Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (ВС КЦС № 2-5256/11 від 18.06.2021 р.)

Фабула судового акту: Навіть якщо з формальної точки зору особа має право на поновлення строку оскарження - всьому мають бути свої межі. І при пропуску строку у (!) 9 років, враховуючи обізнаність про провадження - суд не знайшов підстав для поновлення строку, навіть враховуючи несвоєчасне отримання відповідачем повного тексту заочного рішення.

У 2010 році, банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням районного суду у 2011 році таку заборгованість стягнуто. З матеріалів справи вбачається, що особа ще тоді оскаржувала ухвалу про відкриття цього провадження в апеляційному порядку - проте її апеляційна скарга була повернута у зв‘язку із неусуненням недоліків.

Тим не менш, через більше ніж 9 років, особа звернулась до суду із заявою про перегляд заочного рішення районного суду 2011 року, до якої долучила клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд вказаного заочного рішення.

Суд першої інстанції (із яким погодився суд апеляційної інстанції) відмовив особі в задоволенні її заяви про поновлення строку - а заяву про перегляд заочного рішення залишив без розгляду.

Суд першої інстанції пояснив тим, що у 2010 році відповідач оскаржував в апеляційному порядку ухвалу про відкриття провадження у цій справі - отже відповідач був обізнаний про наявність в провадженні суду вищевказаної цивільної справи, мав можливість звертатися до суду із запитами, заявами щодо надання інформації про рух справи (в разі неотримання судових викликів), а також міг знайомитися з матеріалами справи.

Відповідач подав касаційну скаргу. Він вважав, що строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення пропущений ним з поважних причин, оскільки він не був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді, а повний текст вказаного судового рішення відповідач отримав лише в березні 2020 року.

Не зважаючи на це, ВС КЦС не прийняв доводи касаційної скарги відповідача.

Відповідно до статті 228 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, яка діяла на момент ухвалення заочного рішення заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Так, згідно із діючою статтею 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже у цій справі ВС КЦС вказав: Так, відповідач вказував, що він отримав повний текст рішення в кінці березня 2020 року, а до суду звернувся у квітні.

Однак, враховуючи обставини обізнаності відповідача про наявність в провадженні суду цієї цивільної справи, відсутність доказів, які б свідчили про добросовісне здійснення ним своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків - відсутні підстави для поновлення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Аналізуйте судовий акт: Неудавшиеся судебное взыскание банка по кредиту или как отменить заочное решение 2014г. Пять лет спустя +готовый текст апелляционной жалобы (в деле № 200/534/14-ц от 16 января 2019 г.);

Отмена заочного решения суда, которое набрало законную силу 10 лет назад, в споре по взысканиюс поручителя кредитного долга ( Запорожский апелляционный суд, дело №2-649/10);

Випадок, коли суд поновлює строк на апеляційне оскарження і після спливу одного року з дня складання повного тексту рішення, керуючись ч. 2, ст. 358 ЦПК України (ВС/КЦС у справі № 333/1020/16-ц від 23 вересня 2020р.);

Факт, що відповідач належно не повідомлений про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви останнього про застосування позовної давності (ВС/ВП № 200/11343/14-ц від 17.04.2018).

Постанова

Іменем України

18 червня 2021 року

м. Київ

справа № 2-5256/11

провадження № 61-18477cв20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Маньковського Володимира Петровича на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 травня 2020 року у складі судді Ткаченко Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2010 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» (далі - ПАТ АКБ «Індустріалбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» 82 145,72 грн заборгованості за кредитним договором від 11 червня 2007 року № KRA/0900/250/07, а також - 941,46 грн судового збору.

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2011 року, до якої долучив клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд вказаного заочного рішення.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 травня 2020 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2011 року. Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2011 року залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у 2010 році відповідач оскаржував в апеляційному порядку ухвалу про відкриття провадження у справі від 07 липня 2010 року, та ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2010 року апеляційна скарга ОСОБА_1 була йому повернута у зв`язку з неусуненням недоліків. Таким чином, у 2010 році відповідач був обізнаний про наявність в провадженні суду вищевказаної цивільної справи, мав можливість звертатися до суду із запитами, заявами щодо надання інформації про рух справи (в разі неотримання судових викликів), а також міг знайомитися з матеріалами справи.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Маньковського В. П. залишено без задоволення, а ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 травня 2020 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що враховуючи той факт, що відповідачем не обґрунтовано поважність причин для поновлення занадто тривалого, більше дев`яти років, пропущення строку для перегляду заочного рішення, суд першої інстанції обґрунтовано залишив заяву про перегляд заочного рішення без розгляду.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

11 грудня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Маньковський В. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив, що строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2011 року пропущений відповідачем з поважних причин, оскільки він не був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді, не приймав у ньому участі, його було позбавлено можливості реалізувати свої процесуальні права, а саме - заперечувати проти позову, подавати докази, надавати пояснення. Повний текст вказаного судового рішення відповідач отримав лише 26 березня 2020 року.

У січні 2021 року ПАТ АКБ «Індустріалбанк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

05 січня 2021 року справа № 2-5256/11 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» 82 145,72 грн заборгованості за кредитним договором від 11 червня 2007 року № KRA/0900/250/07, а також - 941,46 грн судового збору.

Згідно з довідкою архіваріуса Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 квітня 2020 року матеріали цивільної справи № 2-5256/11 знищені за закінченням терміну зберігання та у справі залишені лише процесуальні рішення судів.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, у 2010 році відповідач оскаржував в апеляційному порядку ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 07 липня 2010 року про відкриття провадження в цій справі.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 07 липня 2010 року визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав неусунення недоліків поданої ним скарги.

Пунктом 13 Прикінцевих та Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, визначено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 228 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, яка діяла на момент ухвалення заочного рішення (далі - ЦПК України 2004 року) заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

За правилами частини другої статті 72 ЦПК України 2004 року документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за клопотанням відповідача у разі його пропущення з поважних причин, у порядку передбаченому статтею 73 ЦПК України 2004 року.

Аналогічні норми містяться в ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Так, згідно із статтею 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов`язав сторін у справі, визначених ЦПК України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк на звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.

У разі пропуску строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин такого пропуску.

Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Перелік поважних причин, які враховуються для поновлення пропущеного строку, законом не встановлено, вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення.

Відповідно до положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії», заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення ЄСПЛ від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Німеччини»).

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Судом досліджуються підстави для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

У пункті 47 рішення у справі «Устименко проти України» ЄСПЛ зазначив, що рішення про поновлення строку на оскарження може порушити принцип правової визначеності та свобода розсуду судів при вирішенні питання про поновлення не є необмеженою. У кожному випадку суди мають встановлювати, чи виправдовують причини поновлення строку на оскарження втручання у принцип остаточності судового рішення.

Дотримання строків є однією з гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

Оскільки главою 11 ЦПК України не врегульовано наслідки, які настають в результаті пропуску процесуального строку, встановленого для подання заяви про перегляд заочного рішення, суд керувався положеннями частини другої статті 126 ЦПК України, за якими документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що заява про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2011 року подана представником відповідача 26 березня 2020 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 228 ЦПК України 2004 року.

Як на підставу для поновлення пропущеного процесуального строку представник відповідача ОСОБА_1 - Маньковський В. П. вказував на те, що копію заочного рішення відповідачем отримано 26 березня 2020 року та він не був обізнаний про розгляд справи в суді.

Надаючи оцінку причинам пропуску строку звернення до суду з відповідною заявою та визнаючи їх неповажними, суди виходили з того, що у 2010 році відповідач оскаржував в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі від 07 липня 2010 року, тобто у 2010 році він був обізнаний про наявність в провадженні суду цієї справи.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2011 року було оприлюднено 25 травня 2011 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Враховуючи обставини обізнаності відповідача про наявність в провадженні суду цієї цивільної справи, відсутність доказів, які б свідчили про добросовісне здійснення ним своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, зокрема вчинення всіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на своєчасний перегляд заочного рішення, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність підстав для поновлення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Враховуючи наведене, оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Маньковського Володимира Петровича залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко