ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 816/1929/17

адміністративне провадження № К/9901/46298/18

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

суддя-доповідач Гусак М. Б.,

судді Гімон М. М., Усенко Є. А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС (правонаступником якого є Офіс великих платників податків ДПС) на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року (судді Слободянюк Н. І., Сич С. С., Супрун Є. Б. ) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року (судді Григоров А. М., Тацій Л. В., Старосуд М. І.) у справі № 816/1929/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Полтава-банк" до Державної фіскальної служби України та Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування рішень,

УСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Полтава-банк" (далі - ПАТ "Полтава-банк") звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати: вимогу Офісу великих платників податків ДФС від 4 вересня 2017 року № Ю-0001544301 про сплату боргу (недоїмки); рішення Офісу великих платників податків ДФС від 4 вересня 2017 року № 0001534301 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску; рішення ДФС України від 17 жовтня 2017 року № 23231/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем дотримані умови, передбачені пунктом 9-5 розділу VІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - ~law9~), за яких платник має право на застосування єдиного внеску з понижуючим коефіцієнтом.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 11 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року, позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував рішення Офісу великих платників податків ДФС про застосування штрафних санкцій від 4 вересня 2017 року № 0001534301 та вимогу Офісу великих платників податків ДФС від 4 вересня 2017 року № Ю-0001544301 про сплату боргу (недоїмки); у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовив.

При цьому суди виходили з того, що у випадку, якщо роботодавцем здійснюється донарахування сум єдиного внеску до розміру мінімальної заробітної плати, то коефіцієнт не застосовується лише до суми різниці між мінімальною заробітною платою та фактично нарахованою заробiтною платою. Однак, проведення таких донарахувань не позбавляє платника права на застосування понижуючого коефіцієнта до фактично нарахованих сум заробітної плати.

Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, Офіс великих платників податків ДФС подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішень, просив скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач у відзиві просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.

Касаційна скарга розглядається у порядку, що діяв до 8 лютого 2020 року, відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", що набрав чинності у зазначену вище дату.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Суди встановили, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку щодо дотримання ПАТ "Полтава-банк" вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 1 січня 2015 року по 31 березня 2017 року, а також правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період із 1 січня 2015 року по 31 березня 2017 року.

За результатами цієї перевірки складено акт від 9 серпня 2017 року № 2716/28-10-43-01/09807595, за висновками якого позивачем порушено вимоги підпункту 1 частини другої статті 6, частини першої статті 7, частин п'ятої - сьомої статті 8, пункту 9-5 Прикінцевих та перехідних положень ~law11~ внаслідок заниження на 692 218,97 грн суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у тому числі за серпень 2015 року на суму 212806,14 грн; за вересень 2015 року на суму 231593,20 грн; за жовтень 2015 року на суму 247819,62 грн.

На підставі висновків акта перевірки податковим органом прийнято: вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 4 вересня 2017 року № Ю-0001544301 на суму недоїмки 684 654,01 грн (з урахуванням відкоригованої платником самостійно суми єдиного внеску - 7564,96 грн, тобто 692218,97 грн - 7564,96=684654,01 грн); рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 4 вересня 2017 року № 0001534301 на суму 346109,49 грн.

За наслідками адміністративного оскарження вимога та рішення залишені без змін, не погодившись із законністю яких, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ~law12~ платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами, а також підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу або компенсацію відповідно до законодавства.

13 березня 2015 року набрав чинності Закон України від 2 березня 2015 року № 219-VIII "Про внесення змін до розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці", яким доповнено розділ VIII Прикінцевих та перехідних положень ~law14~ пунктом 9-5, яким, з метою зменшення навантаження на фонд оплати праці, передбачено можливість застосування понижуючого коефіцієнта при обчисленні розміру єдиного внеску.

Так, за правилами ~law15~ по 31 грудня 2015 року при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам та/або при нарахуванні винагороди за цивільно-правовими договорами, допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами розмір єдиного внеску, встановлений ~law16~ для платників єдиного внеску, визначених в абзацах другому, третьому, четвертому та сьомому ~law17~, застосовується з понижуючим коефіцієнтом, якщо платником виконуються одночасно такі умови: а) база нарахування єдиного внеску в розрахунку на одну застраховану особу в звітному місяці збільшилась на 20 і більше відсотків порівняно з середньомісячною базою нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік в розрахунку на одну застраховану особу; б) після застосування коефіцієнта середній платіж на одну застраховану особу в звітному місяці складе не менше ніж середньомісячний платіж на одну застраховану особу платника за 2014 рік; в) кількість застрахованих осіб у звітному місяці, яким нараховані виплати, не перевищує 200 відсотків середньомісячної кількості застрахованих осіб платника за 2014 рік. Ця умова не застосовується до платників єдиного внеску, визначених в абзацах третьому та четвертому ~law18~.

Зазначеною нормою також визначено формулу розрахунку понижуючого коефіцієнта, його розмір та обов'язок платника зазначити про його застосування у звіті.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку про те, що, якщо платником єдиного внеску одночасно дотримано перелічені вище умови (окрім платників до яких не застосовується третя умова), такий платник має право застосовувати визначений вищевказаною нормою понижуючий коефіцієнт.

Судами встановлено, що позивач підтвердив дотримання ним трьох умов для застосування понижуючого коефіцієнта. Водночас, податковим органом не визнано право ПАТ "Полтава-банк" на застосування у спірних звітних періодах понижуючого коефіцієнта ставки єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з огляду на те, що позивач проводив працівникам виплати, які є меншими ніж розмір мінімальної заробітної плати, та здійснював донарахування єдиного внеску до її рівня, що, за висновком контролюючого органу, виключає право страхувальника на застосування понижуючого коефіцієнта.

~law19~ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зокрема встановлено, що у разі якщо база нарахування єдиного внеску (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника.

Отже, вказана норма зобов'язує платника єдиного внеску при виплаті заробітної плати працівнику, розмір якої не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, сплатити нарахований єдиний внесок, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за відповідний місяць.

Суди попередніх інстанцій, встановивши підтвердження позивачем дотримання всіх умов, передбачених пунктом 9-5 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" ~law20~, дійшли правильного висновку про те, що ним обґрунтовано застосовано понижуючий коефіцієнт, оскільки будь-яких інших умов для застосування понижуючого коефіцієнта законодавством не передбачено.

Доводи податкового органу про те, що в спірний період позивач проводив працівникам виплати, які є меншими, ніж розмір мінімальної заробітної плати і здійснював донарахування єдиного внеску до її рівня, що виключає право страхувальника на застосування понижуючого коефіцієнта, не ґрунтуються на вимогах пункту 9-5 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" ~law21~, який містить виключний перелік умов - обставин, за яких не дозволяється застосування понижуючого коефіцієнта, і проведення працівникам виплат заробітку, які є меншими, ніж розмір мінімальної заробітної плати, здійснення відповідно до ~law22~ донарахувань єдиного внеску до рівня мінімальної заробітної плати не відноситься до вищевказаних обставин.

Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, яка була висловлена, зокрема у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 825/986/16 ( № К/9901/11141/18).

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судів про те, що оскаржувані вимога про сплату боргу (недоїмки) від 4 вересня 2017 року № Ю-0001544301 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 4 вересня 2017 року № 0001534301 підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідно до частин 1 -3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним приписам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. У задоволенні касаційної скарги Офісу великих платників податків ДФС (правонаступником якого є Офіс великих платників податків ДПС) відмовити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року та постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді: М. М. Гімон

Є. А. Усенко