Медична реформа не має мінусів, є лише складнощі її впровадження

У Львові заступник міністра охорони здоров’я України Олександр Лінчевський зустрівся з журналістами, щоб обговорити важливі аспекти медичної реформи.

Про медичну реформу, яка нарешті стартувала в Україні, говорять останнім часом багато, проте нерозуміння її аспектів залишається. Можливо, через те, що у громадян вже набило оскому саме слово реформа, яке вживають останніми роками дуже часто щодо процесів, які такими не є. Коли багато років громадян обманюють, то звісно у них з’являється острах і недовіра до будь-яких новацій з боку влади, незважаючи на те, що необхідність цих змін давно вже перезріла, як у випадку з медициною, якою вона є ще зараз, – цим уламком радянської системи фінансування, який не задовольняє жодних потреб пацієнта. Проте він цілком влаштовує тих, хто очолює важливі місця цього уламка і живиться з них. Ефективність заявлених новацій у медичній сфері залежить від команди, яка взялася за цю важку справу, і суспільства, яке розуміє і підтримує її.

Власне, після учорашньої зустрічі у Львові із заступником міністра охорони здоров’я України Олександром Лінчевським дуже захотілося, щоб його команді усе вдалося, і щоб суспільство зрозуміло й підтримало цю реформу. Бо те, що пропонує Міністерство охорони здоров’я, стосується кожного з нас, і воно опирається на розуміння цінності кожного людського життя в Україні.

Олександр Лінчевський не вписується у звичне уявлення українців про високого чиновника – без краватки і свити, щирий і відвертий у розмові, такий собі неформатний чиновник, за зовнішнім фасадом якого ховається чималий досвід і знання. Під час розмови він говорив про основні складові медичної реформи, яку пропонує Міністерство охорони здоров’я, і до чого призведуть ці зміни у медицині.

Ніхто не залишиться без медичної допомоги

Як ми вже знаємо, цього року стартує реформа первинної медичної допомоги. У зв’язку з цим поліклініки мають змінити статус і перейти у некомерційне комунальне підприємства, підписати угоду з Національною службою здоров’я України, отримати від неї фінансування. Чому це важливо? Автономізована поліклініка буде зацікавлена в тому, щоб пацієнт прийшов саме до неї, а не деінде. Вона буде думати, як зацікавити, привернути пацієнта – електронною чергою, ремонтом приміщення медичного закладу, сучасним обладнанням, висококваліфікованим персоналом. Окрім того, головний лікар цієї поліклініки зможе розпоряджатися фінансами, які приходять на його медичний заклад, вирішувати кадрові питання, проблеми з приміщеннями, тобто він сам може приймати рішення про те, як зробити кращим його заклад. Скажімо, він прийме рішення зробити приміщення енергоефективним, від цього зросте економія на енергоносіях. Зекономлені кошти він теж самостійно вирішує, куди потратити.

Згадайте новину: Депутати підтримали закон про медицину у сільській місцевості

Олександр Лінчевський навів приклади – скажімо, у Черкаській області є лікарня, що складається з двох корпусів, комунальні платежі одного з них становлять дві третини медикаментозного забезпечення іншого. Порожній корпус продовжують опалювати, викидаючи гроші в трубу. Коли ця лікарня стане автономізованою, то її керівництво самостійно буде вирішувати фінансові та організаційні питання.

Українці з 1 квітня мають обрати сімейного лікаря і підписати з ним угоду. Всі необхідні для цього документи зараз чекають затвердження у Кабінеті міністрів. Олександр Лінчевський запевняє, що у цьому процесі ніхто не залишиться без медичної допомоги. Вже зараз є поліклініки, які проводять свою реєстрацію. Пацієнт завжди зможе підписати декларацію пізніше, окрім того, він може, якщо йому щось не сподобалося, підписати угоду з іншим лікарем.

Що зміниться для сімейного лікаря?

Олександр Лінчевський вважає, що сімейні лікарі є найбільше недооціненими в суспільстві і в медичній спільноті. За його словами, саме сімейний лікар здатен закрити 80% всіх звернень. «Ми зменшили кількість писанини для лікаря і незабаром зменшимо ще для закладів. Для сімейного лікаря впроваджуємо нову електронну класифікацію захворювань, так звану класифікацію причин звернень. Якщо раніше від лікаря вимагали чіткий діагноз, то зараз світова сімейна медицина відмовляється від такого підходу. Ми кажемо, що сімейний лікар – це фахівець з причин звертання. Міністерство чи суспільство не питає більше сімейного лікаря про те, з якими діагнозами до нього звертаються, а питатимемо, чому до тебе приходять пацієнти – за довідкою, вакцинацією, порадою, лікуванням, рецептом тощо. Багато роботи сімейного лікаря не врахована і ми починаємо звертати на це увагу. Змінюємо підхід до роботи, відтак лікарю буде працювати легше. Окрім того, сімейний лікар отримуватиме більшу зарплату», – зазначив Олександр Лінчевський.

Фінансуватися буде надана пацієнтові допомога, а не будинок, кількість ліжок, ставок

Олександр Лінчевський пояснив, що означатиме реформа спеціалізованої медичної допомоги, яку планують наступним етапом: «Скажімо, в Україні є лікарня на 60 ліжок, сім хірургів там виконують за рік 100 операцій, тобто кожен хірург виконує по 14 операцій в рік (одну операцію в місяць). Чи можна закрити це відділення? Треба це зробити. Фінансуватися має конкретне хірургічне втручання, а не будинок, кількість ліжок, ставок. Тепер буде фінансуватися пророблена робота, тобто надана пацієнтові допомога. І найскладніше для команди Міністерства охорони здоров’я – переконати громадян ходити на місцеві вибори, – бо лікарні закриває і відкриває, збільшує і зменшує ставки місцева влада. Міністерство говорить лише про те, яким має бути стандарт надання допомоги. Пологовий будинок, де приймають менше 400 пологів в рік не повинен існувати (одні пологи в день – це дуже мало). А в Україні сьогодні є пологові будинки, де приймають 100 і менше пологів в рік».

Ця реформа не має мінусів, є складнощі у її впровадженні

Заступник міністра наголосив на важливих складових цієї медичної реформи: фінансовій та реформі медичної освіти. Переваги фінансової складової реформи – здорова атмосфера у поліклініці, лікар зацікавлений у пацієнтові. Створюється фінансовий стимул для лікаря та гідні умови праці.

Запроваджують також зміни в системі централізованих закупівель. «Насправді з початком процесу децентралізації дуже багато грошей залишається у міської влади. Прем’єр-міністр казав, що станом на грудень 2017 року на рахунках місцевих громад лежить не використаних 50 млрд грн. Тобто гроші на місцях є і їх достатньо. Питання в тому, як ними розпорядитися. Проте є ситуації, коли держава повинна закуповувати медикаменти централізовано, скажімо, вакцини, бо це значно дешевше», – зазначив Олександр Лінчевський.

Міжнародний екзамен складає лише три відсотки лікарів-інтернів в Україні

Олександр Лінчевський пояснив, чому потрібна реформа медичної освіти: «Ми дуже хочемо, щоб лікар міг поставити правильний діагноз. А це впиратиметься у його освіту. Ми кажемо, що здібні, мотивовані, талановиті лікарі в країні є. А коли проводимо моніторингове дослідження і для лікарів-інтернів ставимо в їхні тестові завдання запитання з міжнародного тесту з основ медицини, то цей міжнародний екзамен складає лише три відсотки лікарів-інтернів в Україні. Виходить, що громадяни платять податки, які йдуть в університет, в який вступає абітурієнт, вчиться там шість років, а на виході він не має тієї медичної освіти, якої громадянин потребує».

За словами Олександра Лінчевського, медична проблема не є медійною – «ніхто не сприймає як трагедію, коли лікар чи студент-медик не прочитав книжку. «Усі знають, що в нас лікують гірше, ніж за кордоном. Ніхто не говорить, що наші студенти не читають або читають не те, що наші викладачі теж не читають».

Зрозуміло, що для того, щоб викладач став викладати краще, він має займатися самоосвітою. Олександр Лінчевський каже, що їхнє завдання – змусити викладача прочитати 100 книжок, мотивувати його бути кращим.

До того ж, навчальні програми університети складають такі, які знають (тобто те, що знають сивочолі академіки і викладають з року в рік), а не такі, які є в інших країнах.

Як Міністерство може вплинути на університети, щоб вони якісно навчали студентів?

Олександр Лінчевський розповів, що міністерство охорони здоров’я має три інструменти впливу на університет:

1. Вступ у медичний виш лише за умови – не менше 150 балів за результатами ЗНО.
Як відомо, є рейтингові бали ЗНО – від 100 до 200. 100 – найгірші показники, 200 – найкращі. Міністерство каже, що на медичних спеціальностях можуть вчитися лише ті, які склали ЗНО на 150 і вище. «Якщо школяр не здатен бути кращим в класі, ми ж не хочемо, щоб такий нас лікував. І Міністерство не хоче», – зазначив Олександр Лінчевський.

За його словами, сьогодні штати медуніверситетів настільки «перероздуті», що місць університетах в системі вищої освіти більше, ніж студентів. «Випускників шкіл менше, ніж місць в університетах. Отже, сьогодні при бажанні всі можуть вступити в університет. Університет бере усіх тих, які склали на 100 балів на контракт. Ми впроваджуємо 150 і кажемо, що ті, хто набрав менше, не може вчитися на медицині. Це призведе до того, що університети не отримають більше третини абітурієнтів, але більше третини гірших абітурієнтів. Якщо ми з вами це відстоїмо, то так буде з наступного року. Зараз є величезний спротив з боку всіх університетів, бо це «жива копійка», готівка від контрактників. Біда в тому, що університет зацікавлений взяти поганого абітурієнта, який платить за вступ, за контрактом, за кожну оцінку, пропуск, екзамен. Це «золота жила», тому університети зацікавлені набирати не мотивованих до навчання студентів», – розповів Олександр Лінчевський.

Читайте статью: ЮРИДИЧЕСКАЯ ПОМОЩЬ вследствие ВРАЧЕБНОЙ ОШИБКИ

2. Широкий конкурс.
Якщо раніше керівники вишів носили валізу у Міністерство і воно визначало буде 200 чи 500 студентів-бюджетників, то зараз цього немає. Тепер система широкого конкурсу каже: куди вступають абітурієнти, туди автоматично скеровують гроші з бюджету. Тобто бюджетні кошти йдуть в той університет, куди хочуть вступати студенти. Університети починають конкурувати один з одним, боротись за студента. Цей механізм здорового конкурсу підтримує сильні університети.

3. Єдиний державний кваліфікаційний іспит, який називається «Крок».
Незалежний центр тестування проводить незалежне оцінювання навчання в університетах. І цим екзаменом Міністерство відсікає тих, хто шість років провів надарма. Як тільки Міністерство оголошує про те, що цей екзамен буде здати складно, то отримує проблеми з боку університетів, які зацікавлені, щоб цього зовнішнього оцінювання не було взагалі. Якщо допустити, що університет сам вчить і сам видає диплом, як це було раніше, то держава втрачає контроль над якістю лікарів.

«Я не можу стояти над викладачем і казати йому, щоб він краще навчав. Але я університету кажу: якщо ви не навчите ваших студентів, вони не складуть КРОК і не отримають диплома. Якісний лікар не боїться серйозних екзаменів. Екзамен буде жорсткішим і його складатимуть не всі. Тепер університети 100 разів подумають, а кого ж їм набрати на роботу викладачів – племінника, чи того, хто дійсно навчить, за якими програмами навчати тощо», – зазначив Олександр Лінчевський.

Він пояснив, що тепер до цього кваліфікаційного іспиту запроваджують міжнародні основи медицини – екзамен, який використовується в усіх цивілізованих країнах світу для оцінки якості освіти. Він є єдиним уніфікованим, його неможливо підробити і купити, бо його пишуть у США, привозять сюди під охороною, тут розкривають і студенти його заповнюють, після цього збирають результати, запечатують і везуть у США, де виставляється оцінка.

Трансплантація – це цивілізаційна проблема, яка не залежить лише від законів

Олександр Лінчевський переконаний, що у занепаді трансплантології в Україні винуваті медіа.

«Чорних трансплантологів» придумали жовті медіа. І це вбило білу трансплантологію. Як це відбувалося. Скажімо, анестезіолог хоче врятувати життя одного пацієнта, сумлінно діагностує смерть головного мозку, проводить величезну роботу, щоб пересадити орган і врятувати людину. А наступного дня медіа пишуть, що в цій лікарні розібрали пацієнта на органи. Приходить прокурор. Тому лікарі не хочуть цим займатися», – зазначив заступник міністра.

Закон про трансплантацію потрібен, його завдання – захистити лікаря і описати увесь процес. Закон говорить про координаційний центр трансплантації, його фінансування, створення єдиної організаційної системи трансплантації. Щоправда, чомусь новий закон «Про трансплантацію» пролежав вже більше року у комітеті з питань охорони здоров’я і ВР досі за нього не проголосувала.

Заступник міністра зазначає, що окрім закону є ще інші важливі речі. «Скажімо, маємо загиблого пацієнта, у якого констатували смерть головного мозку. Нам потрібен той, хто визнає цього пацієнта донором. Дотепер ніхто не цікавився, як це відбувається. Дотепер посадові інструкції анестезіолога не містили пункту про діагностику смерті мозку. Ми поміняли посадові інструкції і тепер анестезіолог з 7 річним стажем має право діагностувати смерть головного мозку. Раніше анестезіолог такого права не мав і через те боявся це робити. Тепер має і каже: маємо донора. Яким чином, скажімо, донорська нирка опиниться у певній лікарні саме в того пацієнта, який її потребує. Ключовою посадою тут є трансплант-координатор, і таку посаду запроваджує Міністерство охорони здоров’я. Тепер лікарня може створити посаду трансплант-координатора, який побачить пацієнта, переконається у його обстеженні, подзвонить до трансплантологів, викличе бригаду з вилучення органів, поспілкується з родичами пацієнта і отримає їхню згоду. Це величезна праця багатьох людей, яку треба робити дуже швидко», – зазначив Олександр Лінчевський.

Але для того, щоб трансплантологія у нашій країні почала розвиватися, потрібне усвідомлення цінності людського життя. Наразі такого розуміння в Україні нема.

Читайте статтю: Чому ми постійно втомлені?

Автор статті: Галина Палажій

Джерело: zik.ua