Після введення в банк тимчасової адміністрації стягнути кошти з банку неможливо будь-яким чином, включаючи рішення суду, за винятком механізму передбаченого ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (Постанова ВСУ у справі № 6-2001 цс15)

Правова позиція ВСУ у справі № 6-2001цс15 від 20 січня 2015р.: Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст. 2 цього Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з пп. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Суд ці положення Закону не врахував, не звернув уваги на те, що з 3 березня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку. На момент ухвалення рішення судом першої інстанції (7 квітня 2015 року) у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Аналізуйте судовий акт: Вкладник депозиту є споживачем фінансових послуг і має право на стягнення пені у розмірі 3-х відсотків за кожен день просрочення повернення вкладу ( Ухвала ВССУ у справі № 6-43516св14 від 11 листопада 2015р.)

Третейські суди не мають права розглядати спори між фінустановами та фіз. особами при стягненні боргу за споживчими кредитами (Постанова ВСУ у справі № 6-856цс15)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про стягнення коштів за договором банківського вкладу за заявою тимчасового адміністратора публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовами до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі ПАТ «Дельта Банк») про стягнення коштів за договором банківського вкладу.

Зазначали, що 13 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського вкладу в сумі 24 550 доларів США на строк до 11 січня 2015 року включно, а 12 січня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до відділення ПАТ «Дельта Банк» з проханням оформити депозитний договір у сумі 12 тис. доларів США на строк 3 місяці, а решту коштів виплатити їй готівкою, про що й було укладено договір від 12 січня 2015 року.

1 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського вкладу в сумі 25 тис. доларів США на строк до 29 грудня 2014 року включно, 29 грудня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до відділення ПАТ «Дельта Банк» з проханням оформити депозитний договір у сумі 24 тис. доларів США, а решту коштів виплатити їй готівкою. Саме такий договір й було укладено того ж дня.

13 жовтня 2014 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського вкладу в сумі 24 550 доларів США на строк до 11 січня 2015 року включно, а вже 12 січня 2015 року ОСОБА_3 звернулась до відділення ПАТ «Дельта Банк» з проханням оформити депозитний договір у сумі 12 тис. доларів США на строк 3 місяці, а решту коштів виплатити їй готівкою. Такий договір було укладено 12 січня 2015 року.

Однак, ПАТ «Дельта Банк» відмовило ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у виплаті готівкою залишку коштів на їх поточних рахунках після переоформлення депозитних договорів, посилаючись на відсутність коштів у відділенні банку.

Відповідач, порушуючи умови договорів депозитного вкладу, не повернув суми вкладів позивачам, які вони просили стягнути на їх користь з ПАТ «Дельта Банк».

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 7 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19 травня 2015 року, позови ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено: стягнуто на користь ОСОБА_1 вклад за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» (для друга) у доларах США від 13 жовтня 2014 року НОМЕР_1 у розмірі 13 055,67 доларів США, на користь ОСОБА_2 вклад за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий on-line» у доларах США від 1 липня 2014 року НОМЕР_2 у розмірі 1 394,83 доларів США, на користь ОСОБА_3 вклад за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» (для друга) у доларах США від 13 жовтня 2014 року НОМЕР_3 у розмірі 13 047,40 доларів США; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «Дельта Банк» на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судового рішення тимчасовий адміністратор ПАТ «Дельта Банк» порушує питання про скасування ухваленого у справі рішення суду касаційної інстанції та направлення справи на новий касаційний розгляд з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень тимчасовий адміністратор ПАТ «Дельта Банк» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2014 року, 1 квітня 2015 року в справі № 6-48186св14 та 1 квітня 2015 року в справі № 6-775св15.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 13 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» (для Друга) у доларах США НОМЕР_1 на суму 24 550 доларів США строком до 11 січня 2015 року (включно) зі сплатою 9, 5 % річних.

Строк дії договору банківського вкладу від 13 жовтня 2014 року закінчився 12 січня 2015 року. Того ж дня ОСОБА_1 звернулась до відділення ПАТ «Дельта Банк» з проханням оформити депозитний договір у сумі 12 тис. доларів США шляхом перерахування коштів з депозитного рахунку НОМЕР_4 (попередній договір вкладу), а решту коштів виплатити їй готівкою. Так, 12 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США НОМЕР_5, перераховано 12 тис. доларів США, а у виплаті залишку коштів відмовлено, що підтверджується платіжним дорученням НОМЕР_6 від 12 січня 2015 року та випискою з особового рахунку ОСОБА_1. Узяті на себе зобов'язання відповідач не виконав, грошові кошти (депозит) та нараховані відсотки в сумі 13 055,67 доларів США ОСОБА_1 не повернув.

1 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий on-line» у доларах США НОМЕР_2 на суму 25 тис. доларів США на строк до 28 грудня 2014 року (включно) зі сплатою 10 % річних.

Строк дії договору банківського вкладу (депозиту) у доларах США НОМЕР_2 від 1 липня 2014 року закінчився 29 грудня 2014 року, і того ж дня ОСОБА_2 звернулась до відділення ПАТ «Дельта Банк» із проханням оформити депозитний договір на суму 24 тис. доларів США, шляхом перерахування коштів з її депозитного рахунку НОМЕР_7 (попередній договір вкладу), а решту коштів виплатити їй готівкою. Того ж дня між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США НОМЕР_8 та перераховано 24 тис. доларів США, проте у виплаті залишку коштів відмовлено, що підтверджується випискою з особового рахунку ОСОБА_2 за період з 1 по 31 грудня 2014 року, а згідно з випискою з того ж рахунку за період з 6 по 30 січня 2015 року залишок на її картковому рахунку складав 1 394,83 долари США, з яких: 1 тис. доларів США – залишок вкладу, а 394,83 долари США – нараховані відсотки. ОСОБА_2 неодноразово зверталась до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, проте взяте на себе зобов'язання відповідач не виконав, грошові кошти та нараховані відсотки в сумі 1 394,83 долари США не повернуто.

13 жовтня 2014 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» (для Друга) у доларах США НОМЕР_3 на суму 24 550 доларів США на строк до 11 січня 2015 року (включно) зі сплатою 9,5 % річних.

Строк дії договору банківського вкладу у доларах США від 13 жовтня 2014 року закінчився 12 січня 2015 року, і того ж дня ОСОБА_3 звернулася до відділення ПАТ «Дельта Банк» з проханням оформити депозитний договір у сумі 12 тис. доларів США шляхом перерахування коштів з депозитного рахунку НОМЕР_9 (попередній договір вкладу), а решту коштів виплатити їй готівкою. Заяву було задоволено, укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США НОМЕР_10, перераховано 12 тис. доларів США, а у виплаті залишку коштів відмовлено, що підтверджується платіжним дорученням НОМЕР_11 від 12 січня 2015 року та випискою з особового рахунку ОСОБА_3.

Згідно з випискою з поточного рахунку НОМЕР_9 ОСОБА_3 за період з 6 по 30 січня 2015 року, залишок на її картковому рахунку складав 13 047,40 доларів США, з яких 12 550 доларів США – залишок вкладу, а 497,40 доларів США – нараховані відсотки. ОСОБА_3 зверталась до відповідача з вимогою про повернення їй грошових коштів, проте кошти в сумі 13 047,40 доларів США не повернуто.

У справі, про перегляд якої подано заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що ПАТ «Дельт Банк» порушило зобов’язання за договорами банківського вкладу, а тому кошти за депозитними договорами, укладеними між банком та позивачами, і відсотки за ними підлягають стягненню з банку на користь позивачів.

Разом з тим у наданих для порівняння судових рішеннях, зокрема ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2014 року, 1 квітня 2015 року в справі № 6-48186св14 та 1 квітня 2015 року в справі № 6-775св15, суди керувалися тим, що на момент винесення рішення про стягнення коштів за договором банківського вкладу в банківській установі запроваджено тимчасову адміністрацію, під час дії якої вимог вкладників та інших кредиторів банку не задовольняються. При цьому кошти за вкладами, строк дії яких закінчився, та за договорами банківського рахунку виплачуються в межах граничної суми відшкодування (200 тис. гривень) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) у визначений законом спосіб та за певною процедурою.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права – Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом вищезазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

3 березня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних Фонд запровадив тимчасову адміністрацію і розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Суд ці положення Закону не врахував, не звернув уваги на те, що з 3 березня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку. На момент ухвалення рішення судом першої інстанції (7 квітня 2015 року) у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Оскільки встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції, а суд першої інстанції належним чином не встановив фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не врахував зазначених норм матеріального права, тому ухвалені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

Відповідно до вимог частини першої статті 360² ЦПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому згідно зі статтею 335 цього Кодексу не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та давати їм оцінку.

Допущені судами порушення не дозволяють Верховному Суду України прийняти рішення по суті спору.

Ураховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360³, частинами першою та другою статті 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву тимчасового адміністратора публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 травня 2015 року та рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 7 квітня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.