Мирова угода чи приховування іншого правочину

Не завжди судові спори між суб’єктами господарювання завершуються рішенням суду про задоволення або відмову у задоволенні певних вимог. Не рідким явищем є укладення сторонами господарського спору мирової угоди.

Мирова угода - це письмова домовленість сторін судового процесу, що укладається з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і стосується прав та обов'язків сторін та предмета позову. Законодавче визначення поняття «мирова угода» можна знайти у ст. 77 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі - Закон), «мирова угода» - це домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами.

Право учасників спору укладати мирову угоду передбачається ст 78 Господарського процесуального кодексу України , (надалі - ГПК).

Читайте статтю: Юридична сила електронного документу

В сучасних умовах, мирова угода слугує не лише альтернативним способом розв’язання спору між сторонами, а також є інструментом досягнення балансу економічних інтересів учасників спору та збереження партнерських стосунків між учасниками спору.

Слід врахувати, що мирова угода, це не лише процесуальний інструмент для врегулювання спорів, а й разом з тим, різновид договору. А отже, щодо мирової угоди, окрім норм ГПК та Закону, можуть застосовуватись норми Цивільного кодексу України (надалі - ЦКУ) в частині укладення, виконання та розірвання договорів.

Мирова угода може бути укладена на будь якій стадії розгляду справи, також укладення мирової угоди можливе і вже під час виконання судового рішення.

Для укладення мирової угоди під час розгляду справи в суді сторони мають надіслати до суду, в якому розглядається справа, заяви, в яких чітко мають розписати умови угоди.

В мировій угоді на стадії виконання (в тому числі примусового) судового рішення слід передбачити порядок чіткий порядок задоволення вимог кредитора. Така мирова угода подається на затвердження до суду, яким було винесено судове рішення на основі якого і було відкрито виконавче провадження.

Частина 3 статті 78 ГПК передбачає, що мирова угода укладена між сторонами спору може стосуватись лише прав та обов’язків учасників спору щодо предмету спору. Як зазначалось вище, укладення мирової угоди сторонами спору є правом осіб. А отже згідно статті 22 ГПК, реалізуючи право на укладення мирової угоди, сторони мають не допустить порушення прав інших осіб. Якщо під час затвердження мирової угоди буде з’ясовано, що все ж таки має місце порушення прав будь кого з учасників процесу, або ж інших осіб, то суд не затвердить відповідну угоду. Укладення мирової угоди має бути спрямоване на настання реальних правових наслідків та мати на меті укладення саме мирової угоди для врегулювання спору що виник між учасниками процесу. Якщо судом буде встановлено, що під укладенням мирової угоди сторони намагались заключити інший договір, тобто одним договором скрити інший, суд відмовить у затвердженні такої угоди.

Згадайте новину: ВГСУ без обгрунтування поновив пропущений строк на оскарження через 9 місяців хоча згідно ГПК - строк 20 днів

Як приклад, можна навести справу № 904/4634/14 , яка розглядалась Вищим господарським судом України. Судом було встановлено, що відповідачем виступало підприємство, що є власником жилої будівлі, а позивачем – підприємство, що надавало послуги з утримання жилого будинку та прилягаючої території. Предметом позову було стягнення суми заборгованості з відповідача розмір якої становив 1 209 077,01 грн за фактично виконані, але не оплачені роботи та надані послуги. В суді першої інстанції сторони спору вирішили укласти мирову угоду, відповідно до умов якої, відповідач, в рахунок погашення заборгованості перед позивачем, передавав позивачу будинок, яких знаходиться у власності відповідача . За результатами розгляду мирової угоди, судом було відмовлено у затвердженні угоди посилаючись на те, що суд не може встановити факт відсутності порушення прав інших осіб, а позов було повністю задоволено, та вирішено стягнути з відповідача заборгованість у повному обсязі. Позивач не погодився з рішенням суду щодо відмови у затвердженні мирової угоди та звернуся до Апеляційного господарського суду, якого просив скасувати рішення місцевого суду в частині відмови затвердження мирової угоди, та все ж таки затвердити цю угоду. Але апеляційним, а згодом і касаційним судом, у задоволенні відповідного позову було відмовлено. Суди апеляційної та касаційної інстанції обґрунтовували це тим, що під видом мирової угоди, сторони бажають укласти інший договір, а саме договір купівлі – продажу житлового будинку, яким володіє відповідач. А отже, так як сторони не бажали настання правових наслідків передбачених укладенням мирової угоди, така угода не може бути затвердженою.

Також досить цікавим є рішення Вищого Господарського суду України по справі № 910/13488/14. По даній справі, судом було встановлено, що у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 1 353 728,77 грн. Суд першої інстанції задовольнив позов та вирішив стягнути з відповідача на користь позивача 1 250 000,00 грн. основного боргу, 86 997,81 грн. пені, 16 730,96 грн. 3 % річних та 27 074,57 грн. судового збору . На етапі виконавчого провадження до господарського суду надійшла заява про затвердження мирової угоди, згідно з якою відповідач в рахунок погашення своєї заборгованості перед позивачем зобов’язувався передати позивачу 1/2 частину нежитлової адміністративної будівлі з влаштованими приміщеннями для обслуговування та ремонту автомобілів площею 1.221,6 кв. м. Судами І та ІІ інстанції відповідна заява не була задоволена з тих же підстав, що і у попередньому рішенні, тобто суд вважав, що під укладенням мирової угоди сторони бажають приховати факт укладення договору купівлі продажу частини нерухомості, що належить відповідачу. Але цікавим це рішення є тим, що хоча суди і визнали факт того, що сторони мали бажання приховати даний договір, суд касаційної інстанції при мотивації свого рішення зазначив посилання на ч.2 статті 235 ЦКУ, що передбачає: якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Вищий господарський суд по цій справі зазначив наступне: Судами встановлено, що затвердження даної мирової угоди спрямоване на здійснення іншого правочину, а саме: договору купівлі-продажу нерухомого майна - 1/2 частини нежитлової адміністративної будівлі, який сторони насправді хотіли вчинити та щодо якого чинним законодавством встановлені вимоги, додержання яких є необхідним та обов'язковими для чинності правочину. Таким чином суди дійшли підставного висновку, що подана на затвердження Господарського суду міста Києва мирова угода від 01.09.2015, укладена між позивачем та відповідачем, не відповідає приписам ст. 657 ЦКУ.

Читайте статтю: Працювати під тиском. Що загрожує законникам у зв’язку зі здійсненням правосуддя?

Після визнання та затвердження господарським судом мирової угоди спір, який виник між сторонами спору вважається таким, що врегульований. Але це не означає, що відповідач по справі не може порушити виконання зобов’язань. На такі випадки законодавством передбачено можливість звернення позивача до суду з вимогою спонукання відповідача до виконання мирової угоди. Для прикладу можна розглянути справу № 6-274цс15, яка розглядалась Верховним судом України. Судами попередній інстанцій було з’ясовано, що позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідачів заборгованість у розмірі 369 тис. 354 грн 30 коп ., що еквівалентна сумі 21 тис. євро. При вирішенні спору судом 1 інстанції, сторони вирішили укласти мирову угоду, відповідно до якої, відповідачі визнавали наявність у них перед позивачем заборгованості, та зобов’язувались її погасити. Але відповідачі не виконували свої зобов’язання передбачені мировою угодою. А тому позивач звернувся до суду, з позовом про спонукання до виконання відповідачами мирової угоди, яку ж вони і підписали. По результату розгляду цієї заяви, суд задовольнив вимоги позивача. Відповідачі не погодились з таким рішенням суду, та подали заяву до апеляційного суду. Апеляційним судом, рішення якого підтримав і касаційний суд позов відповідачів було задоволено, рішення місцевого суду про примусове виконання мирової угоди було скасоване. Позивач звернувся до Верховного суду України, з вимогою перегляду постанов касаційного та апеляційного суду. Перевіривши всі обставини справи Верховний суд України дійшов висновку, що заява позивача підлягає задоволенню, постанови апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню, а рішення місцевого суду, яким було вирішено виконати мирову угоду в примусовому порядку, залишили в силі. На підтвердження тільки но, що викладеній позиції, також слід навести справи № 910/7549/15-г та № 910/21940/15 Вищим Господарським судом України в 2015 році.

Суди можуть відмовити у затвердженні мирової угоди не лише тоді, коли мирова угода може не відповідати вимогам ЦКУ. Якщо текст мирової угоди не відповідає закону, або за своїм змістом угода є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому. Для прикладу слід навести справу № 904/6409/14 . Місцевим та апеляційним судом було прийнято рішення про затвердження мирової угоди. Відповідач не погодився з такими рішеннями та звернувся до Вищого господарського спору України з вимогою скасувати рішення судів попередньої інстанції. Судом касаційної інстанції було встановлено, що суди попередніх інстанцій допустилися помилки, затверджуючи мирову угоду, оскільки текст угоди не відповідав вимогам процесуального законодавства, а від так, ця мирова угода не підлягає затвердженню.

У якості висновку хотів би зазначити, що мирова угода – чинний механізм врегулювання спорів на будь-якому етапі судового розгляду та примусового виконання рішення. Проте, цей механізм має свої особливості, зокрема мирова угода не повинна укладатися сторонами з метою приховання іншого правочину, в інакшому випадку мирова угода може бути не затверджена судом.

Автор статті: Sergey Barbashin

Джерело: ЛІГА