Стаття 176. Загальні положення про запобіжні заходи

Кримінальний процесуальний кодекс України (ЗМІСТ) Інши кодекси

21252

Переглядів

Переглядів

Додати в обране

1. Запобіжними заходами є:

1) особисте зобов’язання;

2) особиста порука;

3) застава;

4) домашній арешт;

5) тримання під вартою.

2. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.

3. Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

4. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

{Частина четверта статті 176 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2690-IX від 18.10.2022 }

{Частину п'яту статті 176 виключено на підставі Закону № 2531-IX від 16.08.2022 }

6. Під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114 - 2, 258-258 - 6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

{Статтю 176 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 2198-IX від 14.04.2022 ; із змінами, внесеними згідно із Законами № 2531-IX від 16.08.2022 , № 2997-IX від 21.03.2023 }

7. За клопотанням прокурора запобіжний захід може бути скасовано слідчим суддею, судом у випадках і в порядку, передбачених цим Кодексом.

{Статтю 176 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 2472-IX від 28.07.2022 }

8. Під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

{Статтю 176 доповнено частиною згідно із Законом № 2531-IX від 16.08.2022 ; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2810-IX від 01.12.2022 }

Попередня

252/723

Наступна

Додати в обране

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

"Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися

з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина та виключно на підставі вмотивованого рішення суду", – Рішення КСУ

Конституційний Суд України ухвалив Рішення у справі за конституційними скаргами Ковтун М.А., Савченко Н.В., Костоглодова І.Д., Чорнобука В.І.щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п’ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).

Цим Рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини п’ятої статті 176 Кодексу, яким передбачено, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109–1141, 258–2585, 260, 261 Кодексу.

Вирішуючи питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п’ятої статті 176 Кодексу, Конституційний Суд України виходив з того, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Конституційний Суд України вважає, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, визначених законами України. Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина та виключно на підставі вмотивованого рішення суду.

Згідно з частиною першою статті 176 Кодексу запобіжними заходами є особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою.

Тримання під вартою є найсуворішим запобіжним заходом серед усіх запобіжних заходів, передбачених Кодексом та є «винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу».

Конституційний Суд України також зазначає, що Законом статтю 176 Кодексу було доповнено частиною п’ятою, згідно з якою запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109–1141, 258–2585, 260, 261 Кримінального кодексу України.

На думку Конституційного Суду України, положення частини п’ятої статті 176 Кодексу допускає застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підставі суто формального судового рішення, що порушує принцип верховенства права. У Рішенні наголошується, що оспорювана норма обґрунтовує необхідність тримання під вартою самою лише кваліфікацією злочину, що не забезпечує і не може забезпечити балансу між метою його застосування у кримінальному провадженні та конституційним правом особи на свободу та особисту недоторканність.

Конституційний Суд України неодноразово вказував, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, а також бути пропорційними та обґрунтованими. У разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов’язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи.

Популярні новини