Після повернення стягувачу виконавчого документу, борг за яким згодом погашено боржником, знімати арешт з майна, як і скасовувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, доведеться через суд. (ВС КЦС, справа № 639/858/21 від 03.02.2023 р.)

Фабула судового акту: Боржник, який повністю погасив заборгованість перед стягувачем звернувся до суду із скаргою на бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС та зобов'язанням його вчинити дії - зняти арешти та обмеження у праві виїзду, припинити стягнення із заробітної плати.

Попри повідомленн відповідача, і боржником, і стягувачем, про повне погашення заборгованості - державним виконавцем не винесена постанова про закінчення виконавчого провадження і не скасовані накладені арешти та обмеження, не надана відповідь на звернення. Тому заявник вважає незаконною бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України.

Суд першої інстанції (із чим погодився апеляційний суд) задовольнив заяву частково - зняв всі арешти і обмеження сам. Ухвала мотивована тим, що державний виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду. Державний виконавець не наділений повноваженнями поза межами виконавчого провадження вчиняти виконавчі дії. Приймаючи до уваги, що виконавчий документ повернуто стягувачу ще у 2018 році та повторно не пред`являвся до виконання, будь-які виконавчі дії орган ДВС не вправі проводити, а тому відсутні підстави для визнання незаконною бездіяльності начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України та зобов`язання його вживати заходів щодо закінчення виконавчого провадження та зняття усіх арештів та обмежень.

Враховуючи неможливість проведення державним виконавцем дій щодо зняття арешту та обмежень відносно боржника через повне виконання рішення суд дійшов висновку, що право боржника підлягає захисту шляхом скасування існуючих обтяжень щодо майна заявника, а також тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

ВС КЦС, розглядаючи касаційну скаргу виконавця, погодився із доводами судів попередніх інстанцій. ВС зазначив:

Згідно з п. 2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до ч.1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

У разі повернення виконавчого документу стягувачу, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ч.4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених із боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів із дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у ч.6 ст. 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Ураховуючи положення п. 1 ч.1,5 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18 та від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21 зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до ч.3 ст. 37 зазначеного Закону арешт із майна знімається лише у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають.

Отже, у цій справі: Як встановлено судами, виконавчий лист було повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому державним виконавцем не надано доказів щодо винесення та примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору зі боржника.

01 грудня 2020 року стягувач підтвердив проведення боржником повного розрахунку (виконання судового рішення) та подав до органу ДВС заяву про закінчення виконавчого провадження. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що відбулось повне виконання рішення суду боржником. Сам стягувач у заяві від 01 грудня 2020 року просив орган ДВС зняти арешти та обмеження відносно боржника у виконавчому провадженні.

Вказані обставини свідчать про відсутність обґрунтованих підстав для продовження арешту на майно боржника, а також обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

На погляд ВС - суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що у діях державного виконавця немає порушень норм Закону України «Про виконавче провадження», однак права боржника на свободу пересування за межі країни та розпорядження належним йому майном залишаються необґрунтовано обмеженими, не дивлячись на повне виконання судового рішення. Тому з метою відновлення прав боржника, які не має можливості відновити державний виконавець у закінченому виконавчому провадженні, суди за обставин цієї справи дійшли загалом правильного висновку про скасування арештів, накладених на майно боржника, а також тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України до виконання зобов`язань і постанови про звернення стягнення на заробітну плату.

Аналізуйте судовий акт: У разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим, а отже і арешт НЕ знімається (ВС КЦС, справа №202/1182/22 від 29.03.2023 р.);

Вчинення нотаріусом виконавчого напису (як і його скасування) не впливає на перебіг позовної давності: не перериває та не зупиняє її перебіг (ОП ВС КЦС, справа № 554/9126/20 від 13.03.2023 р.);

Передача виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого не впливає на обчислення строку пред`явлення виконавчого документу до виконання. (ВС КЦС, справа №2-2236/12 від 08.03.2023 р.);

Начальник органу виконавчої служби має контролювати законність, повноту і своєчасність дій державних виконавців. ВС визнав протиправною бездіяльність за нездійснення такого контролю (ВС КАС, справа №802/921/18-а від 08.09.2022 р.).

Постанова

Іменем України

03 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 639/858/21

провадження № 61-11506св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

заінтересована особа -товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Жовтневого районного суду міста Харкова у складі судді Єрмоленко В. Б. від 03 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л., Хіль Л. М., від 13 жовтня 2022 року і виходив з наступного.

Короткий зміст скарги

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України та зобов`язання вчинити дії, заінтересована особа - ТОВ «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал».

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що у провадженні відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України знаходиться виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 639/8309-13-ц, виданого Жовтневим районним судом м. Харкова 12 березня 2014 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал» заборгованості за кредитним договором від 23 червня 2008 року № 11361707000, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» та ЗАТ «Спецтехніка» у розмірі 979 583, 48 долари США, пені у розмірі 7 413, 16 грн та судових витрати у справі у розмірі 5 161, 50 грн.

Рішення суду виконано шляхом погашення існуючої перед стягувачем заборгованості, про що відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України повідомлено листом стягувача у грудні 2020 року та заявою боржника у січні 2021 року, проте державним виконавцем не винесена постанова про закінчення виконавчого провадження і не скасовані накладені у виконавчому провадженні № 43779608 арешти та обмеження, не надана відповідь на звернення. Тому заявник вважає незаконною бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України.

Із урахуванням зазначеного, заявник просив визнати бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України незаконною. Зобов`язати начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України вжити заходів щодо закінчення виконавчого провадження № 43779608 та направити на адресу ОСОБА_1 копію постанови про закінчення виконавчого провадження. Зобов`язати начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України вжити заходів щодо зняття всіх арештів та обмежень відносно боржника за виконавчим провадженням № 43779608.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 грудня 2021 року, залишеною без змін постановоюПолтавського апеляційного суду

від 13 жовтня 2022 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано накладені в рамках виконавчого провадження № 43779608 відділом примусового виконання рішень ДВС України: арешт всього рухомого та нерухомого майна ОСОБА_1 згідно з постановою від 23 червня 2014 року; арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 120,4 кв. м, садовий будинок АДРЕСА_2 з будівлями у товаристві «Південьдіпроруда» садівничого масиву «Дружба колективів» Дзержинського району міста Харкова, загальною площею 26,2 кв. м, що знаходиться на земельній ділянці площею 626 кв. м, кадастровий номер 6310136300:15:001:0553, по АДРЕСА_3 , накладений згідно з постановою від 09 липня 2014 року; арешт автомобіля Lexus LX570, 2008 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , № дв. 3UR3023312, № куз. НОМЕР_2 , автомобіля ЗИЛ130, 1977 року випуску, зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № шасі НОМЕР_5 , накладений постановою від 24 липня 2014 року, та оголошення у розшук транспортних засобів; арешт автомобіля Lexus LX570, 2008 року випуску, чорного кольору,реєстраційний номер НОМЕР_1 , № дв. 3UR3023312, № куз. НОМЕР_2 , накладений постановою від 10 грудня 2015 року; арешт коштів боржника, а саме на відкритих рахунках в ПАТ «Універсал Банк», МФО 322001, ЄДРПОУ 21133352, накладений постановою від 25 січня 2016 року.

Скасовано в рамках виконавчого провадження № 43779608 постанову відділу примусового виконання рішень ДВС України від 10 серпня 2015 року про передачу виконавчого документа на виконання до ТОВ «Спецтехніка+», код ЄДРПОУ 38157851 для звернення стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 .

Скасовано тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань, покладених на ОСОБА_1 рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 лютого 2014 року, на підставі якого

12 березня 2014 року видано виконавчий лист № 639/8309/13-ц, застосоване ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17 грудня 2014 року у справі № 22ц/796/15309/2014.

В іншій частині у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду. Державний виконавець не наділений повноваженнями поза межами виконавчого провадження вчиняти виконавчі дії. Приймаючи до уваги, що виконавчий документ повернуто стягувачу 22 листопада 2018 року та повторно не пред`являвся до виконання, будь-які виконавчі дії орган ДВС не вправі проводити, а тому відсутні підстави для визнання незаконною бездіяльності начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України та зобов`язання його вживати заходів щодо закінчення виконавчого провадження та зняття усіх арештів та обмежень.

Враховуючи неможливість проведення державним виконавцем дій щодо зняття арешту та обмежень відносно боржника ОСОБА_1 через повне виконання рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 березня 2014 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом скасування існуючих обтяжень щодо майна заявника, а також тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

18 листопада 2022 року відділ примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду міста Харкова від 03 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 жовтня2022 року і прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

У касаційній скарзі заявниквказує, що на момент розгляду скарги виконавче провадження було завершене, а виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», однак вчинення будь-яких виконавчих дій, в тому числі і скасування постанови про накладення арешту, можливе тільки у відкритому виконавчому провадженні. Повернення виконавчого документу на підставі зазначеної норми не тягне за собою наслідки, передбачені статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Також заявник зазначає, що чиним законодавством наразі не врегульовано питання та процедура скасування постанов державного виконавця в рамках вже завершеного виконавчого провадження, яке неможливо відкрити знову без звернення стягувача.

У визначений судом строк відзиви на касаційну скаргу не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 09 грудня 2013 року у справі № 639/8309/13-ц у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором № 11361707000 від 23 червня 2008 року відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 05 лютого 2014 року скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 09 грудня 2013 року та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги

ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 23 червня 2008 року № 11361707000, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» та ЗАТ «Спецтехніка»

у розмірі 979 583, 48 долари США, пеню у розмірі 7 413, 16 грн та судові витрати у справі у розмірі 5 161, 50 грн.

12 березня 2014 року Жовтневим районним судом м. Харкова видано виконавчий лист на примусове виконання вищезазначеного рішення, який пред`явлено до виконання.

Постановами державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України від 23 червня 2014 року відкрито виконавче провадження № 43779608, накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 та оголошено заборону на його відчуження. В процесі виконання рішення суду направлені запити до відповідних органів, установ, організацій щодо надання інформації про належність майна боржнику.

Постановою державного виконавця від 09 липня 2014 року накладено арешт на майно боржника, а саме: квартиру

АДРЕСА_1 загальною площею 120, 4 кв. м; садовий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 26, 2 кв. м, що знаходиться на земельній ділянці площею 626 кв. м (згідно з державним актом від 20 листопада 2009 року), кадастровий номер 6310136300:15:001:0553, розташований по АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна: 2261846.

За інформацією про виконавче провадження, довідки відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС України постановами державного виконавця від 24 липня 2014 року накладено арешт на автомобіль Lexus LX 570, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , автомобіль ЗИЛ 130, реєстраційний номер НОМЕР_7 та оголошено транспортні засоби у розшук. Оскільки автомобілі не розшукано протягом року, з них постановою від 10 серпня 2015 року знято арешт і припинено розшук. В подальшому, постановою від 10 грудня 2015 року накладено арешт на автомобіль Lexus LX 570, реєстраційний номер НОМЕР_6 .

Постановою відділу примусового виконання рішень ДВС України від 10 серпня 2015 року звернуто стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 у ТОВ «Спецтехніка+», яка виконується підприємством з 29 грудня 2015 року, кошти перераховуються на реквізити Міністерства юстиції України. Крім того, 25 січня 2016 року державним виконавцем накладено арешт на кошти боржника на усіх відкритих рахунках в

ПАТ «Універсал Банк».

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва у справі

№ 796/15309/2014 від 30 жовтня 2014 року відмовлено в задоволенні подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Кушнір Л. В. про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за виконавчим провадженням ОСОБА_1 за межі України.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 грудня 2014 року скасовано ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 30 жовтня

2014 року та постановлено нову ухвалу, якою подання старшого державного виконавця задоволено. ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 лютого 2014 року, на підставі якого 12 березня 2014 року видано виконавчий лист № 639/8309/13-ц.

У січні 2015 ОСОБА_1 звернувся до Європейського суду з прав людини із заявою № 5170/15, у якій скаржився переважно за статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обмеження у праві виїзду за межі України. 11 травня 2021 року ЄСПЛ ухвалив рішення (набуло статусу остаточного 11 серпня 2021 року), яким встановив порушення статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції. ЄСПЛ дійшов висновку, що хоча рішення про обмеження на виїзді за межі України відповідало судовій практиці та національним законам у редакції на момент винесення такого рішення, проте не могло бути переглянуте з інших підстав, крім повного погашення боржником грошової заборгованості за кредитним договором, що свідчить про порушення статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

ПАТ «УкрСиббанк» 26 червня 2017 року повідомив відділ примусового виконання ДВС України про відступлення права вимоги ТОВ «Фінансова компанія Горизонт» та перерахування на користь ПАТ «УкрСибббанк» 3 935, 35 грн судових витрат, стягнутих рішенням суду.

22 листопада 2018 року постановою державного відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС України виконавчий лист № 639/8309/13-ц, виданий Жовтневим районним судом м. Харкова 12 березня 2014 року повернуто стягувачу, тобто ПАТ «УкрСиббанк» на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Доказів, які б підтверджували повернення стягувачу виконавчого листа і направлення постанови державного виконавця суду не надано. Не містять таких доказі і надані суду копії матеріалів виконавчого провадження.

Згідно з договорами про відступлення права вимоги № 77/FAA, № 77/FAA-1, укладеними 16 травня 2017 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія Горизонт», первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв всі права за кредитним договором № 11361707000 від 23 червня 2008 року, договором поруки № п-11361707000 від 23 червня 2008 року з усіма змінами та доповненнями до них, що укладений між ПАТ «УкрСиббанк»

та ЗАТ «Автоторгова група «Спецтехніка».

Того ж дня, між первісним кредитором ТОВ «Фінансова компанія Горизонт» та новим кредитором ТОВ «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал» укладено договір про відступлення права вимоги № Гр-16/05/17, згідно з яким ТОВ «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал» отримало право вимоги первісного кредитора за кредитним договором № 11361707000 від 23 червня 2008 року. З укладанням договору відступлення № Гр-16/05-17, 16 травня 2017 між ТОВ «Фінансова компанія Горизонт» та ТОВ «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал» укладено договір відступлення прав за договором поруки № П-11361707000 від 23 червня 2008 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 червня 2018 року у справі № № 639/8309/13-ц задоволена заява представника ТОВ «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал» та замінено стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 639/8309/13-ц, виданого Жовтневим районним судом м. Харкова 12 березня 2014 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором від 23 червня 2008 року № 11361707000, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» та ЗАТ «Спецтехніка», у розмірі 979 583, 48 долари США, пені і судових витрат. Вказано в якості стягувача ТОВ «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал», що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Грот».

22 грудня 2020 року ТОВ «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал» в особі директора Когут І. Д. направила рекомендованою кореспонденцією відділу примусового виконання рішень ДВС України заяву про закінчення виконавчого провадження та зняття всіх арештів та обмежень відносно боржника за виконавчим провадженням ОСОБА_1 . До заяви додані копії виписок ТОВ «КУА «Фінекс-Капітал» (ПЗНВІФ «Грот») за період з 01 січня 2020 року по 30 листопада 2020 року, якими підтверджено повне виконання рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 у розмірі 979 583, 48 доларів США, пені у розмірі 7413, 16 грн, копія ухвали Господарського суду Харківської області у справі № 922/3497/20. Підтвердження вручення зазначеної заяви відділу примусового виконання рішень ДВС України, а також отримання запиту від ТОВ «КУА «Фінекс-Капітал» про надання інформації були долучені до пояснень заінтересованої особи.

Аналогічна заява про закінчення виконавчого провадження подана до відділу примусового виконання рішень ДВС України ОСОБА_1 21 січня 2021 року.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

У разі повернення виконавчого документу стягувачу, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених із боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження

та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів із дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах зроблено у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21).

За змістом положень частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених цим Законом.

Ураховуючи положення пункту 1 частини першої та частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними,

не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі

№ 569/17603/18 та від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до частини третьої статті 37 зазначеного Закону арешт із майна знімається лише у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають.

Як встановлено судами, 22 листопада 2018 року постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС України виконавчий лист № 639/8309/13-ц, виданий Жовтневим районним судом м. Харкова 12 березня 2014 року, повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

01 грудня 2020 року стягувач підтвердив проведення боржником повного розрахунку (виконання судового рішення) та подав до органу ДВС заяву про закінчення виконавчого провадження.

Частинами другою та третьою статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, у межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що відбулось повне виконання рішення Апеляційного суду Харківської області від 05 лютого 2014 року у справі № 639/8309/13-ц про стягнення заборгованості зі ОСОБА_1 у розмірі 979 583, 48 доларів США, пені у розмірі 7 413, 16 грн, що підтверджено стягувачем.

Сам стягувач у заяві від 01 грудня 2020 року просив орган ДВС зняти арешти та обмеження відносно боржника у виконавчому провадженні.

При цьому державним виконавцем не надано доказів щодо винесення та примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору зі ОСОБА_1 .

Вказані обставини свідчать про відсутність обґрунтованих підстав для продовження арешту на майно боржника, а також обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Ураховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що у діях державного виконавця немає порушень норм Закону України «Про виконавче провадження», однак права боржника на свободу пересування за межі країни та розпорядження належним йому майном залишаються необґрунтовано обмеженими, не дивлячись на повне виконання судового рішення. Тому з метою відновлення прав ОСОБА_1 , які не має можливості відновити державний виконавець у закінченому виконавчому провадженні, суди за обставин цієї справи дійшли загалом правильного висновку про скасування арештів, накладених на майно боржника, а також тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України до виконання зобов`язань і постанови про звернення стягнення на заробітну плату.

Доводи касаційної висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, яким була надана належна правова оцінка.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень не дають підстав для висновку про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм Закону України «Про виконавче провадження» та ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду міста Харкова від 03 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович