробів, оскільки інше тлумачення цієї норми означало б повну заборону продажу тютюнових виробів та як наслідок закриття усіх закладів, що спеціалізуються на такому продажі.

48. Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 12 частини другої статті 20 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення» за порушення норм цього Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, застосовує фінансові санкції до суб`єктів господарювання у разі: порушення заборони щодо реклами, стимулювання продажу та спонсорства тютюнових виробів - від тридцяти тисяч гривень до п`ятдесяти тисяч гривень за кожен факт реклами на окремому рекламному носії або кожний окремий захід з метою стимулювання продажу тютюнових виробів.

49. Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що у спірній постанові № 6 від 17 січня 2022 року до позивача застосовані фінансові санкції в розмірі 60 000 грн, що перевищує верхню межу санкції, визначеної пунктом 12 частини другої статті 20 вказаного Закону. При цьому, відповідач не зазначає про застосування до позивача відповідальності за декілька заходів стимулювання продажу тютюнових виборів.

50. Суд звертає увагу, що з урахуванням положень частини другої статті 19 та статті 68 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків. Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

51. Вищенаведений правовий висновок сформульований, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 500/423/19, від 1 червня 2022 року у справі № 814/659/18, від 19 серпня 2022 року у справі № 160/4933/20, від 13 вересня 2022 року у справі № 320/1167/21, від 3 жовтня 2022 року у справі № 520/12333/2 та від 12 жовтня 2022 року у справі № 120/4268/19-а.

52. У постановах Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 та від 17.11.2021 у справі № 160/11647/19 наголошено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

53. Колегія суддів у цій справі також враховує, що відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 року, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. При цьому справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

54. Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 5-р/2019 Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, передбачених статтями 3, 5, 6, 8, 19 та 68 Основного Закону. Названі конституційні приписи перебувають у взаємозв`язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов`язують наділених державною владою суб`єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.

55. Тому, коли йдеться про реалізацію компетенції у межах дискреції суб`єктом владних повноважень, такі суб`єкти зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

56. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

57. Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 826/8995/18, від 8 липня 2021 року у справі № 160/674/19, від 19 серпня 2021 року у справі № 464/7343/17, від 21 вересня 2021 року у справі № 420/4649/19 та від 17 листопада 2021 року у справі № 160/11647/19.

58. Колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у контексті дотримання принципу належного урядування.

59. Зокрема, у рішенні у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява № 29979/04, пункт 70).

60. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).

61. При розгляді справи у касаційному порядку ГУ Держпродспоживслужби не наведено аргументів, які можуть бути оцінені судом як такі, що свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, а тому суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність та необхідність скасування постанови № 6 від 17 січня 2022 року про накладення стягнення, передбаченого статтею 20 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення», за стимулювання продажу тютюнових виробів, оскільки відповідачем не доведено, а судами не встановлено факту вчинення позивачем вказаного порушення.

62. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували зазначені висновки судів першої та апеляційної інстанцій. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення відповідного аргументу.

63. Розглядаючи цю справу в касаційному порядку суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

64. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

65. Оскільки при ухваленні судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

66. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

67. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява № 30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)).

68. Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

69. Також у пункті 71 рішення у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85).

З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

70. До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. The Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59).

71. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява № 30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Водночас у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

72. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).

73. Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

74. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

75. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

76. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді Н.В. Коваленко

Т. Г. Стрелець