ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2020 року

Київ

справа №814/1726/14

адміністративне провадження №К/9901/26347/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєва В.І. Пасічник С.С. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.10.2014 (суддя - Брагар В. С.) та постановуОдеського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015 (колегія у складі суддів: Турецька І.О., Стас Л.В., Косцова І.П.)у справі № 814/1726/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Югтранс-Ніка»додержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Югтранс-Ніка» (далі - Товариство) звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі -ДПІ) в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.05.2014:

- № 0001022201, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 1105522,00 грн. та штрафними санкціями на суму 258 754,00 грн.;

- № 0001032201, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 340,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено про правильність формування товариством податкового кредиту з податку на додану вартість у зв`язку з тим, що протиправне анульоване свідоцтво платника податку на додану вартість є чинним протягом усього часу від моменту його видачі, у тому числі в період від дати прийняття протиправного рішення про анулювання такого свідоцтва до набрання чинності рішення суду про скасування рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.10.2014 позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 13.05.14 №0001022201 частково в сумі 295508,50 грн. В частині інших позовних вимог відмовлено. Рішення мотивовано тим, що сума коштів ПДВ, яка декларувалась позивачем в червні 2011 року та 2013 року підтверджується належно оформленими податковими накладними. При цьому ПДВ за 2013 рік визнано законим рішеннями судів в іншій адміністративній справі. Щодо суми коштів ПДВ, які включені до податкової декларації в січні 2014 року, то позивач не мав права їх декларувати, адже такий податок ним було сплачено в період, коли в нього не було свідоцтва платника ПДВ.

Натомість суд апеляційної інстанції, постановою від Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015 рішення суду першої інстанції скасував. Позов Товариства до ДПІ задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення №000102221, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість в частині основного платежу в розмірі 759 984,47 грн. та на суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 189 996,11 грн.

У задоволенні позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення - рішення №0001022201, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму основного платежу 95 029,53 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 23757,38 грн. - відмовлено. У задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення - рішення №0001032201, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 340,00 грн. - відмовити.

Загалом суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, але в частині суми ПДВ, яка декларувалась позивачем в 2014 році, суд апеляційної інстанції погодився із доводами позивача, що такі кошти податку були накопичені за період, коли позивачу де-факто призупинено свідоцтво платника ПДВ, шляхом прийняття незаконного рішення про його анулювання, що в грудні 2012 року було поновлено. Тобто, суд апеляційної інстанції зауважив про те, що відповіді кошти ПДВ, позивач мав право декларувати в січні 2014 року, оскільки він незаконно був позбавлений свідоцтва платника ПДВ.

Не погоджуючись з даними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх в частині задоволення позовних вимог скасувати, у задоволені позову скасувати. Вказується на висновки акту перевірки, які не підлягають повторному зазначенню.

Письмового відзиву на касаційну скаргу позивача до Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.04-10.04.2014 відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 01.04.2014, у зв`язку з чим відповідачем було складено акт №1441/14-02-22-10/35176489, у висновках якого крім іншого зазначено, що позивачем порушено:

- п.184.5 ст.184, п.185.1 ст.185, 187.1 ст.187, 188.1 ст.188, п.198.6 ст.198, з урахуванням п.184.1 ст.184 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1105522грн.

- п.п.49.18.1 п.49.18 ст.49, п.203.1 ст.203 ПК України, позивачем не подано до податкового органу податкову декларацію з ПДВ за червень 2011 року та надано податкову декларацію з ПДВ за січень 2014 року з порушенням строків, а саме: термін подачі - 20.02.14, підприємством декларацію №9009908673 подано 25.02.14.

13.05.14 на підставі даного акту відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0001022201, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 1105522грн. та штрафними санкціями на суму 258754грн.;

№0001032201, яким до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 340грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкове повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов`язання, у т.ч. по періодах:

червень 2011 року - 70512грн.;

січень 2013 року - 179996грн.;

січень 2014 року - 855014грн.,

прийнято з огляду на те, що позивач не був платником податку на додану вартість з 01.07.2011 по 25.12.2012.

Також було встановлено, що рішенням відповідача від 01.07.11 №118/15-220 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, позивачу було анульовано свідоцтво платника ПДВ. Вказане рішення було оскаржене позивачем до суду, яке скасовано Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.04.12 по справі №2а-6622/11/1470.

25.12.12 за заявою позивача, його поновлено в реєстрі платників ПДВ, та відповідач видав йому нове свідоцтво платника ПДВ.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду із даним позовом, який задовольнив позов, з чим погоджується Верховний Суд, з огляду на наступне.

Податковим кодексом України (далі - ПК України) врегульований порядок реєстрації, анулювання реєстрації платника ПДВ.

Відповідно до пункту 185.5 статті 185 ПК України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Так судовим розглядом було установлено, що позивач був позбавлений в незаконному (постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.04.12 по справі №2а-6622/11/1470) порядку свідоцтва платника податку на додану вартість з 01.07.2011 по 25.12.2012. При цьому господарську діяльність не припинив, що свідчать численні копії податкових накладних, які були виписані на нього, в тому числі в названий період, що долучені до матеріалів справи.

Вказані обставини у належний спосіб були дослідженні судами попередніх інстанцій, оцінка яким надана у повному обсязі. Зокрема, Верховний Суд погоджується із висновками судів в частині суми ПДВ за 2011 рік, оскільки така сума декларувалась позивачем, а сама декларація не була прийнята з підстав відсутності позивача свідоцтва ПДВ, яке як вказувалось було анульовано в незаконний спосіб. Правильність заявленої позивачем суми ПДВ за 2013 рік, було предметом судового розгляду в іншій адміністративній справі (№814/1852/13-а).

Щодо суми ПДВ, яка задекларована позивачем в 2014 році, за виключенням суми коштів, які були вилучені судом апеляційної інстанції (не є предметом касаційного оскарження), то Суд також знаходить вірними висновки суду апеляційної інстанції, що відповідні суми податку, були включені до податкового обліку з огляду на обсяг податкових накладних, отриманих за наслідками господарських операцій позивача, що мали місце 2011-2012 роки. При цьому, Верховний Суд вважає, що строк передбачений пунктом 198.6 статті 198 ПК України в даному разі не був пропущений, так як податкова своїми діями позбавила Товариства своєчасно звітувати про такі суми ПДВ, з огляду на неправомірне анулювання свідоцтва ПДВ.

Інші доводи позивача не приймаються Судом до уваги, оскільки вони не підтверджуються матеріалами даної справи. Крім того Суд визнає, що ДПІ касаційною скаргою просить здійснити переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно спірних взаємовідносин, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої та апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови в задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.10.2014 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва ,

С.С. Пасічник

Судді Верховного Суду