Несправедлива умова у кредитному договорі: плата за обслуговування та дострокове погашення кредиту не є конкретною сумою, а визначається за формулою із змінними величинами ( Постанова ВСУ №6-80цс12 від 12 вересня 2012р).

Фабула судового акту: Правовий висновок ВСУ у спорі про визнання недійсною умови кредитного договору як несправедливої.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 12 вересня 2012 року розглянув справу № 6-80 цс 12, предметом якої був спір про визнання частково недійсним кредитного договору у зв‘язку з тим, що деякі його пункти є несправедливими й такими, що не відповідають вимогам ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки плата за обслуговування кредиту є змінною величиною, яка розраховується за формулою.

При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, згідно з яким за положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору

Аналіз указаних норм дав підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, за обслуговування кредиту та за дострокове погашення кредиту, якщо вони визначені формулою зі змінними величинами, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Оскільки за умовами спірного кредитного договору плата за обслуговування кредиту та за дострокове погашення кредиту не є конкретною сумою, а формулою зі змінними величинами, така умова суперечить як ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів, за яким боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовану суму, де розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії договору дорівнює нулю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокапітал» (далі – ТОВ «ФК «Єврокапітал») про визнання частково недійсним кредитного договору та стягнення безпідставно отриманих коштів,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 25 листопада 2008 року вона уклала з ТОВ «ФК «Єврокапітал» кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого товариство зобов’язалося надати їй кредит в розмірі 51 960 грн. з терміном повернення до 25 листопада 2010 року на придбання транспортного засобу. Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 повинна сплачувати кредиторові щомісяця фіксовану суму в розмірі 2 279 грн. 56 коп., яка складається із частини основного боргу, процентів, плати за обслуговування кредиту. Посилалася на те, що пп. 2.2.3 та 4.1 кредитного договору є несправедливими й такими, що не відповідають вимогам ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки плата за обслуговування кредиту та плата за його дострокове погашення є змінною величиною, яка розраховується за формулою. 1 грудня 2009 року ОСОБА_1 достроково повернула кредит, сплативши 36 703 грн. 87 коп. Після уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просила визнати недійсними пп. 2.2.3, 4.1 кредитного договору та стягнути з ТОВ «ФК «Єврокапітал» на її користь збитки (зайво сплачені кошти за період з грудня 2008 року до грудня 2009 року) у розмірі 13 644 грн. 22 коп.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2011 року позов задоволено частково: визнано недійсними пп. 2.2.3 та 4.1 кредитного договору НОМЕР_1, укладеного 25 листопада 2008 року між ТОВ «ФК «Єврокапітал» і ОСОБА_1, стягнуто з ТОВ «ФК «Єврокапітал» на користь ОСОБА_1 13 644 грн. 22 коп. збитків; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 31 серпня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2011 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 31 серпня 2011 року відмовлено.

У травні 2012 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2011 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2012 року зазначену цивільну справу допущено до провадження Верховного Суду України.

Ухвалами судді Верховного Суду України від 27 червня 2012 року відкрито провадження у справі; витребувано матеріали справи за вказаним позовом і здійснено підготовчі дії відповідно до ч. 2 ст. 360№ Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду Миколаївської області від 31 серпня 2011 року, ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2011 року та ухвалити нове рішення, яким рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявниця надала ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року, від 29 лютого 2012 року та ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2012 року, посилаючись на те, що судом касаційної інстанції, на її думку, неоднаково застосовані одні й ті самі норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій установлено, що 25 листопада 2008 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «ФК «Єврокапітал» кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого товариство зобов’язалося надати їй кредит в розмірі 51 960 грн. з терміном повернення до 25 листопада 2010 року на придбання транспортного засобу. Відповідно до договору позичальник сплачує кредитору проценти за користування кредитом у розмірі 5% річних від непогашеної суми кредиту. За пунктом 2.2.3 цього договору плата за обслуговування кредиту розраховується за певною формулою та залежить від коефіцієнта зміни курсу Національного банку України (далі – НБУ) долара США до гривні. Цим же пунктом установлено, що розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту у відсотках дорівнює 0,00%. Пунктом 4.1 указаного договору передбачено, що у разі дострокового погашення кредиту за ініціативою позичальника плата за дострокове погашення також розраховується за певною формулою. Згідно із затвердженим сторонами графіком платежів, який є невід’ємною частиною договору, ОСОБА_1 повинна сплачувати щомісяця фіксовану суму в розмірі 2 279 грн. 56 коп., яка складається із частини основного боргу, процентів, плати за обслуговування кредиту, а розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії договору дорівнює нулю. Відповідно квитанцій про сплату коштів за кредитним договором розбіжність між розміром щомісячного платежу, установленого графіком, та сумою фактично сплачених щомісячних платежів є платою за обслуговування кредиту, розмір якої змінювався відповідно до зміни курсу НБУ долара США до гривні, та складає 5 863 грн. 12 коп., унаслідок чого розмір щомісячного платежу збільшився майже на 25%. 1 грудня 2009 року ОСОБА_1 достроково виконала всі платежі за кредитним договором, сплативши 36 703 грн. 87 коп., з яких плата за дострокове погашення кредиту склала 7 082 грн. 07 коп.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що умови кредитного договору, а саме пп. 2.2.3 та 4.1, є несправедливими, оскільки плата за обслуговування кредиту визначена формулою зі змінними величинами, унаслідок чого сума щомісячного платежу, порівняно із затвердженим сторонами графіком платежу, збільшилася майже на 25%.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що плата за обслуговування кредиту передбачена та розрахована кредитним договором, підписаним сторонами. ОСОБА_1 була ознайомлена з усіма умовами цього договору та погодилася з ними.

У наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ФК «Єврокапітал» про визнання недійсними окремих положень кредитного договору та стягнення збитків, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що умова кредитного договору про оплату позичальником коштів за обслуговування кредиту, яка визначена формулою зі змінними величинами, є несправедливою та не відповідає вимогам ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

У наданих для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2012 року в справі за позовом ОСОБА_6 до ТОВ «ФК «Єврокапітал», Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про визнання недійсним окремих пунктів договору, визнання зобов’язання припиненим та зобов’язання вчинити певні дії суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову.

Таким чином, має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Усуваючи вказані розбіжності, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Оскільки у спірному договорі плата за обслуговування кредиту та за його дострокове погашення визначена за формулою зі змінними величинами, то такі умови суперечать як положенням ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів, згідно з яким боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовану суму, де розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії договору дорівнює нулю.

Ураховуючи викладене, касаційний суд помилково погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання пп. 2.2.3 та 4. 1 спірного кредитного договору недійсними.

Згідно із чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу.

Оскільки Верховним Судом України встановлено неоднакове й неправильне застосування норм матеріального права, то ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2011 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 355, 360 – 2, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2011 року задовольнити частково.

Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.